Nekto сказав(ла):
Ещё?
тепер моя черга
1-8.10. Гітлерівці з поляками нападали та грабували Села Мала Любашка, Борщівка, Корчів Костопільського району.(48)
1.10. У селі Головчиці Корецького району відділ УПА за участю цивільного населення відбив велику кількість худоби і знищив штаатсгут. Вбито 20 поляків, які охороняли господарські приміщення, і взято до полону 1 німця.(49)
1.10. Українськими повстанцями в селі Жадківці Корецького району ліквідовано сексота Шандурка і спалено 2 польські будинки.(50)
2.10. Більшовики й поляки перед світанком напали на село Омельне Колківського району. Забрано 300 голів худоби, 10 підвід з кіньми й замордовано 10 селян. Відійшли в бік Пшебраже.(51)
3.10. У селі Топчі Межиріцького району українські повстанці зліквідували 1 польку.(52)
4.10. У селі Боложівка німці й поляки вбили 1 хлопця.(53)
5.10. Поляки напали на село Романівку Іваничівського району і вбили там 3 жителів.(54)
6.10. Відділ УПА під проводом Гордієнка у бою з гітлерівцями й поляками біля села Коківець знищив 6 німців і 1 поляка.(55)
6.10. У селі Богдашів Рвненського району поляки в угорських мундирах спалили 5 хат і заарештували родину з чртирьох осіб за те, що попереднього дня хтось убив поляка.(56)
7.10. Поляки напали на село Лицева Локачинського району. Одного місцевого жителя вбито і поранено одного поляка. При побитті двох місцевих поляки примовляли: “Ми не б’ємо тому, що ти в чомусь винен, а тому, що ти є українець”.(57)
Проблема втрат населення під час польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни давно постала актуальною. Адже тільки від об’єктивної відповіді на ті запитання, які досі ятрать душі як поляків, так і українців, залежить і співпраця наших народів у майбутньому. Треба сказати, що на відміну від українських істориків польські дослідники взялися за розв’язання цієї проблеми ще за часів комуністичної влади в своїй країні. І тут треба погодитися з тернопільським дослідником Сергієм Ткачовим, що „польська наука в своїх дослідженнях навіть у несприятливі часи пробивалася через класово-ідеологічні хащі, надаючи, насамперед, перевагу національній історії. Українська ж історіографія була заангажована у створення загальнорадянського міфу, в якому не було місця національній історії”.(1)
Значною мірою польським авторам у вивченні проблеми втрат польського населення під час польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни сприяли комуністичні ідеологи, котрі одним із основних своїх завдань мали таврувати український національно-визвольний рух, а відтак перекладати на нього всі злочини проти мирного населення, включаючи й гітлерівські.
Саме на догоду комуністичній пропаганді окремі українські науковці, котрі мали доступ до спецхранів, не проаналізувавши ретельно документів, ввели до наукового обігу такі дані про жертви польської сторони, які повинні були особливо наглядно засвідчити про злочинність ОУН-УПА. Тому й не дивно, що журнал кресов”яків “Na rubiezy” посилається на львівського історика В. Івасюту, котрий змушений був твердити 1954 року про те, що від рук українських націоналістів загинуло 685 000 – тільки євреїв і поляків. А М. Варварцев та О. Добрецова навіть підняли цю цифру до 800 000.
Окремі польські дослідники і сьогодні , на жаль, посилаються на книгу Владислава і Єви Семашків як достовірне джерело, оскількм, мовляв, іншого подібного не існує. Але ж ще кілька років назад, виступаючи на луцькому семінарі, краєзнавець з Волині Ярослав Царук, котрий перевірив дані вказаної книги тільки по Володимир-Волинському районі, переконливо нам довів, що названі там цифри про втрати поляків і українців не відповідають дійсності. Щодо втрат поляків, то Семашки, на думку Я. Царука, завищили показники в 4,1 раза, або на 1916 осіб, а кількість загиблих українців занижена в 25 разів, або на 1184 особи. Скажімо, польські автори подають, що в селі ліквідовано 76 поляків, а при уважному вивченні цього факту виявилося, що в цьому селі загинуло лише 3 українці.
Документи ж воєнного часу свідчать, що під час спільного з гітлерівцями нападу на село Когильне 31 жовтня 1943 року група поляків підірвалася тут на міні. (2)
Польські автори, як відомо, називають різні цифри, але в основному зупиняються на 500 000 жертв з польської сторони, наголошуючи при цьому, що втрати польського населення на Волині сягають 140 000 – 165 000 осіб. Правда, інші зупиняються на 60 000 – 70 000. До останніх належить і професор Владислав Філяр.(3)
Як польські, так і українські науковці розглядали, як можемо переконатися з широкого кола публікацій, тільки втрати польського населення, про підрахунки втрат українського населення досі перед цими дослідниками питання не стояло. Отже, фактично ось цим нашим науковим семінаром уперше поставлено питання і про жертви українців під час міжетнічного конфлікту в роки війни. Відтак уже цим ми можемо завдячувати організаторам нашого наукового семінару, зокрема, ветеранам 27 дивізії АК на чолі з паном Анджеєм Жупанським.
проф. Володимир СЕРГІЙЧУК
погляньте на проблему ширше, коли вам вона цікава, а коли ні, то загально-сталінська точка зору всім тут відома, "документи" на яких вона ґрунтована давно оприлюднені, просто скажіть "фашисти бєндєравскіє", і ваша думка вже буде зрозумілою.
стаття сергійчука цілком.
(Шучу)
