Maksym Maiorov
Підхід адміністрації Трампа – це знецінення українського опору агресії. Маск буквально вказує, що опір тільки збільшує кількість жертв і більше нічого.
Такий підхід у кращому разі наївний, а в реальності він цинічний та підступний. Бо ж вибір у нас наразі не між війною та миром, а між Бахмутом та Бучею. Або між кризовим менеджментом і перспективою руйнівної турбулентності.
Але цінність опору не тільки у шансі відбитися від навали і уникнути гіршого сценарію.
Впертий опір агресору – це ще й наша інвестиція у “світ заснований на правилах”, який є єдино можливим середовищем існування таких країн як Україна.
В теорії, за підтримку “світу заснованого на правилах” мало б відповідати міжнародне право і розбудована навколо нього архітектура безпеки.
Але теорія добре працює, коли треба рятувати Кувейт від Іраку. У випадку російського імперіалізму міжнародну спільноту охоплює параліч, а згодом починає розїдати корупція.
Якщо агресора неможливо покарати за всіма належними процедурами, то єдина можливість приборкати його – збільшити ціну експансії.
Кволий опір заохочує агресора. Потужний – змушує замислитися над ризиками, чи принаймні довше зализувати рани після бійки. Чим більше в світі запеклого опору агресорам, тим менше в світі агресій. “Не нападайте – буде дорожче”.
Навіть коли перспектива здолати агресора непевна, опір має рацію. Висловлюючись зрозумілими Трампу бізнес-категоріями, на глобальному ринку резистентності (опірності) демпінгувати безрозсудно.
Агресор також діє в цій парадигмі, але його мета – зробити невиправдано високою ціну опору для самої жертви. “Здавайтеся – буде дешевше”.
Прикро, коли голоси “партнерів” співзвучні спробам ворога девальвувати наш опір. Але додатково принизливою є ця зверхня спроба вказати Україні на її місце – чимдуж рятувати себе і не лізти зі своїми міркуваннями у проблеми глобальної безпеки. Що далі чекає на залишки “світу заснованого на правилах” (або принаймні на стримуванні і противагах) – не наша з вами справа, не наш рівень...
Ні, весь попередній досвід вимагає протилежного!
Наразі важко сказати, чим завершиться для України російська агресія. Але вже не викликає сумнівів, що за ці 3-11 років Україна дорогою ціною встигла зробити величезний позитивний внесок у кращий і безпечніший світ.
За це Україні повинен подякувати Тайвань, а можливо і Казахстан, Грузія, Білорусь. Сама Україна мала б подякувати за два десятиліття миру (до 2014 року) героїчним чеченським моджахедам.
З думкою про це згадую на київських вулицях лютого 2014 року написи “Добро пожаловать в ад” – фраза, з якою зустрічали федералів вулиці Грозного в грудні 1994-го. Не сумніваюся – якщо колись російські фашисти попруть, наприклад, на Таллінн, вони прочитають на його стінах: “Русский военный корабль, иди на хуй”.
