А чи потрібно це?
Так, при СРСР відкрили багато вишів - несли освіту в маси. Та тільки вийшло трохи інакше.
Саме при Совдепії розпочався процес девальвації вищої освіти, коли в першому-ліпшому облцентрі відкривали "університет"/політехніку. При незалежності цей процес мав продовження - коли педінститути і подібного пошибу заклади прирівняли до університетів.
До революції 1917 року інженер - неймовірно "статусний" фах. Інженера звали не інакше як "господин" (і по праву звали). Так само - лікар, ветеринар і т.д.
При СРСР професія інженера значно знецінилась - їх клепали пачками (правда, треба врахувати, що вся ця армія фахівців обслуговувала яку-неяку, а все ж потужну промисловість). Проте "инженеришка" - з цих часів. (Зараз інженери також не в пошані, проте вже з інших причин).
І це було повсюди. Радянський вишівський диплом сильно знецінився.
Нагадати, скільки було до революції вишів у Харкові? Університет, політехнічний, ветеринарний, жіночий медичний інститути, та, мабуть, і все.
А зараз?
Так що багато університетів - не ознака процвітання.
Вища освіта мусить бути річчю елітарною. Тільки елітарність ця не в тому, що освіту можуть здобути лише матеріально забезпечені (як це переважно було до революції), а ті, хто до цього має відповідні здібності.
Половина, а то й дві третини студентів українських вишів - люди випадкові, які вчаться тільки заради диплому/відкосу від армії.
І добре, якщо такий "лікар" піде торгувати на Барабан, а не буде лікувати Вас.
Для елітарної освіти необов'язково мати по десятку вишів навіть у зачуханому облцентрі.