Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

прекрасница сказав(ла):
Нужно конечно. Мухи отдельно, котлеты отдельно. Вон Цветаева дочь погубила, тем не менее это не мешает поклонникам восхищаться ее стихами
Натисніть, щоб розгорнути...
Да я некаю, но читаю. :)
Язык у нее хороший и характеры героев разнообразные.
Наступлю на КПЗУ ногой. :)
Вторую часть только начала, поэтому отложила и читаю первую, взятую вчера в библиотеке
Интересно, что во Львовской драме был спектакль по Сестрам.
Как можно переложить в формат сценария огромную дилогию?
 
Нужно подумать сказав(ла):
Да я некаю, но читаю. :)
Язык у нее хороший и характеры героев разнообразные.
Наступлю на КПЗУ ногой. :)
Вторую часть только начала, поэтому отложила и читаю первую, взятую вчера в библиотеке
Интересно, что во Львовской драме был спектакль по Сестрам.
Как можно переложить в формат сценария огромную дилогию?
Натисніть, щоб розгорнути...
Ну наверно можно, почему нет. Накачала я несколько книг Вильде, буду читать по свободке
 
С этой мыслью проснулась. :)

Жизнь невозможно повернуть назад.
И время ни на миг не остановишь.
Пусть неоглядна ночь и одинок мой путь,
Еще идут старинные часы.
 
Таки цікаво читати дилогію Вільде.
Історичний фон, події...
З іншого боку показана історія Галичини. З іншої точки зору.
Одного боюсь - погляду Вільде на 1939 рік. Бо поки що 1937 у сюжеті.
 
Із Ірини Вільде:

"Зірваної квітки вода не лікує, а продовжує її муки"

Інтуїтивно я відчувала це з дитинства, але не мала таланту до подібного вислову.
Не любила букетів із живих квітів.
І навіть ті, що в горщиках, у мене не приживались. Підсвідомо вважала їх ув'язненими.
 
Иpoчka сказав(ла):
У мене теж був період, коли я перейнялася екологічними трендами. Жаліла зірвані квіти в живих букетах, спиляні новорічні ялинки, сумувала над шашликами.
А потім порозумнішала))) Квіти, ялинки, корів і ****** спеціально вирощують для цього. Інакше їх не було б взагалі. До речі, кущі троянд, якщо за ними не стежити, перетворюються на дикі колючі джунглі.
Багато хто про це дізнався після повернення з евакуації.
Все це страждання імені Грети Тумберг )))
Натисніть, щоб розгорнути...
Книга Бытия в Ветхом завете из головы не выходит.
Что Бог имел в виду, создав людей последними?
Чем они должны были питаться?
Что за рай такой, если животное обрекалось на смерть?
Или все же вегетарианство при страдании растений?

При этом как мило выглядят овечки на картинах старых мастеров. Нет в них предчувствия смерти.

Чего только не придумает бабка 70 с лишним лет. Смеюсь, но мысли серьезные
:)
 
Дочитала Сестер Річинських.
Аплодую стоячи.
Так сховати правду від цензури, це тре вміти.
І я вгадала, яким чином.
Антигерої її висловлювали.
А герої-комуністи були механізмами для оприлюднення газетних передовиць.
Звісно вона не могла писати про події 1939 року, і всі сюжетні лінії обірвані. Хоч всі вони передбачувані.

І ще знайшла там прототип нашого Капюшона. Це Маркіян Івашків.
Обдаровані люди, яких перемелює колесо історії.
З іншошо боку може саме так повинен виявитись їхній дорогоцінний письменницький дар.
Через тернии к звездам.
 
Ось читаю збірку новел, спогадів, есеїв Володимира Лиса "Місяць, обмитий дощем".
Цікаво, що читаю по-своєму - не обмитий, а облитий. Всі люди різні, хом ми з ним фактично ровесники, і навіть смаки у нас багато в чому збігаються.
Більш того, він наче штовхає теж щось написати подібне.
Але, але...
У нього така образність, так цікаво орнаментований словами шлях до думки -білим по білому - що не взмозі йти за його слідами.
У кожного своя хода і свій орнамент.
"Біле по білому" - назва одного з есеїв, яка розпочинаеться з орнамента на рушнику. Лис відчуває магічність у цьому поєднанні кольорів і відшукує точку споглядання, що виводить есей до більш широких узагальнень.

А я читаючи, згадала, як просила моя бабуся перед смертю - поклади мені під голову рушника в труну.
І я вибрала саме такий, найгарніший, як мені здавалось і єдиний з тих, що були -біле по білому.
Бабуся хотіла до крематорію.
Чи викинули робітники того рушника, чи залишив хтось собі таку красу, вже не взнаю...
 
Безодня безтямності.
Думка народилась, та незаписаною вмерла.
Намагалась позавчора вдень заснути.
Наче падаю у безодню, чи колодязь, чи на дно річки, долаючи товщу води, вже майже сплю, а щось боляче виштовхує наверх. До дійсності.
Боляче майже фізично, стискує голову...
 
Ось Володимир Лис не сприймає "Гру в бісер" Гессе.
Вважає , що це страх перед реальним життям.
А мені здалось, що тут не страх, що тут задум жорстоких засновників Касталії - відволікти найкращих і найталановитіших від життя. Тут зневага до життя, до пересічних людей, які також несуть в собі частину Космосу.
А сенс життя у самому житті. Недарма головний герой виривається з гри і платить смертю за те, що винищив це своє життя за ніщо, нанівець, до скалки...
 
Мысль о бесконечности Вселенной приводит меня в отчвяние.
Все обессмысливается непостижимостью этой тайны.
Раньше я думала, что смысл жизни в самой жизни.
А теперь у меня болит сердце и стучит невпопад.
Какими мелкими кажутся потуги быть чем-то кроме как песчинкой в этом безграничии.
У ЭТОГО нет начала, нет конца, нет орбит... Кто создал все ЭТО?
Зачем человеку сознание, если тайна бесконечности непостижима?

Слова мої, музика Володимира Лиса з есею "Лист".
Тобто, цією новелою навіяло.
Хоча він оптимістично зачепився за Землю, а мене, таку маленьку, відірвало та понесло чи то у безодню, чи у безмежність.
 
Не було бабі клопоту, так купила порося. :(

З думкою про безмежність часу і простору заснула, з нею і прокинулась.
Згадала Ейнштейна. Час і простір мають точку відліку. Час і простір ущільнюється, розширюється але все одно існує.
Але десь і закінчується.
Закінчуються системи, як наша, галактики і мегагалактики.
Все закінчується, як життя людини по її смерті.
Час і простір теж вмирає. Десь за останнім колом нема ні часу, ні простору, ні матерії, ні хвилі.
Більш того, там розчинилась, хай і поступово, точка відліку, як під час хвороби людини її свідомість, а далі вже смерть.
І якого кольору смерть часу і простору? Може чорного? Яка природа чорного кольору? Теж хвильова? Так там, за кордоном буття, хвиль нема.
Такі думки примусили моє серце битись рівніше. Бо вчора сенс життя випав із моєї свідомості.
 
Нужно подумать сказав(ла):
З думкою про безмежність часу і простору заснула, з нею і прокинулась.
Згадала Ейнштейна. Час і простір мають точку відліку. Час і простір ущільнюється, розширюється але все одно існує.
Але десь і закінчується.
Закінчуються системи, як наша, галактики і мегагалактики.
Все закінчується, як життя людини по її смерті.
Час і простір теж вмирає. Десь за останнім колом нема ні часу, ні простору, ні матерії, ні хвилі.
Більш того, там розчинилась, хай і поступово, точка відліку, як під час хвороби людини її свідомість, а далі вже смерть.
І якого кольору смерть часу і простору? Може чорного? Яка природа чорного кольору? Теж хвильова? Так там, за кордоном буття, хвиль нема.
Такі думки примусили моє серце битись рівніше. Бо вчора сенс життя випав із моєї свідомості.
Натисніть, щоб розгорнути...
а что если мы живем в пространстве тотальной лжи, многоуровневой, индивидувально подобраной и спроектированной для каждого человека. Ложь все, включая школьную и институтскую "физику", или полуправда. Нет Бесконечной Вселенной, звезды - не настоящие газовые гиганты, и Солнце с Луной - симуляции некоего "купола" над нами, Земля таки не шар, а нечто иное. А что за "куполом" мы никогда не узнаем, космонавтика - ложь, а мы - машины, искусственный интеллект, выведенный Кем-то, но зачем... (
 
AlexThe сказав(ла):
а что если мы живем в пространстве тотальной лжи, многоуровневой, индивидувально подобраной и спроектированной для каждого человека. Ложь все, включая школьную и институтскую "физику", или полуправда. Нет Бесконечной Вселенной, звезды - не настоящие газовые гиганты, и Солнце с Луной - симуляции некоего "купола" над нами, Земля таки не шар, а нечто иное. А что за "куполом" мы никогда не узнаем, космонавтика - ложь, а мы - машины, искусственный интеллект, выведенный Кем-то, но зачем... (
Натисніть, щоб розгорнути...
И ты тоже прав - как в анекдоте про ребе.

Но я не вру. Дошла до новеллы (эссе) Лиса, представила себе эту разворачивающуюся во времени и пространстве бесконечность, и началась у меня аритмия. :(
Хотя Володимир Лис запил в конце свой шутливый лист до пана Космоса (не Лени) рюмкой самжэнэ, я не могла прийти в себя, пока не выговорилась в этой теме. :)
 
В жизни вообще много мистического.
Вот понравились мне книги ВЛ, а особенно его новеллы и эссе, потому что вообще люблю этот жанр, автопортрет писателя.
Когда он был маленкий, семью выселили из хутора на Волыни в хутор на Днепропетровщину под Павлоград. Из этого хутора выросло село Веселое. И божыштымой, спустя 20 лет я побывала на его окраине, единственный раз в жизни.
Причем, наше пребывание в разное время не было благостным.
 
Констатуючий сказав(ла):
И что изменится, если тебе сегодня вдруг откроется правда? Завтра также 100% продолжишь служение своему желудку, а не попрешься от отчаянья на кладбище с веревкой
Натисніть, щоб розгорнути...
перелогиньтесь, г-н Сайфер...
1732452116509.jpeg

)) хороший вопрос.

Во-первых, правда просто так никому не открывается и не откроется, - ее нужно жаждать). Во-вторых, знание Правды ценно само по себе, ето лучший приз жизни, даже самой ничтожной. А в-третьих, мысль изреченная есть л0жь (с), и здесь надо помолчать...
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу