Почему тогда Харьков смогли русифицировать, а Полтаву нет?
Ну, по-перше, у Харкові навчалося дуже багато вихідців із РФ, які потім осідали в Харкові. Додому в Білгородщину та Курщину повертатися чогось не хотіли. Те ж саме стосувалося й тих, кто масово приїздили до Харкова за оргнабором й шли працювати на виробництво. А потім у Харкові ж йшла русифікація більш "потужними" методами. Наприклад:
1922 – 1934 рр. – Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української культури – кобзарства. Українські національні музичні інструменти – кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("ощепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфіненко, – Кого ловили на базарі, кого – на помешканні. Де б вони не з'явилися їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московіт Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВД.
Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 р. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участі в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П. Ч1933 р. – Телеграма Сталіна про припинення "українізації", у відповідь на яку маріонетковий ЦК КП (б) У прийняв Постанову, якою розпочато боротьбу з так званим "новим національним ухилом" в УРСР. З українського правопису виключено "націоналістичну" літеру "ґ". "Реформу" українського правопису провели Хвиля (А.Олінтер) та Наум Каганович.
1933 – 1939 рр. – Тотальне знищення (понад 80%) московською окупаційною владою української інтелігенції: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо. У 1938 р. протягом одного лише місяця у Києві та області арештовано 67 тис. чоловік. В 1930 році друкувалося 259 українських письменників, після 1938 – лише 36. З 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю. Решта розстріляні, запроторені до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучені з літератури.еремський, "Щедрик", Харків, 1994 р.).
1923 – 1924 рр. – Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбюро ЦК КП (б) У виключило його з числа академіків.1929 -1930 рр. – Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки Української Молоді. Харківський судовий процес над ними. На допиті одного із арештованих, Волод. Дурдуківського, слідчий Абрам Брук сказав:
"Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання. Кого не поставимо перестріляємо". Одночасно в усій Руси-Україні було заарештовано і розстріляно (більшість) або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори понад сто двадцять тисяч українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили одиниці.
1929 – 1991 рр. – Посилене заселення Руси-України *******тами (їх чисельність зросла в 4,2 рази) і виселення українців. В 30-х роках 50% в'язнів концтаборів та спец поселенців Сибіру становили українці.
вот и путает
