Аналогічна проблема, мені 30 і не можу дати поки собі ради. Хоч закордоном 6 років і не наладив особисте життя . Відчуття ніби не живу а проживаю що не одне і теж...грошима наївся певною мірою. Хочеться сім"ю та діток а поки я сам і не бачу перспектив...
Тут всі зайняті роботою (багато багато працюють) + немає власного свого куточка (винаймую тільки кімнату щоб більше відкладати). А як кажу дівчатам, що планую повертатися в Україну в майбутньому, то не дуже хочуть продовжувати знайомство.
Практично всі хочуть тут залишитися. А я навпаки трактував закордон як заробітки. Щоб купити житло. (купив у Львові) + маю старий, убитий будинок побудови 70х, в Карпатах від діда у спадок.
Якщо б не було чого втрачати вдома, то тут закордоном можна жити ,але якщо щось маєш і при цьому не маєш кінського здоров'я то нафіг то потрібно. імхо
Бо випадку іпотеки закордоном , ти раб на 25років у гарній обгортці. (є страх втратити роботу,та потрібно вставати кожного ранку на роботу протягом 25років мінімум). Але, як би вдома нічого не мав то морально було б простіше тут закріпитися. (не було б емоційних качелів)
Амбіцій великих та офігеннного здоров"я немає. Хочеться, бути "середняком" та мати час на родину,читаєш книги,маєш час на хобі,рибалку,ліс,город та сад.
p.s режим очікування та донати.
