Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Йой, Львів такий облуплений.
Для харків'ян суцільний стрес) після Харкова - таке бачити.
Місцеві кажуть - то автентика, так треба)
Мені б сподобалось.
Аби старовина.
Я не дуже люблю реставрацію.
Інколи зникає весь шарм.

У нас теж на Максиміліанівській зняли башту з особнячка, і все пропало.
Навіщо так реставрувати, щоб знищити задум.

olminskogo_ulica_11.webp


olminskogo.webp
 
А ще бажано хоча би раз замовити екскурсію з гідом по старовинних львівських двориках.
(бо зараз кругом кодові замки і сам не зайдеш, а гіди постійно водять людей і мають контакти мешканців під'їзду, які їм відчиняють))
У нас зараз деякі цікаві двори знову повідчиняли у зв*язку з війною.
 
Из фейсбука в сокращении.

Умеет Харьков совместить ,
Природу камня...
Елей...зданий ,
И языком их
Говорить ,
Делиться их
Объемом...знаний

04.02.2024г.
А.Дарий
 
Дівчата! Послухайте мог улюбленого письменника.
Не тільки те, що він каже, а як вимовляє. Яка вимова цікава і гарна!

 
Вдруге прослухала. і знову сльози. Яка ж людина і як небагато прожила.
А книжок по бібліотеках небагато. Мо ще де відшукаю.
 
"Діва Млинища" - дуже цікава книжка з серії про Загорєни.
Володимира Лиса, звісно.
 
А ще цікавіша " В*язні Зеленої дачі".
Там період часу від 1987 до наших днів.
І не стільки навіть сюжет, скільки авторські вкраплення про те, що нічого для України принципово не змінилось.
Як були Принципали, так і залишились. Тільки колір змінили. Невеличкі такі вкраплення, можна було б і передрукувати по книжці.

Принципал — старша посадова особа в провінційному місті за римських і ранньовізантійських часів.
 
ЧАС ЗМІН :)

Є у моєму читанні особливість.
Ніколи не читаю підряд декількох авторів.
Якщо мені сподобався автор, то читаю все, що знайду - занурююсь у його світ, світовідчуття, стиль, лексику, улюблені звороти...
Так було з Володимиром Лисом.
Дуже мене вразили книжки про Загорєни.
"Століття Якова", "Соло для Соломії", "Діва Млинища". У цьму порядку прочитала. В останньому романі й герої попередніх книг згадуються.
5 чи 6 кнжок знайшла по бібліотеках.
І наостанок залишився "Час змін". Читаю і очам не вірю. :)
Де мій Лис??? Де його стиль? Де його освіченість???
Терпляче читаю сторінок 40 про якусь мелодраму у Франції 20-х років минулого сторіччя.
Та ні... Тут щось не те. :( Чи він прикрив свїм іменем чиюсь графоманію?
Так НАВІЩО? Мо жінка попросила? Бо стиль викладення жіночий - одяг, макіяж, якась чудернацька психологія, ще й від Франції хіба що імена, та й ті перекручені. І відчуття, що та, що написала роман, не має ніякого уявлення про літературу, історію...
Написаний російською, подається у перекладі, у 2016 році надруковано.
Нарешті беру окуляри, щоб придивитись уважніше до обкладинки.
Мати моя рідна!!! Так це ж не Лис! Навіть бібліотекарка не добачила!
Це ж якась Катерина ЛІПС. :) :) :)
Тільки що знайшла біографію. 1983 року народження. Сама з Донбасу, вчилась у Харкові в Академії дизайну (у минулому Худпром), тут і залишилась. Того й надруковано у нас і розовсюджено через мережу ВІВАТ.
А "мій" рідненький Володимир Лис мого покоління людина. Це добре відчувається. Дуже освічена людина, бгато імен згадує при нагоді. І я задоволено посміхалась, коли розуміла, про кого і про що йдеться. :)
 
Дійшла до Хвильового у оригіналі.
Який же він надзвичайний!
Така поетична проза.
Потрібно не кваплячись читати.
Та ще й дуже сумна.
Може тому що знаю, чим життя скінчив.
А може це в ньому багато років таке передчуття було.
 
Читаю "Вальдшнепи" Хвильового.
Дуже цікаве читання. І дуже цікавий автор.
А головний герой такі ідеї продукує... Зараз його би повісили у нас за замах на святині. :(
А якщо це було у голові Хвильового, бо схоже... Він Просвіту і просвітян не дуже шанував.

А це ось цікава цитата з огляду на наші два майдани. Я різницю бачила тільки в тому, що перший був мирний.

"— Цілком погоджуюсь, — сказав Карамазов. — Але я далеко стою від вульгарного тлумачення маси. Революцію маса творить через свою інтелігенцію, бо всякий масовий вибух тільки тоді робиться революцією, коли ним починають керувати Дантони, Леніни чи то Троцькі."

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Чудовий вірш побачила. Запощу, щоб не загубити :)

🟢

Перерождение души.

Ей было двести восемьдесят лет
(по документам — семьдесят четыре).
Она жила в запущенной квартире и часто даже не включала свет.
Смотрели с полки Байрон и Толстой
с особенным писательским апломбом.
Она была как временная пломба,
угасший хвостик нужной запятой.
Когда она внезапно поняла:
ей незачем здесь больше оставаться,
замешкалась в прихожей лет на двадцать,
пока не возмутились зеркала, переставая отражать лицо.
Чужая боль ходила где-то рядом.
И площадь под вечерним снегопадом,
белела новобрачной под венцом.
Хороший вечер, чтобы перестать, преодолеть земное тяготение.
Худые заблудившиеся тени ложились наподобие креста, и превращался в крестоносца двор.
Она летела, рассыпая искры...
Два фонаря — великие министры — подписывали горю приговор.
И море, что запомнило "Арго", манило белым парусом и грогом.
И небо улыбалось каждым богом, хотя она не верила в богов.
От старости, болезней, ЖКХ,
она летела в райские ворота,
в ракушечность искусственного грота,
где кутались в соленые меха русалки, застеснявшись наготы.
Она летела в чашу, где друиды и ягоды в цвет крови и корриды собой многозначительно горды.
✨

Когда она проснулась, был апрель.
И мама суп готовила на кухне.
О том, что небо выдержит, не рухнет,
за окнами горела акварель.
Ей было двести восемьдесят лет
(по документам вроде бы четыре). Она жила в родительской квартире,
прекрасно понимала: смерти нет.
✨

(c) Резная Свирель
 
1922-1932 - яке трагічне десятиріччя в історії України.
І чомусь випущене з громадської свідомості. Або частково випущене. Але ж саме у ньому закладене те, що відлунюється навіть зараз.
Микола Хвильовий його висвітив у своїх творах.
Цікаво, що його ВИБРАНІ ТВОРИ - Навчальний посібник для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, виданий у 2008 році.
Навряд чи школярі будуть таке читати.
Книжка дуже логічно скомпонована. Недаремно "Іван Іванович" і "ВальдШнепи" (чи то недописан?і... ще не знаю) стоять у ній поруч.
А виходячи із змісту окремих творів, стає зрозумілим, чому Хвильовий пустив собі кулю в лоба.
*********** поясняють арештами і наслідками голодомору. Я би шукала причину саме у цьому десятиріччі.
Він мав піти з життя і він пішов.

— Нічого я від нього не чула, — сухо промовила Аглая і продовжувала: — Отже, маємо безперечно здібного недоучку з романтичним складом натури. Значить, маємо те, що прийнято називати щирою людиною і що можна підкупити щирістю й використати на всі сто відсотків. Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей. Але як мусив себе почувати Дмитрій Карамазов, коли він, попавши в так зване "соціалістичне" оточення, побачив, що з розмаху нічого не вийшло й що його Комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі "собірателя землі руської" і спускається, так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка. Це вже занадто, бо, на погляд Карамазова, цей середнячок завжди стоїть і стояв грізною примарою на путях до світового .прогресу і, значить, на його погляд, до справжнього соціалізму.

"Вальдшнепи"

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Варто читати десь с другої сторінки.
Звичайно, Хвильовий був і залишився до кінця комуністом-ідеалістом.
Але, як пишуть, у нього була надзвичайна інтуїція - міг передбачувати події.
Правда, передбачив наступ Азії на західну Європу не так, як він відбувається.
Не новою силою,, що принесе Європі відродження у вигляді пролетарських революцій (кінець статті).
Але про жовте домінування вгадав.
Потім трішки поцитую про передбачення того, що зараз відбувається у галузі культури (літератури).

Україна чи Малоросія?​

Микола Хвильовий​

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Останнє редагування:
Давид Штраус, що, як відомо, грою фортуни теж має деяке відношення і до матеріалістичного монізму, кинув колись такий цікавий афоризм: "Можливо, Сіріус і більший за Сонце, але від нього не спіє наш виноград".

Отже, коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує. Навпаки, коли світло з нього приходе до нас, як сузір'я "Великого Пса", тільки за кілька великих років, то нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього. Виноград національного відродження не мириться з тим, хоч і прекрасним, — але — в силу багатьох і відомих історичних непорозумінь — далеким сонцем.

Хіба давно, скажемо, Коряк говорив, що російська література мусить увійти в свої етнографічні береги? А от сьогодні, коли з цієї тези зроблено відповідні висновки, коли від слів перейдено до діла, він здрейфив і кричить, що це "націоналістичний вибрик М. Хвильового".

Висловлюючись вульгарно, але зате й ясніш, боротьба за книжковий ринок, за гегемонію на культурному фронті двох братських культур на Україні — російської й української — це є життєва правда, та проза, яка далека від сантиментів і романтики і яка з кожним днем становиться яснішою. Тут висновок короткий: оскільки ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап, остільки ми не тільки мусимо розвинути матеріальні рямці для виявлення культурних можливостей молодої нації, але й подивитись на нове гасло по-марксистськи. Чому українська інтелігенція не хоче орієнтуватись на російське мистецтво? Тому, що на книжному ринкові вона стикається з російським крамом. Орієнтуючись на російське мистецтво, вона не здібна побороти свого конкурента, бо її крам буде завжди розцінюватись як крам другого, третього чи четвертого сорту, хоч би він був і першого. Це закон психології нашого читача принаймні на перший десяток років. З другого боку, українська інтелігенція відчуває, що в масі вона не здібна побороти в собі рабську природу, яка північну культуру завжди обожнювала і тим не давала можливості Україні виявити свій національний геній.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Велика російська література є, перш за все (здається, так її характеризує і Брандес), література песимістична, певніше, пасивно-песимістична. В західноєвропейському письменстві оптимізму теж не багато було, але там песимізм завжди закликав суспільство до активності, до будівництва, до "невідомих обріїв". Він, цей песимізм, не тільки стимулював до боротьби, але в ньому суспільство находило і сенс життя. Російський пасивний песимізм виховував кадри "лишніх людей", попросту кажучи, паразитів, "мечтателей", людей без "определенньїх занятий", "нитиків", сіреньких людей "двадцатого числа". Російський песимізм породжував класичні гімназії, що з них виходили Рудіни — високовчені і безпорадні в практичному житті. Російський песимізм породжував і дику бюрократичну машину, бо ж ці Івани Івановичі і Петри Петровичі, вилізти з-під мамашиної "класично— гімназіальної" спідниці і стикнувшись з суворим життям, шукали "20-го числа", щоб тягти свою "песимістичну лямку", розбавляючи її вином, "винтом", "стукалкою" і теософськими розмовами про велике призначення "Росії-Месії". Цей песимізм міг виникнути тільки в Росії, де кволий умираючий феодалізм не давав виходу з подвійної людської природи, принесеної капіталізмом, і затримував людське "я" в лабетах кволого християнського дуалізму, в лабетах християнізму. І справді: порівняйте кількох російських письменників, і ви побачите, що для кожного з них тоска "расєйськоїширі" є та вісь, на яку накручуються всі інші мотиви, їхня справжня фізіономія, навіть для західника Тургенєва, відбивається все-таки в дзеркалі сконденсованого слов'янофільства Костянтинів Леонтьєвих, в "мракобєсії" Розанових. Абсолютизм зробив своє діло. Феодалізм визначив велику російську літературу.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
І якою злою іронією на адресу тієї ж літератури звучать ці безграмотні поради орієнтуватись на московське мистецтво. Волею історії вийде зовсім навпаки: російська література для свого відродження зможе знайти чарівний бальзам тільки під буйним живим деревом відродження молодих національних республік, в атмосфері весни колись пригноблених народів. Але це трапиться тоді, коли національні генії України, Білорусії, Грузії і т. д. побідним тріумфальним кроком будуть іти по Західній Європі під грім фанфар, які розбуркають віковий сон ***кобородого "богоискателя", які навіки придушать в нім почуття великодержавницього шовінізму й примусять його поважати сусіда. Клин вибивають клином, а не проповіддю християнського соціалізму.

В статті про Фонвізіна В. Бєлінський каже, що "росіяни є спадкоємці цілого світу, не тільки європейського життя, і спадкоємці по праву", що вони "не повинні й не можуть бути ані французами, ані німцями, ані англічанами, бо вони мусять бути росіянами". Так думає й сьогоднішній великодержавний інтелігент, і хоч скільки б ми кричали, що цей погляд застарілий і не відповідає вимогам сьогоднішнього дня, московський месіанізм буде жити в головах московської інтелігенції, бо вона й сьогодні виховується на тому ж самому Бєлінському.

Візьмемо хоч би того ж М. Горького. Здається, й "революційна демократія", і пролетарський письменник, і друг нашого вчителя — Леніна, і божок сьогоднішньої московської літературної інтелігенції, і т. д., тощо Але поцікавтесь, як він думає в травні 1926 року. На пропозицію О. Слісаренка перекласти його повість "Мать" на українську мову, що її, цю повість, видавництво] "Книгоспілка" хотіло видати в скороченому тексті для молодняка, М. Горький — російський пролетарський письменник — відповів О. Слісаренкові — українському пролетарському письменникові — таким листом (приводимо дослівно):

"Уважаемый Алексей Александрович, я категорически против сокращения повести "Мать". Мне кажется, что и перевод зтой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие "языком", но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.
При старом режиме я — посильно — протестовал против таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бы стремиться к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу.
А то выходит курьезно: одни стремятся создать "всемирный язык", другие — действуют как раз наоборот. А. Пешков"

На конверті стоїть: M. Gorki. (В листі дата: 7/V-26. Sorrento.) Лист не потребує коментарів: він сам за себе говорить. Але він ще раз підтвердив наші припущення й прогнози. Навіть в авторові "Буревестника", навіть в цій людині, що, очевидно, хоче грати роль "совести земли русской", навіть в ньому сидить великодержавник, проповідник російського месіанізму й "собиратель земли русской" для земли русской.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Назад
Зверху Знизу