6. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України (частина
третя статті 10 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Україна 9 грудня 1997 року ратифікувала Рамкову конвенцію
Ради Європи про захист національних меншин ( 995_055 ) від
1 лютого 1995 року, за якою держава взяла на себе зобов'язання
створити у себе необхідні умови для того, щоб особи, які належать
до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати
свою мову (пункт 1 статті 5).
Законом України від 15 травня 2003 року ( 802-15 )
ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин
( 994_014 ). Цим Законом ( 802-15 ) передбачено, що "положення
Хартії ( 994_014 ) застосовуються до мов таких національних меншин
України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької,
єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської,
російської, румунської, словацької та угорської" (стаття 2). "При
застосуванні положень Хартії ( 994_014 ) заходи, спрямовані на
утвердження української мови як державної, її розвиток і
функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території
України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють
загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2
цього Закону ( 802-15 ) поширюються положення Хартії" ( 994_014 )
(стаття 5). Згідно зі статтею 12 зазначеної Хартії ( 994_014 )
Україна взяла на себе зобов'язання, в межах території, на якій
такі мови використовуються, і якщо органи державної влади мають
компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері,
сприяти доступу регіональними мовами або мовами меншин до творів,
що створюються іншими мовами, підтримуючи і розвиваючи діяльність
у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування
(підпункт "с" пункту 1).
Проведений Конституційним Судом України аналіз статті 10
Конституції України ( 254к/96-ВР ), законів України, в тому числі
міжнародних правових актів, ратифікованих Україною, які регулюють
питання застосування державної мови та мов національних меншин,
дає підстави зробити висновок, що обов'язок дотримуватися положень
частини другої статті 14 Закону ( 9/98-ВР ) щодо обов'язкового
дублювання або озвучення чи субтитрування державною мовою
іноземних фільмів перед їх розповсюдженням в Україні не порушує
прав національних меншин на використання своєї мови в галузі
кінематографії.