Так, тайський.
Що він поки їхав сильно кричав?
Ні, не кричав, разів десять нявкнув за всю дорогу. Спочатку боявся, заховався мені за спину, потім вже на колінах сидів. Але по машині лазити не схотів.
Ну хто так заспокоює, блін! Одразу в лоба.
Жалкуватимете і так і так.
Його вже навіть діти гладили. Спочатку ховався від них, але потім таки пересилив себе ))
Та от і відчуваю, що нема ідеального рішення. Насправді мені його віддавати не хочеться, це я вже чітко розумію. Але скільки я ще витримаю... Те, що я на нього злюся - це взагалі недобре, далі ситуація може погіршитися, я ж дратівлива людина. Хз як бути. Може воно само якось покаже.
Головне це розуміти - що він не іграшка, а маленька особистість. З своїми забаганками, примхами, недоліками та перевагами. Головна перевага - це живе створіннячко, яке любитиме вас незалежно від вашого статусу, настрою і т.п. людських заморочок.
Віддала братовим кумам. Щойно поїхали. Він мене збудив о шостій і я прийняла рішення. Хоча дуже шкода, але кажуть, що не можна шкодувати, коли віддаєш тварин, тому умовляю себе, що і йому, і мені так буде краще. Але переживаю, щоб вони гарно про нього піклувалися. Я ж цих людей не знаю, вони навіть не в нашому селі.
Так хз, вони можуть бути і непогані, але ж важливо наскільки люди відповідальні. Насправді я дуже засмучена.
