Без догмата

[Нужно подумать]

Нам не дано предугадать,
Как слово наше отзовется.
Федор Тютчев

Капюшон написал, что слова появляются в голове, а он их только записывает.

Приснилось то, что юзер писала во время моего сна. Откуда это?

Одно объяснение - Дім на горі Валерія Шевчука.
Роман наполнен вещими снами, предчувствиями, особенной настроенностью, сверхчувствительностью героев.
Где гарантия, что он не записывает некоторые слова и предложения? Где гарантия, что эти слова и предложения не закодированы высшим и таинственным образом? Что они не несут в себе особый смысл и не содержат ключа к загадке, которую невозможно разгадать?
А я иду за текстом след в след, возвращаясь к некоторым словам и предложениям, проговариваю их в полголоса.
И вот это чтение, это проговаривание расширяет сознание, наделяет читающего сверхчутьем, пусть и временно.
Есть код, есть ключ, есть тайна...

 

[Нужно подумать]

В коментарях цікаво. І мабуть згодна з думкою що з Бандерою найбільше носяться росіяни і поляки. На Галичині шось не помічала аж такого поклоніння, як їй приписує совіцько-російська пропаганда.

Мене взагалі більше цікавлять витоки руху ОУН-УПА.
Вільде називає ОУН попівською партією. Але там були різні верстви населення. Та й причини дуже серйозні.
А рух УПА після 1939 року взагалі беззаперечний у причинах, хоч і дещо з перебільшенням у практиці.

 

[Нужно подумать]

Кожен з нас водить за собою на налигачі власну біду.

Валерій Шевчук. Голос трави

 

[Нужно подумать]

А там, за стінами, на горі, облите міражним світлом, - зруйноване місто. Живуть потаємним життям темні привиди колишніх будинків і важко дихають...

Валерій Шевчук. В місті руїн. Повість.

Все те саме, тільки у нього повоєнний Житомир. Цитувати можна безкінечно.

 

[Нужно подумать]

Діти понівеченого часу.

Яке вдале визначення.
З цієї ж повісті.

 

[Нужно подумать]

Шото ніяк. Як з прифронтових підвалів змальовано. Хоча я люблю фільми про виживання. Але тематика голоду не альо вже. Бачила пусті магазини, раділа шо видрала у мужика перед носом останню пачку..а в нього вдома може теж дитина.. (прости мужик, реально трохи соромно). Опинитись в тісному пространстві з купою випадкових людей - спочатку ок, люди діляться їжею, посміхаються, підтримують одне одного. За тиждень вже сварки, і при цьому ж майже половина - це хворі діти. А діти це найслабші.

Оце ви описали фрагменти з повісті "В місті руїн".
Там ще про мародерство.
А я бачила навесні 2022 розбиті кіоски. Так це в ямі. Тут не було мародерства з будинків і квартир.
А загалом якщо повернути ситуацію з заходу (німці) на схід (рашня), то дрижаки пробирають і заснути важко. Бо вже була Буча і купа інших ТОТ.

 

[Нужно подумать]

ЛИЦАРІ АБСУРДУ

Валерій Шевчук у повісті "В місті руїн" стверджує, що це гасло воїнів УНР. Так називав себе один з героїв, що пішов в УПА під час ДСВ, знаючи, що загине у цій боротьбі.
Абсурд у цьому сенсі - те, що суперечить загальноприйнятій логіці і відносно такої логіки є безглуздям.
Лицарями абсурду в історії України були всі, зто знав, на що йде, але йшов.

 

[Tierchen]

ЛИЦАРІ АБСУРДУ

Валерій Шевчук у повісті "В місті руїн" стверджує, що це гасло воїнів УНР. Так називав себе один з героїв, що пішов в УПА під час ДСВ, знаючи, що загине у цій боротьбі.
Абсурд у цьому сенсі - те, що суперечить загальноприйнятій логіці і відносно такої логіки є безглуздям.
Лицарями абсурду в історії України були всі, зто знав, на що йде, але йшов.

В Шептицькому є цвинтар лицарів.
За білі надгробки не скажу точно, незрозуміло. Бо тут також є пам'ятний хрест на честь села Клюсів, що існувало на цьому місці до розбудови міста в 50-х роках. Може то звідти.
На стелі прізвища людей 20-х років народження в основному, молодь проти совєтів йшла.

 

[Нужно подумать]

Есть игра: осторожно войти,
Чтоб вниманье людей усыпить;
И глазами добычу найти;
И за ней незаметно следить.

Как бы ни был нечуток и груб
Человек, за которым следят, —
Он почувствует пристальный взгляд
Хоть в углах еле дрогнувших губ.

А другой — точно сразу поймет:
Вздрогнут плечи, рука у него;
Обернется — и нет ничего;
Между тем — беспокойство растет.

Тем и страшен невидимый взгляд,
Что его невозможно поймать;
Чуешь ты, но не можешь понять,
Чьи глаза за тобою следят.

Не корысть, не влюбленность, не месть;
Так — игра, как игра у детей:
И в собрании каждом людей
Эти тайные сыщики есть.

Ты и сам иногда не поймешь,
Отчего так бывает порой,
Что собою ты к людям придешь,
А уйдешь от людей — не собой.

Есть дурной и хороший есть глаз,
Только лучше б ничей не следил:
Слишком много есть в каждом из нас
Неизвестных, играющих сил…

О, тоска! Через тысячу лет
Мы не сможем измерить души:
Мы услышим полет всех планет,
Громовые раскаты в тиши…

А пока — в неизвестном живем
И не ведаем сил мы своих,
И, как дети, играя с огнем,
Обжигаем себя и других…

Александр Блок 1913 год

 

[Tierchen]

Так, це залишки клюсівських надгробків.

Ця місцевість до 1950 була під Польщею. Потім відбувся радянсько польський обмін територіями. Польща віддала цей район з запасами вугілля, взамін отримала частину дрогобиччини, де згодом собі побудувала ГЕС і водосховище. Туди зараз екскурсії зі Львова возять.

 

[Tierchen]

Цікава людина - львівський мистецтвознавець Борис Возницький.

Народився в 1926. Шкільні роки минули за Польщі. Був в УПА.
В 1944, перед приходом радянських військ отримав наказ бути вдома чекати інструкцій.
Але совіти прийшли раніше ніж надійшли ті інструкції і забрали його в свою армію. В штрафний підрозділ, де були "бандерівці", "білогвардійці" і інші "неблагонадійні" елементи. Але напевно участь в УПА 18-річного хлопця лишилась за кадром для совітів, або ж була не настільки яскравою, щоб карати таборами.
Вижив, отримав медаль, вчився в Ленінграді, в інституті мистецтв.
В 60-х роках повертається до Львова, стає директором Львівської галереї. Вочевидь має хороші відносини з владою, бо йому вдається врятувати від знищення совітами дуже багато цінних історичних українських пам'яток.
Глибоко українська Людина існувала паралельно з радянською владою і робила своє.
Відновлення замків, музеїв, картин, активна просвітницька діяльність стали справою його життя.

 

[Нужно подумать]

ВЕЧІРНЯ ДУМКА

За час війни трійко - галичанин, подолянин і волинянин - стали моїми навчальниками.
Число 3 вважає сакральним подолянин Валерій Шевчук.
Я теж його змалку люблю.
Галичанин Роман Федорів зі своїм "Отчим світильником", подолянин Валерій Шевчук і волинянин Володимир Лис.
Як би сказати, моя духовна батьківщина.
Залишивсь Григорій Сковорода.
Бо як без малої батьківщини? Мабуть, ніяк.

 

[Нужно подумать]

Дочитала я Царівну Ольги Кобилянської.
На останніх сторінках серце заходилось.
Не знала, до якого фіналу виведе авторка.
Але Кобилянська не тільки суто українська письменниця, а більшою мірою європейська.

Тепер пошукаю в двох бібліотеках Наталю Кобринську, а як не знайду, то куплю в Є-книгарні. Бачила там.
Або напитаюсь деінде.

 

[Нужно подумать]

Оце вчора дочитала роман Кобилянської Земля.
Який трагічний, написаний у 1898 році. Але до приходу совітів у 1939 році так і було. І ситуації такі траплялись.
Земля - одна із найвагоміших причин спротиву. Та що там - найголовніша.
А ми все про наслідки, про злочини упівців.
З нашого боку землі було більше, і віддавали її без спротиву.
Останніх одноосібників голодомор з'їв.
Як забрали землю у мого прадіда до колгоспу, то тільки й сказав, що не буде дива з цього пива, та плюнув. У колгоспі не годен був працювати за поважними літами, і сенс життя для нього скінчився.

 

[Нужно подумать]

"Волинь" Уласа Самчука читаю.
Два товстезних тома сімейної саги, починаючи з напередодні першої світової війни.
Цікавущий регіон, охоплює нинішні Волинську і Рівненську області. В історичному плані багато для роздумів.
Навіть чому "австріяка москальку не візьме", стає зрозумілим, що до чого. Таки різні Волинь і Галичина, чи там Буковина.
Є багато чого для цитування.

 

[Нужно подумать]

"Прийди і пий воду життя даром".

Це не про звичайну воду, звісно.

 

[Нужно подумать]

Земля для всіх і всього. Земля найбільше щастя - більша за любов, за життя. Земля найбільший скарб - більший за золото і коштовні речі. Земля - сон мільйонів поколінь, казкове привабливе єство, містична сила космосу, наснага слабих і дужих Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мудрості. Ось що земля.
Улас Самчук. Волинь

А в 1939 році прийшли совіти...
Ось де причина того, що сталось.
Яка надзвичайна книга і якою мовою написана.
Перша частина трилогії - суцільний гімн землі.
А я могла ніколи не прочитати.

 

[DYHOVnik]

"Прийди і пий воду життя даром".
Це не про звичайну воду, звісно.

Про те як корисне, ніж все інше!

 

[Нужно подумать]

Дійшла до першої світової війни, а там повно ****огій.
І до біженців на Волинь з Галичини, тут тре' краще в історії розібратись.
І дещо кумедне про руське і російське.
Хлопець питає - а якою мовою ви навчаєтесь у школі?
Руською? Володько аж зрадів. От це так. У Австрії й по-руськи. Видно по цілому світі "руський язик" перший.
Далі була розмова про підручники і про поетів.
"Яке розчарування. Вона знає "мова рідна, слово рідне".
- То це ж не по-рускі! Це ж по-мужицьки, по-простому, по-каклацьки!.- А хто, кажеш, написав?
- Такий поет Воробкевич. Пані вчителька казали, що найбільший наш поет Шевченко...
- Зовсім непраада! Я таких поетів і не чув. Руські це: Пушкін, Лермонтов, Кольцов, Нікітін...
-Ой ні... то може російські... Може то московські... Я знаю наші руські, або українські...

 

[Нужно подумать]

Галичина під австро-угорцями навчалась в українських народних школах, а Волинь після розділу Польщі у 1779 році, здається, попала під РІ, і освіта і церква були російськими.
Аж поки Волинь знову не попала під поляків за наслідками ПСВ.

Яка ж цікава ця трилогія...