Як правило, етнічна ідентичність формується й існує в контексті соціального досвіду і процесу, з якими ідентифікують себе люди, або ідентифікуються іншими, як члени певної етнічної групи. З точки зору внутрішньогрупової, ідентичність групи ґрунтується на комплексі культурних рис, якими члени однієї групи відрізняють себе від усіх інших груп, — навіть якщо вони в культурному відношенні дуже близькі. Відмінності, що їх вони можуть знаходити стосовно інших, звичайно досить певні і багаторівневі, тоді як зовнішні уявлення про групу мають тенденцію до генералізації і стереотипічних критеріїв при визначенні характеристик групи. Так, наприклад, більшість фахівців і просто громадян Болівії вважають індіанців-аймара, які мешкають у країні, як одну етнічну групу, у той час як самі представники підгруп аймара в різних регіонах Болівії не вважають себе родинними іншим аборигенним групам, які говорять на тій самій мові. Цигани в різних країнах світу відрізняють себе не тільки від нециган, але і від інших груп циган. Евенки, які мешкають в Росії і Китаї, вважаються немовби єдиним народом, але самі евенки усвідомлюють насамперед свою приналежність до різних локальних груп. Таким чином, у внутрішніх і зовнішніх визначеннях того, що складає етнічну групу (народ), присутні як об'єктивні, так і суб'єктивні критерії. І часто буває, що кревна спорідненість або інші об'єктивні критерії не грають визначальної ролі. Етнічна реальність припускає існування соціальних маркерів як визнаних засобів диференціації груп, що співіснують у ширшому полі соціальної взаємодії. Ці розпізнавальні маркери утворяться на різній основі, включаючи фізичний вигляд, географічне походження, господарську спеціалізацію, релігію, мову і навіть такі зовнішні риси, як одяг або їжа.
