Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Война: события, люди, впечатления

Lancelott сказав(ла):
И чем с вами, интересно, рассчитывались в виде бартера? Или то так абы попиздеть. Инфляция съедала зарплату, это так, но продукцией зарплату мне лично не выдавали никогда
Натисніть, щоб розгорнути...
Іншим видавали, наприклад, емальованими судочками для холодцю і іншою посудою.. Я купувала у них..
 
Городянкa сказав(ла):
Так, кажуть автор нелегально ходив разом з штурмовиками і знімав.. В самому пеклі.
Натисніть, щоб розгорнути...
Саме так, сильно просився і його взяли, за умови шо буде вдягнений як вони (а не в синьому журналістському броніку) - щоб не виділявся.
Серед тих штурмовиків був хлопець з Мирнограду, 22-річний, який вчився в ХПІ. Починав очно вчитись, ще до війни, на момент зйомки продовжував дистанційно. Українською говорив, дуже добре, сказав шо недавно перейшов. І вони трохи з журналістом поспілкувались, один з ХПІ, другий з ХІРЕ, мовляв оце посадку разом пройдем, а потім і почубитись можна буде)) стінка на стінку, як ці два інститута робили традиційно.
А за 5 місяців цього хлопчика було поранено і з тих пір його доля невідома.

Сергія Лойко шось не видно і не чути - журналіста, який в Донецькому аеропорту з нашими військовими був. В 2022 він ще вривався в висвітлення війни, а потім зник. Мабуть здоров'я не дозволяє, та й вік вже. Здається, якраз оце 10 років, як він приїздив в Харків з книгою Аеропорт. Людей капєц поприходило. Ще актор був з ним, та ось знайшла
Під супровід гітари автор спільно з відомим українським актором Олексієм Горбуновим читали уривки з роману. Після читання на сцену піднялися захисники Донецького аеропорту-легендарні «кіборги».
Натисніть, щоб розгорнути...
Хлопці книжки теж підписували, а до нього черга нереальна була, я навіть не намагалася туди стояти.
 
YMPczCKCywdKBDA&_nc_zt=23&_nc_ht=scontent.fiev28-1.webp
 
Що там уявляти? Сморід буде. Довготривалий. У кого жили некастровані коти, знає. Тіко "Фейрі. Чайне дерево." якось ті невидимі територіальні кордони території перебивало.
 
Peter Pan сказав(ла):
Що там уявляти? Сморід буде. Довготривалий. У кого жили некастровані коти, знає. Тіко "Фейрі. Чайне дерево." якось ті невидимі територіальні кордони території перебивало.
Натисніть, щоб розгорнути...
покойнику все равно
 

Dana Yarovaya​

4 дн. ·
Сьогодні для мене особливий, важкий і страшний день.
Річниця Іловайська.
Я не хочу переповідати карти боїв чи чужі версії. Їх занадто багато і вони суперечать одна одній. Але є факт. 11 років тому на територію України зайшла регулярна армія Росії. Без їхнього прямого втручання Іловайського котла просто не існувало б.
Моє життя розділилося на до і після Іловайська.
У моєму телефоні довго лежали повідомлення від загиблих хлопців: «Дано, не кинь мою сім’ю. Потурбуйся про них». Це не просто слова. Це тягар, який ти носиш у собі до кінця.
Тоді мій телефон розривався від дзвінків. Родичі шукали своїх синів, братів, чоловіків. Паніка, крики, істерика. Дні й тижні без жодних звісток. Навіть ті, хто вирвався з пекла, ще довго залишалися зниклими.
Медик батальйону Донбас у Запорізькому морзі ідентифікував своїх побратимів. І подзвонив мені. Сказав: «Я впізнав усіх своїх. Але тут гора тіл ЗСУ. Їхні рідні під моргом. Що робити».
І як у тому відомому мемі два деб@ли це сила. Ми з товаришем сіли в машину і поїхали туди.
У задушливому приміщенні без вікон серед тіл і частин тіл ми сперечалися. Віддавати родині тіло, в якому немає повної впевненості, чи чекати. Я кричала: «Віддавайте. Бо тоді в матері буде могила. І заради цієї могили вона житиме».
І ми віддавали. На фоні виття і плачу жінок під моргом.
Це було моє особисте пекло на землі. Після нього моє життя змінилося назавжди.
Потім я поїхала в 61 польовий шпиталь до Ed Khoroshun з обладнанням для шпиталю. Там було інше пекло. Нескінченний потік поранених. Сортування. Евакуації. Вертольоти. Операції по 24 години без зупинки. Нас попросили виїхати, бо вони рятували до останніх сил.
Коли я повернулась в Київ, тоді накрило вже мене. На Жилянській, де у нас тоді був волонтерський офіс, поряд з George Tuka та Inna Kholodkova я раптом усвідомила. Я бачу людину. Бачу, що вона говорить. Але не розумію жодного слова. Я не могла їсти, пити, спати чи навіть дихати. Я добровільно здалась у шпиталь і попросила забрати мене. Мене поклали в лікарню та ввели в медикаментозний сон.
Ще тиждень із соняшників виходили друзі. Vsevolod Stebliuk ми чекали більше тижня якщо не помиляюся. Багато хто залишався зниклими безвісти і був ідентифікований лише через пів року.
Ці спогади я ношу в собі. Щороку після Дня пам’яті Іловайська мене накривало мідним тазом.
Тепер у часи повномасштабної війни дозволити собі таку розкіш я не можу.
Але пам’ять лишається.
Вічна пам’ять тим, кого ми втратили.
І вдячність тим, хто тоді вийшов через соняшники і залишився живим.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу