на початоку 90-х. я працювала в одній маніпусенькій фірмочці. Зарплата залежала від кількості виконаних замовлень. Аж ось - літо. кінець місяця, а замовлень-нуль цілих шиш десятих...
Едина наша надія була на хасидську міську общину- вони майже кожного місяця прохади виконати для них роботу і давали грошики. Сидим чекаємо,чекаєм,чекаєм іііііі хоп: хасіди зателефонували! уря-уря.!!!! сьогодні прийдуть !!!! Але, за півгодини до їхнього прибуття, у нас в офісі вирубають світло.
( а тоді часи були такі шо ухххх6 -світло вирубили і хрен його зна, коли включать знов). і шо робить??? гроші, гудбай!? Та шо гроші: хасідам теж треба було, шоб ми зробили їх замовлення, дозарізу треба.
сіли ми з моїм начальником на стіл, потупили очі у довгий\придовгий темний коридор, шо простирався до вхідних дверей і похнюпилися...
і я ,аби не мовчки, кажу: " Нічо ..., от хасіди „прозапас” моляться, тобто наперед усі ситуаціїї промолюють... якщо вони прийдуть і нам дадуть світло, тоді і ...і подивимось....на їх святість...”
І шо? Двері відчиняються, ми бачимо їх темні контури у шляпах і вмикається світло. Причому, як вмикається: світло у коридорі давали лампи денного освітлення, а вони ще рядянські були- з стартерами, шо вмикалися один за одним. Хасіди крок ступили- загорілася перша лампа, другий крок- друга лампа...
Відверто кажучи, у мене мурашки побігли.....
і тоді мені здавалось це дивом.
,када?
