Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Так, це залишки клюсівських надгробків.
IMG_20250116_161448.jpg
IMG_20250116_161504.jpg


Ця місцевість до 1950 була під Польщею. Потім відбувся радянсько польський обмін територіями. Польща віддала цей район з запасами вугілля, взамін отримала частину дрогобиччини, де згодом собі побудувала ГЕС і водосховище. Туди зараз екскурсії зі Львова возять.
 
Останнє редагування:
Цікава людина - львівський мистецтвознавець Борис Возницький.

Народився в 1926. Шкільні роки минули за Польщі. Був в УПА.
В 1944, перед приходом радянських військ отримав наказ бути вдома чекати інструкцій.
Але совіти прийшли раніше ніж надійшли ті інструкції і забрали його в свою армію. В штрафний підрозділ, де були "бандерівці", "білогвардійці" і інші "неблагонадійні" елементи. Але напевно участь в УПА 18-річного хлопця лишилась за кадром для совітів, або ж була не настільки яскравою, щоб карати таборами.
Вижив, отримав медаль, вчився в Ленінграді, в інституті мистецтв.
В 60-х роках повертається до Львова, стає директором Львівської галереї. Вочевидь має хороші відносини з владою, бо йому вдається врятувати від знищення совітами дуже багато цінних історичних українських пам'яток.
Глибоко українська Людина існувала паралельно з радянською владою і робила своє.
Відновлення замків, музеїв, картин, активна просвітницька діяльність стали справою його життя.
 
ВЕЧІРНЯ ДУМКА :)

За час війни трійко - галичанин, подолянин і волинянин - стали моїми навчальниками.
Число 3 вважає сакральним подолянин Валерій Шевчук.
Я теж його змалку люблю.
Галичанин Роман Федорів зі своїм "Отчим світильником", подолянин Валерій Шевчук і волинянин Володимир Лис.
Як би сказати, моя духовна батьківщина. :)
Залишивсь Григорій Сковорода.
Бо як без малої батьківщини? Мабуть, ніяк. :)
 
Дочитала я Царівну Ольги Кобилянської.
На останніх сторінках серце заходилось.
Не знала, до якого фіналу виведе авторка.
Але Кобилянська не тільки суто українська письменниця, а більшою мірою європейська.

Тепер пошукаю в двох бібліотеках Наталю Кобринську, а як не знайду, то куплю в Є-книгарні. Бачила там.
Або напитаюсь деінде.
 
Оце вчора дочитала роман Кобилянської Земля.
Який трагічний, написаний у 1898 році. Але до приходу совітів у 1939 році так і було. І ситуації такі траплялись.
Земля - одна із найвагоміших причин спротиву. Та що там - найголовніша.
А ми все про наслідки, про злочини упівців.
З нашого боку землі було більше, і віддавали її без спротиву.
Останніх одноосібників голодомор з'їв.
Як забрали землю у мого прадіда до колгоспу, то тільки й сказав, що не буде дива з цього пива, та плюнув. У колгоспі не годен був працювати за поважними літами, і сенс життя для нього скінчився.
 
"Волинь" Уласа Самчука читаю.
Два товстезних тома сімейної саги, починаючи з напередодні першої світової війни.
Цікавущий регіон, охоплює нинішні Волинську і Рівненську області. В історичному плані багато для роздумів.
Навіть чому "австріяка москальку не візьме", стає зрозумілим, що до чого. Таки різні Волинь і Галичина, чи там Буковина. :)
Є багато чого для цитування.
 
"Прийди і пий воду життя даром".

Це не про звичайну воду, звісно.
 
Земля для всіх і всього. Земля найбільше щастя - більша за любов, за життя. Земля найбільший скарб - більший за золото і коштовні речі. Земля - сон мільйонів поколінь, казкове привабливе єство, містична сила космосу, наснага слабих і дужих Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мудрості. Ось що земля.
Улас Самчук. Волинь

А в 1939 році прийшли совіти...
Ось де причина того, що сталось.
Яка надзвичайна книга і якою мовою написана.
Перша частина трилогії - суцільний гімн землі.
А я могла ніколи не прочитати.
 
Дійшла до першої світової війни, а там повно аналогій.
І до біженців на Волинь з Галичини, тут тре' краще в історії розібратись.
І дещо кумедне про руське і російське.
Хлопець питає - а якою мовою ви навчаєтесь у школі?
Руською? Володько аж зрадів. От це так. У Австрії й по-руськи. Видно по цілому світі "руський язик" перший.
Далі була розмова про підручники і про поетів.
"Яке розчарування. Вона знає "мова рідна, слово рідне".
- То це ж не по-рускі! Це ж по-мужицьки, по-простому, по-каклацьки!.- А хто, кажеш, написав?
- Такий поет Воробкевич. Пані вчителька казали, що найбільший наш поет Шевченко...
- Зовсім непраада! Я таких поетів і не чув. Руські це: Пушкін, Лермонтов, Кольцов, Нікітін...
-Ой ні... то може російські... Може то московські... Я знаю наші руські, або українські...
 
Останнє редагування:
Галичина під австро-угорцями навчалась в українських народних школах, а Волинь після розділу Польщі у 1779 році, здається, попала під РІ, і освіта і церква були російськими.
Аж поки Волинь знову не попала під поляків за наслідками ПСВ.

Яка ж цікава ця трилогія...
 
Тре' читати історію першої світової. Хто там на якому боці воював і де окремі країни, а де імперії.
Те що у нас називали ВОВ, дуже заідеологізоване і цікавинок для аналогій не дає.
А ось 110 років тому з точки зору і на очах волинських селян - це цікаво.
Як йшла з піснями російська армія воювати германця (???), як відбила Перемишль, а потім знову загубила.
Як спочатку мобілізовували повнолітніх і молодших. Останніми вже під час відступу тих, кому під 50. Бо герою вже було 50 і його не чіпали.
Чекали, що ось-ось будуть брати наймолодших.
Якщо в сім'ї вже хтось загинув, інших не брали.
Мобілізація коней і возів, а потім вже й корів з волами на м'ясо.
Правда, щось там компенсували грішми.
Примусово-добровільна евакуація світ за очі.
Як російська армія почала втрачати на фронті, погнали різних бурятів з татарами і іншими на фронт. Казали "гарматне м'ясо".
Презирство до так званих обозників.
Хто був на фронті і вернувся після поранень, казав - оцих мордатих та в першу лінію. Знайомий вираз.
Після поранення, навіть як руку відтяли, не списували.
Якщо такий віз сім'ю в евакуацію, то він уже СЗЧ і боявся, що розстріляють.
Отак і йшли фури вздовж села - одні на захід воювати, інші, біженські, на схід аби куди-небуть.

Цікаво, від кого тікали так звані у книжці галіціани. Просто від лінії фронту вглиб?

І ще! Виганяли по одному від сім'ї рити фортификационные сооружения :) тобто окопи.
Тут вже старі і малі, дівчата і хлопці. Аби міг тримати в руках лопату.

Ну і про "зраду генералів" за чутками там теж вже було.
 
Нужно подумать сказав(ла):
Як йшла з піснями російська армія воювати германця (???), як відбила Перемишль, а потім знову загубила.
Натисніть, щоб розгорнути...
о дя.
Брала русская бригада Галицийские поля, и достались мне в награду два железных костыля... (с)

принципиально изменилось ничего.
 
Цікавинка така у книжці Самчука.
Чи то агностицизм с присмаком екзистенції, чи що інше.
Авторська відповідь на запитання - чому Бог насилає війни?

"Родилась людина...
От стоїть твір перед очами Творця...
І вийшов твір прекрасний. І сказав Творець:
- Насолода творчості хай буде вічною. Хай ніколи не буде віднятий мені цей різець. Я буду безконечно нищити тебе, мій великий твір, щоб мав змогу безконечно творити наново..."

Якщо згадати, що війна забирає кращих, мо' так і є.
Маю на увазі не взагалі втрати війни, а отих, що були першими та й зараз під смертю ходять.
А мо' й декого з безвинних і беззбройних під обстрілами.
 
Тре' Історію України купувати.
Трішки заплуталась з чергою зміни влади після 1917 на українських теренах.
З географією легше.
Є велика карта України. По ній звіряюсь.
Оце так епопея Уласа Самчука.
Ще так не читала жодної книги.
Історія з географією на перетині з літературою. :)
 
Як не процитувати Вас, Уласе, якщо і зараз таке саме. :(

Український степ, Дон, Волга, Далека Азія, жагучі вітри, сипкі піски. Очі бронзові, скісні, а на чолі шарпає вітер зруділе волосся. Все то під барвою Маркса. Все то слухняні й п'яні слуги великого "пророка". Хто визбирав їх таких якраз, як треба, таких, один на другого подібних, таких хижих і таких спрагнених перемоги?
Так. Це їх "правлєніє". Це також їх закони, писані не чорнилом, а живою кров'ю на живому тілі конаючої імперії.
Хто знає, куди. Хто скаже, яке заборонене дерево зродило тебе і який гріх зірвав тебе та пустив котитися. Маркс? Царі?
Сатана, що збурив пекло, щоб на його місці поставити сатанинський рай?
 
- Думаєте, я сам не був темний, як пень. Думаєте, коли прийшла війна, ота-о сама, що стільки народу нашого вичавила, я не йшов за царя?.. Йшов. Бо був рускій, і дід мій був рускій... Хто знав, що ******* вкрав ім'я наше... Який чорт міг одразу помітити його овечу шкуру. А вовк є вовк, і з вовком одна розправа... Бий і все!.. Всяк це мусить знати.

Дядько Матвій Довбенко сказав, герой трилогії Волинь.
А його син Володько - це і є Улас Самчук, автор. Далі батька піде.
Зараз про польську окупацію читаю. Історично більш відомо, що далі буде.
 
І наостанок про роман Волинь.
Мова в цитаті про те, якою мовою буде викладання в школі - польською чи українською.
Гоаорить мати ачителя:

- Па-моему, лучше, єжєлі би в дєрєвнє стоял польскій дом... Я, старуха, так разсуждаю, вєдь украінци не Польшу дєлят... Дєлят ані Расію... Да, мой мальчік... Расію. Польша? Что ж... Ведь єто тоже часть Расії... За наших врємьон... Вєдь подумай..
Прівіслянскій край... Нєт, нєт... Ти абажді. Я говорю... Нашє русскоє сєло... Польскім ано нікагда нє станєт... А украінскім можєт... Видумалі язик..

За 100 років нічого не змінилось.
І ось чую від освіченої жіночки про Самчука - Он националист!
Як лайка. :(
Доки знайшла відповідь - Так це ж добре! Так має бути!

Тобто інші мають право бути націоналістами, а нам це не догідно. І ніхто інший не вимагає братерських обіймів, навіть під ракетами.
 
Улас Самчук. Чого не гоїть огонь.

Ох і книжка... цитувати і цитувати для тих нерозумних, що досі під впливом російських наративів про український буржуазний націоналізм і все таке інше.
Як вистачить зору для набрання тексту руками, то поцитую.
Більше ніде, як у цій вільній допоки темі.
 
Ось як вам це!

- Чого вони від нас хочуть? - Визволяти! Триста з гаком років визволяють! І все кричать, що нас нема! А коли ми є - нас видумали! Раз австріяки, раз німці, а тепер, напевно, підуть американці, а колись, може, китайці... і, якщо не помагають ні німці, ні китайці, тоді пускають в хід Пушкіна, Міцкевича, Колиму чи якусь іншу пародію вроді Берези Картузької. І так визволяють і визволяють, і все бесконечно визволяють...

Це один із учасників визвольного руху на Волині каже, а книга написана в 1948-1958 роках.
Містика. Хоча так завжди було, до 24.02.2022 включно.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу