Ось як повинна виглядати справжня інаугуація, а не "шопопало"
Як же я люблю книжки про давніх українських князів, навіть якщо вони дещо вигадані, але сюжет таки на історичному грунті.
Це 5-те сторіччя
..............................
— Тепер ти, — звернувся Пошогод до Богдана Гатила. — Речи: "Покладу голову за Руську україну, й за Сіврську, й за Деревську, й за Луганську".
Богдан сказав:
— Покладу!
— Й за Руську україну, — нагадав Пошогод.
— І за Руську україну, — повторив київський князь.
— І за Сіврську.
— Й за Сіврську.
— Й за Деревську.
— Й за Деревську, й за Луганську, — мовив Богдан.
— Речи: "Й хай скарає мене Бог, і Перун своїми стрілами пронозить, і хай Морана ввірве мені життє, коли переступлю клятву сю". Речи.
— Нехай покарає мене Бог Соварог, і Перун молоннями своїми пронозить, і Морана втне мені життє, якщо переступлю сю клятву.
— "Й мене, й чада мої". Речи.
— Й мене, й чада мої, — проказав низьким гучним голосом київський князь, і по всьому тілі йому виступив мороз. Перед очима постало чорняве й синьооке личечко меншого сина, не обох синів, а чомусь тільки меншого, Юрка, й князь навіть не задумався про потаємну причину сього.
— Тепер на мечі клянися.
Богдан поклявся на мечі, так само, як те зробив незадовго перед тим Рогволод.
А тоді, перш ніж старійший старець городу стольного Пошогод устиг нагадати йому, він узяв з долу грудочку сухої землі, висмикнув з неї ниточку цупкого корінця, що заплутавсь у грудочці, й поклав у рот.
— Їж, — сказав старець, коли Богдан уже жував,
жував і думав про те, що від сьогодні його життя пішло зовсім іншою стегою, й зовсім іншим буде й світ, і люди, й думки його та подуми, й він сам, хоч усе ніби лишатиметься таким, як було досі, до сієї миті, коли він стояв перед вічем і в усіх на очах їв рідну землю.
Богдан болісно ковтав суху потерть, що обліпила йому ввесь рот, і зуби, й язик, і горло, ковтав, і всі, повипинавши в'язи, дивилися йому в рот, а коли врешті ковтнув і лизнув губи, пересохлі й спраглі, сухим чорним язиком, усе віче закричало, неголосно й недружно:
— Слава! Сла-сла-слав-в-ва-а!..
Й Богданові вдруге за сьогоднішній ранок продерло спину морозом.
Од сієї миті він ставав Великим князем, таким, як його дід, і його прадід.
Меч Арея
Іван Білик
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Но там исползованы и другие полотна/картины, которых пока не нашел.
