- ого – ёбтвоюмать - такого еще не было - что это было вообще - наверное это грады - так, эта мимо - суки, чтоб вы сдохли - и плевал я здоровый трехлетка, на воздушную эту тревогу - блять, где-то в Олькиной стороне ебануло! - твари нечеловеческие, горите в аду – кОтинька, ты, главное не бойся – невсеремось, да? - ты ж моя красивая бусинка, держись, ок, мне самой страшно – где-то на хтз, что ли, или новые дома – о, вроде наши начали ебашить – точно, наши! – Кот, слышишь, это наши! - и плевал я здоровый трехлетка… - хуй вам, а не харьков - мы с тобой, кОтнька, молодцы – ты у меня самый лучший кот в харькове, а может быть даже во всей харьковской области – суки! 602-й, пиздец, медкомплекс! – конченные кретины. дегенераты – блять, Олька не отвечает. надеюсь просто связи нет - беременных хоть успели увезти, фиг им те мешки с песком на окнах помогут – памятник ТГ надо мешками с песком обкладывать, в городе вообще этим занимается хоть кто-то? – блин, он же огромный, интересно, как это можно сделать - кОтинька ты тяжелый какой-то, переползай на плечо, будь человеком – а если сварить железную арматуру вокруг него, как забор, а внутрь уже мешки с песком бросать - ого, пиздец, снова 602 – бляди конченные, по больнице бьют - Кот, пожалуйста, потерпи еще немножко –сука! - а, не, это наши!
Одночасно набираєш у телефоні повідомлення близьким людям. Спочатку навіть з розділовими знаками
- Олька, как вы там? – Олька, где-то с вашей стороны прилетело! – Олька, вы живы? - снова где то у вас ебануло ответь - олька ответь мне – олька у вас все норм – вы живы – олька не пугай меня вы живы - ??? – ответь – олька как вы там – олька не молчи
Тобі не відповідають півгодини. Ти стоїш у темряві біля несучої стіни з котом і телефоном і не знаєш, що відбувається. Може, просто немає зв'язку. Може, у Ольки розрядився телефон. А може, частини Харкова з пам'ятником Олександру Невському, іграшковою Ейфелевою баштою і будинком твоєї подружки більше не існує. Твій будинок продовжує вібрувати від ударних хвиль.
Нарешті через пітьму і відчай до тебе проривається дзвінок. Олька. Зв'язок дуже поганий, тому говорити треба стисло і швидко.
- Мы живы, у нас все норм, только что прочитала твои сообщения. Как ты?
- У нас тоже все норм, мы с Котом живы, - відповідаєш ти, намагаючись, щоб голос звучав весело і оптимістично – До связи.
Ремарка. Десь посередині всього цього пздц, коли з усіх сторін світу лунають бабахи, а рука з Котом зовсім затерпла і сигналізує, що вже не може так існувати, ти починаєш дико іржати, бо півсвідоме знову підсовує тобі картинку. Радистку Кет з двома немовлятами у каналізаційному колодязі з "17 миттєвостей весни". Внизу вирує вода, наверху ходять гестапівці. Блять, у богів таке дивне почуття гумору.
Дочитали?))) Це була преамбула. Тепер амбула
Стала натикатися на думки "що б зараз сказали, якби були живі Висоцький, Цой, Леонов, Нікулін, Шукшин (і цей список можна продовжувати)". Люди, схаменіться! Ми цього не знаємо, і, на наше щастя, ніколи не дізнаємося. Але ми вже добре знаємо що всі – ну майже всі – росіяни ламаються на українському питанні. Тому я забороняю собі думати, як би зараз повели себе Висоцький чи СашБаш.
Що було, то загуло
Дякувати богу, в нас є Івасюк, Пирятин-гурт, Жадан і собаки, Квітка Цісик, Танок на майдані і Кузьма. І навіть Борис Гмиря в нас теж є. І тріо Мареничів.
*****
тримайтеся
