2 Зануда
Суржик — це мовна хвороба, що виникає внаслідок намагань носія української мови, переважно вихідця з села, пристосуватись до російськомовного міста. Національну й соціальну природу суржику відображає сам термін, запозичений з сільськогосподарської лексики, де суржик — це "суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші". Перенесене на мовне явище слово позначає змішану мову, суміш з двох мов.
Вживані в побутовому спілкуванні мовні підвиди, утворені з безладної суміші двох мов, виникають, як правило, в колоніальних країнах і мають назву мов-піджинів, а на наступному етапі асиміляції, що виявляється у злитті піджину з мовою колонізаторів, дістають назву креольських мов, або креолів Один з перших дослідників суржику Тарас Кознарський вважає, що піджини й креольські мови — явища іншого порядку, ніж наш суржик. "...Ні піджин, ні креол не дорівнюють суржикові, — пише він. — Вони формуються здебільшого між істотно відмінними мовами (наприклад, гаїтянсько-французький або ямайсько-англійський креоли) і часто не зрозумілі носіям стандартної панівної мови даної території (мови-суперстрату). Вони формуються в умовах, коли носії підпорядкованої мови (мови-субстрату) неписемні. Натомість носій суржику (гіпотетично) розуміє і українську, і російську мови (принаймні у найпростішому спілкуванні). Суржик виникає не задля власне "розуміння", а для певних соціальних потреб, передусім відокремлення від села з його "неотесаною" мовою (українською, діалектом) і перехід у "нормальне" (міське) суспільство з "нормальною" (російською) мовою — ситуація, характерна для радянських часів, але актуальна й тепер".
Однак, незважаючи на відмінність -етнолінґвістичних умов виникнення піджинів і креолів у колоніальних країнах Африки й Південно-Східної Азії, сам механізм утворення суржику тотожний процесу піджинізації. Так, за енциклопедичним визначенням мови-піджину, її характеризує лексична база мови-колонізатора із значною модифікацією фонетичної форми слів і спрощенням граматики під впливом рідної мови місцевого населення.
За попереднім дослідженням суржику, що базується, як і розвідка Т.Кознарського, на мові творів Богдана Жолдака, аналогічні риси визначають і суржик як тип змішаної мови. Понад 90% його лексики становлять російські слова, які, однак, вимовляються по-українськи, тобто, як і в піджині, словникову основу суржику становить російська лексика в українській фонетичній модифікації. Крім того, у суржику значної руйнації зазнають граматичні форми української мови, а синтаксичні конструкції деформуються в бік спрощення.
На відміну від "нормальної" мови, суржик не становить стабільної системи. Навіть найменш підвладний змінам граматичний кістяк мови в суржику розхитаний і плинний. А вже фонетичні варіанти слів настільки різняться в індивідуальних проявах, що лишається проблематичною сама можливість встановлення чітких фонетичних характеристик цієї субмови.
У цілому говорити про певні регулярні явища стосовно суржику не доводиться, оскільки плинність належить до головних його типологічних рис. Це перехідний різновид мовлення, в якому руйнується система первинної, вже засвоєної мови, а місце порожніх ланок заповнюють елементи новозасвоюваної мови Ця скалічена мова українських селян, які в зросійщеному місті змушені пристосовувати рідну говірку до "городської" мови, чи не найвиразніше демонструє досягнення політики "гармонійної" двомовності тоталітарного режиму.
Загалом нівеляція діалектів і звуження їх соціальної бази внаслідок поширення загальнонаціонального мовного стандарту є звичайним явищем сучасного урбанізованого світу, але цей процес має відбуватися в межах однієї мови. Тоді зміщення центра ваги з територіальних діалектів, що відігравали важливу роль бази літературної мови в минулі епохи, на соціальні діалекти різних груп міського населення не порушує розвитку загальнонаціональної мови, а навпаки, стимулює його, активізуючи взаємодію різних форм її побутування.
В Україні ж природний процес взаємодії мови села й міста було перервано у приєднаних до Росії областях ще у XVIII ст Потужну течію української народної мови на підступах до міста було перекрито, внаслідок чого тут не встиг повноцінно розвинутися міський розмовний варіант української мови, так зване міське койне, що займає проміжну позицію між діалектом і літературною мовою і має здатність легко адаптуватись до розмаїтих і змінних форм економічного і культурного життя нового часу. Натомість в українських містах насаджувалась російська мова, і собі позбавлена на цій території животоків рідного мовного підґрунтя.
Отже, там, у XVIII—XIX ст., слід шукати витоки сучасного протистояння російськомовного міста й україномовного села і, відповідно, формування міщанського погляду на українську мову як "мужицьку", "селянську". По-більшовицькому проведена урбанізація, що забрала життя мільйонів українських селян, задушивши їхній стихійний опір колективізації, поглибила розкол між містом і селом в Україні.
Дослідження суржику дасть можливість розкрити на конкретному матеріалі сам механізм згубного впливу мовної асиміляції на інтелектуальний і моральний стан суспільства, який у загальних рисах охарактеризував ще в 1896р. великий український мовознавець Олександр Потебня: "Взагалі денаціоналізація сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки; на мерзоту запустіння на місці витіснених, але нічим не заступлених форм свідомості; на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, який заміняє лише слабкий зв'язок з чужими; на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення. Навіть коли ті, хто пригнічує, досить близькі до пригнічуваних, а останні не позбавляються насильством майна і не обертаються у рабство гірших форм, денаціоналізація все ж таки призводить до економічної і розумової залежності і стає джерелом страждань".
Руйнація структури української мови в індивідуальному мовленні носія суржику поєднується з поверхово засвоєною структурою російської мови, що спричиняє сильне спрощення.
мови. Як і в піджинах, усі складніші синтаксичні конструкції обох змішуваних мов відкидаються. Оскільки мова і мислення перебувають у нерозривному зв'язку, процес спрощення індивідуального мовлення веде до послаблення енергії думки, про яке писав О.Потебня.
(предполагается, что вы, olku, лоцман в неизвестной мне теме)...
