Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Тепер не посідаю в Едмонтоні нічого. Лише у Вінніпегу маю 15 лотів землі і мушу платити яких 40 долярів річного податку.

Найстарший мій син Василь має тепер 48 років, посідає пять фар- мів, жонатий, має сина. Син Никола пішов як робітник в місто і жиє з того, що сам заробить. Донька Анна вийшла заміж за Йосифа Піке- леса, німця, який робить у фабриці Свифта коло мяса. Син Михайло, ще парібок, ****ився слабоумним і перебуває вдомі для слабоумних.

Літа минають. Тепер мені 73 роки. Весело мені говорити з людьми і зійтися при шклянці пива. Я ще держуся добре, але жінка якась нездорова. Нездужає і длятого держиться в хаті, щоб шанувати здоровля. Держимо слуги щоб обійти господарку, бо нам самим вже тяжко допільнувати всьої робо
 
Дякую, Тірхен!
Знайшлася книжка Наталени у одній із бібліотек, 1991 рік видання під загальною назвою Предок.
Не те що в анотації, але прочитаю.
Була в двох бібліотеках, завтра ще в дві піду.
 
Купила у Віваті книжку Наталени Корольової.
Зміст з бібліотечною не співпадає.
В купленій є Без коріння.
 
- Але це ще не все... Не все... Чуєш? Це ще не все... Ще ж нас наші нащадки і прокленуть... Де нащадки! Нас прокленуть наші сучасники!.. Нас прокленуть ті, що нас посилали... Бо ми... Бо ми не здобули їм волі... Так... Прокленуть... І відмежуються від нас... І скажуть... будуть кричати розпни, розпни їх!.. І мертвих розпни!!. І власний, рідний кат розпне, а власний наш хитрий з біса Пілат умиє руки... Отой хитрий наш Пілат... Умиє... Від нас, від тисячів нас і від матерів, що породили нас...

Передсмертні слова героя повісті Івана Багряного "Огненне коло" про останній бій дивізії Галичина під Бродами 17-22 липня 1944 року.
 
Такі тексти дуже емоційно навантажені. Війна і зовні, і в книжках. Чи не важко стільки війни через себе пропускати?
Це моя спокута.
Хочу відійти розумнішою навіть ціною болю. Десь так.
 
Навеяно строкой из сообщения Клайди в теме о США. :)

ЙОСИФ БРОДСКИЙ

Письма Римскому Другу
(Из Марциала)

*

Нынче ветрено и волны с перехлестом.
Скоро осень, все изменится в округе.
Смена красок этих трогательней, Постум,
чем наряда перемены у подруги.

Дева тешит до известного предела -
дальше локтя не пойдешь или колена.
Сколь же радостней прекрасное вне тела:
ни объятье невозможно, ни измена!

*

Посылаю тебе, Постум, эти книги
Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
Все интриги, вероятно, да обжорство.

Я сижу в своем саду, горит светильник.
Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
Вместо слабых мира этого и сильных -
лишь согласное гуденье насекомых.

*

Здесь лежит купец из Азии. Толковым
был купцом он - деловит, но незаметен.
Умер быстро: лихорадка. По торговым
он делам сюда приплыл, а не за этим.

Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
Он в сражениях Империю прославил.
Столько раз могли *****! а умер старцем.
Даже здесь не существует, Постум, правил.

*

Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
но с куриными мозгами хватишь горя.
Если выпало в Империи родиться,
лучше жить в глухой провинции у моря.

И от Цезаря далеко, и от вьюги.
Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
Говоришь, что все наместники - ворюги?
Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

*

Этот ливень переждать с тобой, гетера,
я согласен, но давай-ка без торговли:
брать сестерций с покрывающего тела
все равно, что дранку требовать у кровли.

Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
он и будет протекать на покрывало.

*

Вот и прожили мы больше половины.
Как сказал мне старый раб перед таверной:
"Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
Разыщу большой кувшин, воды налью им...
Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
Неужели до сих пор еще воюем?

*

Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
Худощавая, но с полными ногами.
Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
Жрица, Постум, и общается с богами.

Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
Или сливами. Расскажешь мне известья.
Постелю тебе в саду под чистым небом
и скажу, как называются созвездья.

*

Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
долг свой давний вычитанию заплатит.
Забери из-под подушки сбереженья,
там немного, но на похороны хватит.

Поезжай на вороной своей кобыле
в дом гетер под городскую нашу стену.
Дай им цену, за которую любили,
чтоб за ту же и оплакивали цену.

*

Зелень лавра, доходящая до дрожи.
Дверь распахнутая, пыльное оконце.
Стул покинутый, оставленное ложе.
Ткань, впитавшая полуденное солнце.

Понт шумит за черной изгородью пиний.
Чье-то судно с ветром борется у мыса.
На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.
 
Зараз прийде Ірочка і скаже - ой зачем вам єта история???
Вона цю думку продукує у всіх темах.
Зараз у темі про США.
 
Читаю Марію Матіос.
Вона така здавалась культова, що як подумаю, то й відмовляюсь від читання.
А вона така надзвичайна виявилась.
Солодку Дарусю прочитала, тепер Націю читаю.
Відірватись не можу.
Головне, що історичний фон вже добре розумію, що до чого.
Не марнувала три роки.
 
Марія Матіос за Солодку Дарусю отримала Шевченківську премію.
Між, іншим у Ліни Костенко теж цікавий погляд на нас в Записках українського самашедшого.
Не сатира, але тверезий і без колінкування.
 
Ще взяла у біблиотеці Щоденник страченої Марії Матіос і Чотири пори життя.
Коли починала читати книги з історичним тлом, то обирала авторів - свідків подій.
Була якась недовіра до сучасних авторів - мов, повернуть гойдалку в протилежний бік і по всьому.
Отак і про Матіос думала, а воно не так. Мабуть, багато чого знає з першоджерел.
 
Ох і оповідання з цієї "Нації".
Дочитала перший розділ - Апокаліпсис.
Мабуть, тре' у Віват іти і купувати, щоб дома було.
 
Щоб думку не втратити. :)
Зрозуміла, чому віддаю перевагу більш старшим авторам, хто ближче до подій стояв і взагалі до минувщини.
Тоді кінематографа не було або майже не було. :)
І ти поринаєш в текст - відчуваєш пахощі природи, тобі цікавий психологізм, маєш в уяві навіть портрети героїв.
Чим глибже поринаєш, чим більш схильна до уяви, то навіть сюжетні лінії компонуєш по-своєму, по-читацьки.
А сучасні книги більш сюжетні.
Таке враження, що автори підсвідомо бачать екранізації, де за них все створить режисер. :)
Це я Андрія Кокотюху читаю. Чорний ліс.
Добре, що історичний фон мені вже знайомий з попереднього читання.
Але з'єднання з текстом не виходить. Для уяви нема грунту.
Хоча сюжет гострий. :)
 
А мені цей Чорний ліс трішки нагадав Жеглова-Шарапова.
У книзі хорунжий УПА псевдо Хмара і бувший міліціонер з Миргороду псевдо Східняк.
Эра милосердия на українському грунті.
Кажуть. Кокотюха зараз популярний у читачів бібліотек.
Тре' пильніше придивитись, бо сюжети захоплюючі.
Завтра у бібліотеках вихідний.
Взялась читати Наталену Королеву. Почну з Без коріння.
 
:) То ви так і до Василя Шкляра скоро доберетесь.
Добралась!
Тільки-но Трощу дочитала.
Оце книга...
Дуже цікаво було про есбістів читати. Мороз шкірою... :(
Як сама на допитах побувала.
Які ж часи трагедійні...
 
Записую Василя Шкляра до особистого сонму достойників українського красного письменства.
Читаю Чорний ворон про холодноярців, дочитала до сторінок, присвячених Петру Болбочану.
Це просто містика - живу недалеко від вулиці його імені.
Яка була людина, яка велична постать...
І що той Петлюра поряд з ним, який убив Болбочана і довів Україну до страшної поразки.
А мене хтось там у Головному ще звинувачує у графоманії.
Ага... нехтують історією, потім дивуються.
 
Читаю "Самотній вовк" Василя Шкляра. Там про Чечню років війни.

"Свого часу була серйозна спроба екранізувати роман "Елементал", який для кіношного життя дістав другу назву "Самотній вовк". Проект зупинила одвічна засторога: не псуйте відносин з братнім народом. Нині, у час російсько-української війни, настала пора й "Самотнього вовка" (Василь Шкляр).

До видання 2019 року.
 
Книжка кінематографічна до нестями.
Але найцікавіше в ній - це оті слова Шкляра на її обкладинці.
Аби не вийшло, що ідея Адінмляврот знову не захопила свідомість.
До того, що й війни ніякої не було, як не було... читай фінал роману.
 
Світає пустеля в листку подорожника,
Та хто знайде ключ
Від його мовчання?
Визбируй моє обличчя по зернині
Із чужих лиць,
із чужих вуст,
Що так схожі на човен у мороці ночі.

Якщо це сам Василь Шкляр є автором пречудового вірша з неймовірною фонетикою в романі "Ключ", то я в такому захваті... :)

Оце Ч... Ч... Ч...
"Човен у мороці ночі..."
А до Ч - К і З.
 
Верлібр :) який же гарний.
І оці С і Т..

Світає пустеля в листку...
 
Це мабуть у бувшому кінотеатрі Юність, який ще раніше був університетською, звісно Татьянівською церквою.
А зараз вхід заростає сміттям і травою.
 
Назад
Зверху Знизу