Третій день настрій на нулі... Не віриться, що Кузьма відійшов у вічність. А ось в одній їз соц.мереж випадково натрапила на вірш, дозволю собі його тут розмістити
Життя зі смертю єдна вузька дорога,
Її не треба нам перетинати.
Гріхи земні замолимо у Бога.
Під хрест пішли, не треба причитати.
Миттєво світло, жах, і тиша всюди,
Не чую біль, мотор мій замовчав.
А через скло, до мене рвуться люди,
Колись і я, у залі їх качав.
Знімають двері, з жаху випускають,
Підняли на руки і кудись несуть.
Ну як збагнути – мене проводжають?
На цій землі, в житті останній путь.
Горить свіча, портрет у чорній смузі,
Я бачу все, мене нема для всіх.
Ну що зі мною? Поясніть же друзі.
Навколо сльози. Де веселий сміх?
Невже це я образив всю країну?
Я вас люблю! Вірніше, вже любив.
Я працював і жив за Україну.
Пробачте люди! Свічу я загасив.
Прощайте люди! Пам’ять нас єднає,
Я смерть небажано свою знайшов собі.
Спасибі вам, всім тим, хто пригадає,
В блаженнім храмі, у святій мольбі.