Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Не можу примусити себе читати далі.
Позавчра поночі зупинилась на вересні 1939 року у Львові і вирішила, що не зможу емоційно.
А о четвертій ранку прилетіло.
Проклята ***** звела до купи, стягла проміжок часу у 85 років.
Оце й сиджу досі і ані-ні.
 
Взяла себе в руки і прочитала сторінки про 1939 рік.
У Романа Федоріва у "Єрусалимі на горах" це скупіше, але більш бере за свідомість. Може, тому що написано чоловіком.
У Гурницької по-жіночму ємоційніше.

Як же галичани повинні були нас ненавидіти - і русню, і східняків, які не бічили нічого іншого окрім *****..
І як це зараз відчувається, коли до тебе застосовують багато чого подібного. Хай і на відстані.
"Ірена геть не розуміла, чим вони всі заслужили собі наа таку ненависть від совєтської влади і чому всіх їх намагаються знищити" (с).
Тепер і у нас деякі кричать - "ЗА ЧТО?" Особливо російського походження. але які народились в Україні і живуть тут навіть не у першому поколінні.
 
Звітую!
Взяла у бібліотеці "Століття Якова" та збірник "Львів, кава..."
Що вразило - за рік після відкриття бібліотек збільшилась кількість читачів українских книжок.
"Століття Якова" просили прочитати першою, бо багато бажаючих.
В двох інших бібліотеках були на руках. І ще якийсь роман про Соломію. Ці два рмани найпопулярніші у Лиса серед читачів.
 
Це щось надзвичайне. Маю на увазі Століття Якова. Безмірно дякую за пораду.
 
Вчора читала Лиса і думала - ще один пласт української історії, досі мені невідомої.
І кому ж дякувати, окрім вас, Tierchen?
Невже цьому ублюдку, чорту і ****у, який протягом першого тижня війни зробив те, чого нікому не вдавалось зробити за 30 років?
Змінив мій світогляд і розширив мої горизонти.
Оцих книжок на історичному тлі подій я могла б і не прочитати ніколи.

Тепер розумію, чого не вийшло до пуття втілити у життя гасло "Схід і захід разом".
Не з того боку розпочали. Вкинули у непідготовлену свідомість постаті Бандери, Шухевича та інших зверхників, а відкіля і на якому тлі вони з*явились, не пояснили. А це найважливіше. Особливо для нашого регіону - змішаного і етнічно, і ідеологічно.
Людям, яким трішки за 50 років - це ще активний вік - рзповідали на уроках історії те ж самісіньке, що і мені.
І тільки війна вказала шлях до аналогій - брешуть тепер, а тоді так і поготів брехали.
Дивіться що робиться зараз! Відносно російськомовних зарків*ян та інших східняків, навіть етнічних росіян. Що тобі казати про відношення до українців зі своєю мовою. вірою і світоглядом?

А тепер інколи чуєш не таке вже й наївне запитання - куди поділись носії національної ідеї, які тут бігали містом з фаєрами?
Я бачила стенд з загиблими, де наймолодшому було 18 рочків, і багато інших до 21 року. Ото ж мабуть і є ті перші добровольці.
"Нацики", як каже ***ло.

Багато хто й дсі каже - А чим ми завинили перед ***лом пу...?
Це і є наслідок недовиховання. А то б не питали такого.
Кожен сам на свій розсуд сам собі дає раду з такими питаннями.
 
Учора дочитала "Століття Якова". Між іншим, роман теж був екранізований. Але дивитись не буду ні його, ні Каву з кардамоном.
Хай залишаться в мені герої такими, як я сама їх побачила чи то уявила.

І ще ось яка думка після "Століття Якова".
На расєє залишилось багато нащадків тих, хто попав туди у результаті колективізації і подій 1939 року та повоєнних.
Як вони тепер сприймають нашу війну?
Чи є у *** всередені те, що я називаю родовою пам*яттю?
Чи тепер вони кондові *****и?
Хто зостався у Галичині чи деінде, ті не забули. Хоча залишилась тоді там одна голота, безземельні та безхатні.
Може ще хтось якимсь дивом.
 
Джональд сказав(ла):
От скажіть прямо, не крутячи хвостом.
Харків не хоче переходити на українську навіть після 10 війни.
Чи має він тоді моральне право лишатись у складі України?
Як рускоязичний Харков дивитиметься в очі сотень тисяч дітей україномовних, батьків яких вбили рускоязичні?
І як дивитимуться на вас, рускоязичну (байдуже, що ви прочитали мільйон україномовних книжок, але так і лишились рускоязичною), ті діти, а потім дорослі?
Вони дивитимуться на вас, рускоязичну, з ненавистю, байдуже, що ви прочитали Якова і про князів. Вони бачитимуть у вас, рускоязичній, окупанта і вбивцю свого батька.
Як вони дивитимуться на рускоязичний Харков?
З ненавистю вони дивитимуться! І ставитимуть знак рівності між ним і Тамбовом.
І матимуть повне право.
Натисніть, щоб розгорнути...
А ви цього й ждете, гості зза поребрика. Хочете тут роскол устроїти на мовному питанні та Харків собі оттяпати? Подавитеся. Є більш важливі речі за мову. Рускоязичний буде російськомовний. Йди підправляй методичку.
 
Мабуть, страшненько іти на війну? Я розумію.
Набагато легше фаріоншою прикритись.
Але це російськмовний Капюшон, російськомовний Паха, російськомовний загиблий Кузнечик боронять (боронили) нас на фронті.
І російськмвні рятувльники, яких я нещдавно згадувала, витягають наших людей з руїн.
Чути на відео, якою мовою говорять, і видно, яких жахів надивились за два роки.
Ви вважаєте, що до вас не долетить? так долітає, ще й як.
***лу не мова важлива, якщо ви ще не зрозуміли.

Він за наші землі вчепився. За УСІ без винятку, якщо ви не зрозуміли.
І на стенді загиблих російські і українські, а також інші прізвища поруч стоять, без поділу.
Не ті, що під Харковом загинули, чи то під Бахмутом, а ті що тут народились і загинули. З перших днів війни.
 
Останнє редагування:
Будешь йти до україномовних, не забудь кульочок
 
Тема историко-культурологическая. Видимо, в єтом причина атаки именно сюда.
 
Я вражена тим, що щось залищилось вісля цієї страшної навали, яка нищила всі пам*ятки культури і історії.
Це по враженням від "Єрусалиму на горах" Романа Федоріва. Хоч там події дещо зміщені до Івано-Франківщини.
У Львові ше гірше було. А навіть за Польщі костели і церкви поруч стояли і нічого. Не кажучи вже про цвинтарі.
 
У мене з цим рестораном Центральний пов*язаний теж веселий спомин.
Була там одного разу з хлопцем, навіть сукню пам*таю, в якій була.
У тій історії і продовження було веселе.
Хоч нічого вже не залишилось - ні ресторану цього, ні того хлопця (рано помер).
Ноги від час минулорічної прогулянки привели мене до його будинку.
Посиділа, позгадувала.
Ми так добре пасували одне до одного. Шалапутні, шукаачі пригод, з різноманітними інтересами.
А ось могло бути між нами кохання - не впевнена. :(
Мабуть, найцікавіша людина у моєму житті. Ще й з таким потягом до особистої свободи.
За тих часів це рідкість велика. Дивуюсь, що в дисиденти не подався.
А може й почитував заборонене та мені не казав.
Ми з ним якийсь час товаришували.
Досі жалкую за ним і за тим, що наше спілкування життя обірвало й розвело нас у різні сторони.
А оженився він на звичайній дівчині, без особливих поривів у щось таке....
Може. й щасливий був.
Царство йому небесне.
 
Останнє редагування:
Tierchen сказав(ла):
Цікавий фільм скоро вийде. Розвінчання міфу про те, що індустріалізація Донбасу - це радянське досягнення. Насправді шахти, залізниці і заводи побудовані європейцями і американцями,
Натисніть, щоб розгорнути...
Та немовби ж це загальновідомо? Хоча може це я по собі суджу :-). Юз засновал велике металлургійне виробництво, при ньому виникло робоче селище Юзівка, потім розрослося до міста. Цей Джон Юз з Британії був буде хвацький хлопець :-) В 28 років купив перший завод - судобудівну верф в Британії, потім литейний завод, а в 55 років він обратив свій погляд на *тоді ще невідомий Донецький каменовугільний басейн* і купив землю у князя Кочубея. Справа пішла добре. В 1913 році - Юзівський комбінат виробляв 74% металлу імперії.

Князь Кочубей (ну, щоб 2 раза не вставати) - цікава така особистість. Українець, народився у селі Диканька :) Ще той моцний державний діяч був. Перший канцлер внутрішніх справ. Навчався в Уппсальскому універсітеті. Швеція :)
 
Tierchen сказав(ла):
А нині, і та людина, і авторка книжок з першого фото, і я частково - вимушені переселенці. У першої дім на лінії зіткнення, у другої дім в окупації, я можу жити вдома, але намагаюсь дати дітям шось більше ніж зараз може дати дім.
Натисніть, щоб розгорнути...
обіймаю ми разом мал.webp

Tierchen сказав(ла):
А чи думали ми тоді, в 2015, шо так воно буде? Не думали..
Натисніть, щоб розгорнути...
Хоча, здавалося б, а чому не думали? :( - бо завжди сподіваєшся на краще. Тепер-то, у ретроспективі, бачимо, що все до того й шло, просто ми не хотіли цьому вірити.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу