Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Безодня безтямності.
Думка народилась, та незаписаною вмерла.
Намагалась позавчора вдень заснути.
Наче падаю у безодню, чи колодязь, чи на дно річки, долаючи товщу води, вже майже сплю, а щось боляче виштовхує наверх. До дійсності.
Боляче майже фізично, стискує голову...
 
Ось Володимир Лис не сприймає "Гру в бісер" Гессе.
Вважає , що це страх перед реальним життям.
А мені здалось, що тут не страх, що тут задум жорстоких засновників Касталії - відволікти найкращих і найталановитіших від життя. Тут зневага до життя, до пересічних людей, які також несуть в собі частину Космосу.
А сенс життя у самому житті. Недарма головний герой виривається з гри і платить смертю за те, що винищив це своє життя за ніщо, нанівець, до скалки...
 
Мысль о бесконечности Вселенной приводит меня в отчвяние.
Все обессмысливается непостижимостью этой тайны.
Раньше я думала, что смысл жизни в самой жизни.
А теперь у меня болит сердце и стучит невпопад.
Какими мелкими кажутся потуги быть чем-то кроме как песчинкой в этом безграничии.
У ЭТОГО нет начала, нет конца, нет орбит... Кто создал все ЭТО?
Зачем человеку сознание, если тайна бесконечности непостижима?

Слова мої, музика Володимира Лиса з есею "Лист".
Тобто, цією новелою навіяло.
Хоча він оптимістично зачепився за Землю, а мене, таку маленьку, відірвало та понесло чи то у безодню, чи у безмежність.
 
Не було бабі клопоту, так купила порося. :(

З думкою про безмежність часу і простору заснула, з нею і прокинулась.
Згадала Ейнштейна. Час і простір мають точку відліку. Час і простір ущільнюється, розширюється але все одно існує.
Але десь і закінчується.
Закінчуються системи, як наша, галактики і мегагалактики.
Все закінчується, як життя людини по її смерті.
Час і простір теж вмирає. Десь за останнім колом нема ні часу, ні простору, ні матерії, ні хвилі.
Більш того, там розчинилась, хай і поступово, точка відліку, як під час хвороби людини її свідомість, а далі вже смерть.
І якого кольору смерть часу і простору? Може чорного? Яка природа чорного кольору? Теж хвильова? Так там, за кордоном буття, хвиль нема.
Такі думки примусили моє серце битись рівніше. Бо вчора сенс життя випав із моєї свідомості.
 
Нужно подумать сказав(ла):
З думкою про безмежність часу і простору заснула, з нею і прокинулась.
Згадала Ейнштейна. Час і простір мають точку відліку. Час і простір ущільнюється, розширюється але все одно існує.
Але десь і закінчується.
Закінчуються системи, як наша, галактики і мегагалактики.
Все закінчується, як життя людини по її смерті.
Час і простір теж вмирає. Десь за останнім колом нема ні часу, ні простору, ні матерії, ні хвилі.
Більш того, там розчинилась, хай і поступово, точка відліку, як під час хвороби людини її свідомість, а далі вже смерть.
І якого кольору смерть часу і простору? Може чорного? Яка природа чорного кольору? Теж хвильова? Так там, за кордоном буття, хвиль нема.
Такі думки примусили моє серце битись рівніше. Бо вчора сенс життя випав із моєї свідомості.
Натисніть, щоб розгорнути...
а что если мы живем в пространстве тотальной лжи, многоуровневой, индивидувально подобраной и спроектированной для каждого человека. Ложь все, включая школьную и институтскую "физику", или полуправда. Нет Бесконечной Вселенной, звезды - не настоящие газовые гиганты, и Солнце с Луной - симуляции некоего "купола" над нами, Земля таки не шар, а нечто иное. А что за "куполом" мы никогда не узнаем, космонавтика - ложь, а мы - машины, искусственный интеллект, выведенный Кем-то, но зачем... (
 
AlexThe сказав(ла):
а что если мы живем в пространстве тотальной лжи, многоуровневой, индивидувально подобраной и спроектированной для каждого человека. Ложь все, включая школьную и институтскую "физику", или полуправда. Нет Бесконечной Вселенной, звезды - не настоящие газовые гиганты, и Солнце с Луной - симуляции некоего "купола" над нами, Земля таки не шар, а нечто иное. А что за "куполом" мы никогда не узнаем, космонавтика - ложь, а мы - машины, искусственный интеллект, выведенный Кем-то, но зачем... (
Натисніть, щоб розгорнути...
И ты тоже прав - как в анекдоте про ребе.

Но я не вру. Дошла до новеллы (эссе) Лиса, представила себе эту разворачивающуюся во времени и пространстве бесконечность, и началась у меня аритмия. :(
Хотя Володимир Лис запил в конце свой шутливый лист до пана Космоса (не Лени) рюмкой самжэнэ, я не могла прийти в себя, пока не выговорилась в этой теме. :)
 
В жизни вообще много мистического.
Вот понравились мне книги ВЛ, а особенно его новеллы и эссе, потому что вообще люблю этот жанр, автопортрет писателя.
Когда он был маленкий, семью выселили из хутора на Волыни в хутор на Днепропетровщину под Павлоград. Из этого хутора выросло село Веселое. И божыштымой, спустя 20 лет я побывала на его окраине, единственный раз в жизни.
Причем, наше пребывание в разное время не было благостным.
 
Констатуючий сказав(ла):
И что изменится, если тебе сегодня вдруг откроется правда? Завтра также 100% продолжишь служение своему желудку, а не попрешься от отчаянья на кладбище с веревкой
Натисніть, щоб розгорнути...
перелогиньтесь, г-н Сайфер...
1732452116509.jpeg

)) хороший вопрос.

Во-первых, правда просто так никому не открывается и не откроется, - ее нужно жаждать). Во-вторых, знание Правды ценно само по себе, ето лучший приз жизни, даже самой ничтожной. А в-третьих, мысль изреченная есть л0жь (с), и здесь надо помолчать...
 
Молчаливые в цене.
А кто думает иначе, тот витает в иллюзиях.
 
"Гіркий фронт"
Останні два слова у фразі Лиса.
Навряд чи він думав, обираючи прикметник. А вийшла чудова назва роману про війну.
Хоч би й нашого Капюшона.
 
БЕСКОНЕЧНОСТЬ, вторая серия. :(

Если Вселенная бесконечна, то откуда взялись частицы и волны? Нарушает теорию невозможности вечного двигателя. Кто создатель тогда?

Если Вселенная конечна, а дальше исчезает время, пространство и нет там ничего, то откуда из ничего взялась первая частица и первая волна, а дальше пошел процесс расширения?

Еще я слышала про теорию взрыва, но из ничего нельзя получить что-то.
 
Клайди опять снесли.
Свободы на ХФ полные штаны. Чем не минираша.
 
Нужно подумать сказав(ла):
Безодня безтямності.
Думка народилась, та незаписаною вмерла.
Намагалась позавчора вдень заснути.
Наче падаю у безодню, чи колодязь, чи на дно річки, долаючи товщу води, вже майже сплю, а щось боляче виштовхує наверх. До дійсності.
Боляче майже фізично, стискує голову...
Натисніть, щоб розгорнути...
Oscar Winner...

 
"Нет человека, который был бы как Остров, сам по себе, каждый человек есть часть Материка, часть Суши; и если волной снесёт в море береговой Утёс, меньше станет Европа, и так же, если смоет край мыса или разрушит Замок твой или друга твоего; смерть каждого Человека умаляет и меня, ибо я един со всем Человечеством, а потому не спрашивай, по ком звонит колокол: он звонит по Тебе.

Джон Донн
 
Я всех прощаю. :)

"Когда-нибудь, во времени другом,
на площади, средь музыки и брани,
мы б свидеться могли при барабане,
вскричали б вы:
- В огонь ее, в огонь!

За все! За дождь! За после! За тогда!
За чернокнижье двух зрачков чернейших,
за звуки, с губ, как косточки черешни,
летящие без всякого труда"

(с)
 
Ой, Тірхен!
Який же чудовий цей Володимир Лис!
Як його книжки прямісінько до душі туляться.
Останні сторінки "Старої холери" по одній читала, не уявляючи, якого фіналу чекати.
Як виживу, мо' що куплю на згадку.
Най в хаті буде. :)
 
ГОЛОС КРОВИ

Интересная вещь, и где он формируется. Явно не в мозгах.

Меня всегда интересовала генеалогия -своя и чужая.
Могла слушать с огромным интересом. Даже от совершенно посторонних мне людей.

Но вот позавчера не слонов считала, чтоб быстро уснуть, а вдруг вспомнила своих предков по прямой линии...
Як дівчата на вечорниці ходили, у що вбирались, як парубків споглядали.
Як приходили до них свати, як вони піч колупали. Як вся вулиця гуляла на весіллі.
Та й взагалі -як росли, що в хаті було, що їсти готували...
Ось такі побутові речі... Бо чисто історично я з дитинства знала.
І стало мені аж погано, аж у серці відгукнулась ця спорідненість.

Вчора провела експеримент зі спогадами про генеалогію бувшого чоловіка.
Треба сказати, що ми з ним у добрих стосунках після розлучення. Він мені багато в чому допомагав, а коли хворіла, то міг велику сумку продуктів принести, ще й грошей підкинути на ліки.

Але коли згадувала вчора дуже цікаві історії з життя його рідні, цікавіші за мої, то мов би книгу читала Оте, що не в мізках, не відгукувалось. Серцю там теж було з чого боліти.
Але голос крові не в серці. Шукала відгуку отого потаємного, та не знайшла. З тим і заснула.
Ось пишу... :)
 
Под одним небом на Земном Шаре мы с тобой жили,
где в лучах солнца облака плыли и дожди лили,

где стоял воздух, голубой, горный, в ледяных звездах,
где цвели ветви, где птенцы жили в травяных гнездах.

На Земном Шаре под одним небом мы с тобой были,
и, делясь хлебом, из одной чашки мы с тобой пили.

Помнишь день мрака, когда гул взрыва расколол счастье,
чернотой трещин - жизнь на два мира, мир на две части?

И легла пропасть поперек дома, через стол с хлебом,
разделив стены, что росли рядом, грозовым небом...

Вот плывут рядом две больших глыбы, исходя паром,
а они были, да, одним домом, да, Земным Шаром...

Но на двух глыбах тоже жить можно, и живут люди,
лишь во сне помня о Земном Шаре, о былом чуде -

там в лучах солнца облака плыли и дожди лили,
под одним небом, на одном свете мы с тобой жили.

СЕМЕН КИРСАНОВ
 
Если что -это не о россии. :)
Это о моем уходящем поколении.
Привет отсюда туда, откуда нет возврата, ну и тем редким, кто еще остался здесь.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу