ну то конечно,как же без этого
27.08.14 вторжение войск РФ (первый пост обновляется) - Part 4
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
ну то конечно,как же без этого
Статус: Офлайн
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Я об этом
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Вроде весной должны начать серийное производство на Львовском бронетанковом заводе.
Просто и новые броневики КрАЗы и Козак это больше машины для полицейский операций, а Дозор-Б полноценный армейский бронеавтомобиль на базе которого ещё могут производится ещё несколько модификаций:
Статус: Офлайн
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Нет, на 152-й похож только очертаниями. Но очень уж сходство бросается в глаза, хоть какое-то от отношение он к неу имеет?
Зато сегодня документальный фильм крутили про Бандеру по 1+1 (назывался "Секреты Бандеры", кому интересно), про его детство и прочее героическое. Пропаганда в любое время пропаганда, только главные герои разные. По картинке из телевизора сразу видно, что власть поменялась.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Просто немного внешне похожи.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Но что-то очень уж давно таких автомобилей с коробчатыми корпусами не делали...
Останнє редагування:
В последние дни получилось больше чем обычно общаться с русскими живущими вдали от родины. А не все так плохо как могло бы быть. Замечательная особенность - желание уйти от обсуждения тем кто виноват в событиях на Донбассе. Не в плане "твоя моя ни когда не поймет", а в плане некого ощущения вины, которое неприятно к обсуждению. Еще круче - Крым не их. Гораздо больше говорят о том, как бы из всего этого выйти.
А вот с туристами - резкий контраст. Там темы: "от купила тур задорого, а если бы доллары придержала, то по отказной с банко в разы б сэкономила", "я вам со всей ответсвенностью говорю, был разговор на самом верху, правильным пацанам сказали что делать, девальвации больше не будет, совет федерации все уже утвердил", "не ну если ты по-русски говоришь, значит ты не правильно ****ом себя назваешь, значит можно сказать - русский", ну и т.д.
А вот с туристами - резкий контраст. Там темы: "от купила тур задорого, а если бы доллары придержала, то по отказной с банко в разы б сэкономила", "я вам со всей ответсвенностью говорю, был разговор на самом верху, правильным пацанам сказали что делать, девальвации больше не будет, совет федерации все уже утвердил", "не ну если ты по-русски говоришь, значит ты не правильно ****ом себя назваешь, значит можно сказать - русский", ну и т.д.
Молния!
Вроде наши входят танками Горловку с жесткими боями!
На северной окраине Горловки идет танковый бой.
Об этом сообщает "Российский Диалог", со ссылкой на источник в рядах вооруженных формирований самопровозглашенной ДНР.
"Точное место боя – между населенными пунктами Майорск и Шумы. Силы АТО пытаются прорваться в Горловку, но армия Новороссии приняла бой и не сдает позиции. Помимо танков, для отражения атаки представители ДНР используют самоходные пушки “Гиацинт”, - передает источник.
"Также звуки выстрелов из тяжелой артиллерии слышны в районе Песок и Донецкого аэропорта", - говорится в сообщении "Сводки ополчения Новороссии" в соцсети "ВКонтакте".
Очевидцы в соцсетях подтверждают начало боевых действий:
"Горловка громко. ЦГР вибрация по стенам. Дети бегают и гупают на этаже выше.
В подъезде происходит миграция в бомбоубежище...", - говорится в сообщении.
Побыстрее бы освободили от ****стов исконно Украинские земли - Донецк, Луганск и Крым!
Вроде наши входят танками Горловку с жесткими боями!
На северной окраине Горловки идет танковый бой.
Об этом сообщает "Российский Диалог", со ссылкой на источник в рядах вооруженных формирований самопровозглашенной ДНР.
"Точное место боя – между населенными пунктами Майорск и Шумы. Силы АТО пытаются прорваться в Горловку, но армия Новороссии приняла бой и не сдает позиции. Помимо танков, для отражения атаки представители ДНР используют самоходные пушки “Гиацинт”, - передает источник.
"Также звуки выстрелов из тяжелой артиллерии слышны в районе Песок и Донецкого аэропорта", - говорится в сообщении "Сводки ополчения Новороссии" в соцсети "ВКонтакте".
Очевидцы в соцсетях подтверждают начало боевых действий:
"Горловка громко. ЦГР вибрация по стенам. Дети бегают и гупают на этаже выше.
В подъезде происходит миграция в бомбоубежище...", - говорится в сообщении.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Побыстрее бы освободили от ****стов исконно Украинские земли - Донецк, Луганск и Крым!
Статус: Офлайн
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Реєстрація: 06.10.2014
Повідом.: 6102
Это даже не вброс, а даже не знаю, что...
Статус: Офлайн
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14635
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14635
Статус: Офлайн
Реєстрація: 09.02.2010
Повідом.: 8884
Реєстрація: 09.02.2010
Повідом.: 8884
Old_Gopher
Бандеровцы в советском кино мне как-то не запомнились, но тем не менее ещё с детства, с советских времен, я знал, что на Западной Украине живут злобные бандеры, которые не украинцы, а почти поляки, а страны Балтии населяют преимущественно потомки коллаборационистов, которые всегда ненавидели русских, украинцев, беларусов и всех остальных и в войну воевали на стороне Гитлера.
Воспитание такое - это передавалось из поколения в поколение.
Тем не менее, поляки на нас не ****ят и не рассказывают нам какие памятники ставить, кого считать героем, а кого врагом. Давно с ними как-то этот вопрос решили: признали, что обеим сторонам было за что сводить с друг-другом счеты - отнеслись с пониманием и пожали друг-другу руки.
А *****ам всё неймётся со своей любовью.
Бандеровцы в советском кино мне как-то не запомнились, но тем не менее ещё с детства, с советских времен, я знал, что на Западной Украине живут злобные бандеры, которые не украинцы, а почти поляки, а страны Балтии населяют преимущественно потомки коллаборационистов, которые всегда ненавидели русских, украинцев, беларусов и всех остальных и в войну воевали на стороне Гитлера.
Воспитание такое - это передавалось из поколения в поколение.
Тем не менее, поляки на нас не ****ят и не рассказывают нам какие памятники ставить, кого считать героем, а кого врагом. Давно с ними как-то этот вопрос решили: признали, что обеим сторонам было за что сводить с друг-другом счеты - отнеслись с пониманием и пожали друг-другу руки.
А *****ам всё неймётся со своей любовью.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Статус: Офлайн
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14635
Реєстрація: 14.01.2008
Повідом.: 14635
Статус: Офлайн
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Поебень Рахманинова, чаcть I.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.12.2008
Повідом.: 30393
Реєстрація: 01.12.2008
Повідом.: 30393
это какая то херня
Статус: Офлайн
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Реєстрація: 04.05.2008
Повідом.: 38154
Він зайшов у купе, привітався й почав розсовувати сумки по ящиках.
Їхало нас в купе четверо, і цей чоловік дуже виділявся якимось впертим і в той же час розгубленим поглядом. Представився Андрієм. Слово за словом почалась розмова про Донбас. Тим більше, що всі ми були звідти, і поїздка до столиці не видавалась чимось приємним. У всіх до цього часу не вкладалось в голові те, що сталось на рідній донецькій землі. Розговорився Андрій. Ми якраз говорили про «ополчення». Все, що запам’яталось, я й спробую розповісти.
А знаєте, як стають «ополченцями»?
Був у мене друг дитинства, Сергій. Разом виросли, разом за однією партою сиділи. І в армію разом потрапили. Тільки я весь час водієм був, а його направили в реактивну артилерію. Так і прослужили. Це був кінець семидесятих, Афган тільки починався. Сергія «пронесло», а я потрапив. Та вийшов живим, без поранень. Так і жили дружно після «дембеля» – у мене двоє дітей, а в Сергія одна.
А коли Майдан почався, то між нами кішка пробігла. Він звихнувcя на російському телебаченні та інтернеті. Все в «Однокласниках» сидів. Вперше поїхав на донецький мітинг 13 березня. Повернувся вночі, завалився до мене п’яний, збуджений. Все кричав: «Побили «правосеків»! Дізнавшися, що тоді зарізали якогось хлопчину...
З того часу в Сергія почали водитися гроші. Кожні вихідні він їздив на мітинги, потім на блокування військових частин. Навіть гроші пропонував, все хотів, щоб я приєднався до нього. Доказував: «Ти ж воював!» Ну я то воював, і знаю що таке війна, а він в Союзі прослужив, її й близько не бачив. Так і дала наша дружба тріщину.
А тим часом на виїзді з міста з’явився блокпост. Стояли там обкурені бомжі та паспорти провіряли. Бачив там і Сергія. Зустрічатись перестали. «Здоров! Здоров!», та на тому й усе.
Вже в травні приперся до мене додому з автоматом, напідпитку. «Оце, Андрію, їду в Слов’янськ захищати вас від «правосеків», і платитимуть добре. Говорять і «Гради» будуть з Росії, то піду по спеціальності. Нову квартиру візьму, круту тачку»...
Зник на місяць. Вже в кінці липня з’явився. То чуб був чорний, а це весь сивий. Зайшов, витяг пляшку горілки. Жінка кинулась щось приготувати, та він відмахнувся, кинув важкий рюкзак. В ньому була російська тушонка. Відкрив одну банку. Налив у стакани. І залпом проковтнув горілку. Я вже не пив, то тільки трошки хильнув. А Сергій розговорився. Так що передам його розповідь, бо прямо в пам’ять в’їлася. Більш ми з ним не бачилися.
******
«Знаєш Андрію, ти був правий. Нас обдурили: все в руки взяли росіяни, а нас, місцевих, посилають в найбільш небезпечні точки. А «укропи» просто накривають артилерією.
До «Града» мене й близько не підпускали, там все росіяни. А ми штурмували гору Карачун. У лоб. І кожний раз – убиті покалічені. Відмова йти в атаку – смерть. Тікати – дезертирство, теж смерть. Нас просто тупо вбивають, що українці, що росіяни.
Втрати «ополчення» в перший день боїв склали п’ять чоловік загиблими і пораненими шість. А потім вже й не рахували.
«Стрілок» тих, хто відзначився, відпускав у Донецьк «розслабитись. Три-п’ять днів. Горілки попити, по бабах тощо. Все інше переслідувалося жорстоко. На початку липня стало ясно, що нам кранти. Семенівка попала під контроль «укрів». Там була зрада. На другий день Миколаївка була блокована бронетехнікою, загін Мотороли потрапив в оточення, але він все ж зумів прорватися до своїх. Утримувати позиції далі не було ніякої можливості – танки і артилерія нас просто розкатало…
Із настанням темряви 3 липня ми кинули блокпост біля в’їзду в Миколаївку і покинули місто. На наступний день туди увійшли «укропи», перерізавши останню дорогу, що зв’язувала Слов’янськ із «великою землею». Кільце блокади зімкнулось.
Місто було оточене повністю, постачання боєприпасами стало неможливим. Таким чином, падіння Слов’янська було зумовлено, оскільки без удару ззовні для деблокади міста шансів утримати його не було.
А те, що росія не надасть ніякої допомоги, вже стало всім зрозуміло. Ну, у нас ще було там підкріплення. Але зазвичай там всі бігли. Приїжджали всі: і спецназівці, і козаки, але як тільки бій починався, вони всі... біжать, навіть каски з них падають.
Ми їм: «Хоч БК (боєкомплект) залиште нам». Розгрузку знімають, кидають нам: «Натє пацани, воюйте!» А самі далі бігти…
Коли виходили, забрали тільки зброю і боєзапас, зібралися за 5 хвилин, була надія що передислокація, а може щось придумали командири і в атаку все-таки підемо. Але коли підійшли на околиці міста до загальної колони і зрозуміли, що кидаємо місто, тупо завили.
Надалі частину нашої колони вивели прямо на укровські позиції, а там танки… Склалося враження, що нас просто «злили». Колона стала на дорозі в полі і потрапила під обстріл, переважно з танків і артилерії. Загалом 20 кілеметрів від Слов’янська до Краматорська йшли з 10-ї вечора до 6-ї ранку окружними шляхами, періодично потрапляючи під обстріл, здебільшого з артилерії і мінометів. У мене знайомий поїхав на початку серпня. Прослужив там 2 місяці і звільнився. Всю їхню групу там розбили, і він поїхав у Ростов»...
Так все й закінчилось. Через півмісяця Сергія не стало. Попав під удар української авіації. Хоронили в закритій домовині, говорять – привезли фрагменти тіла.
А я теж залишився сам. Снаряд прямо в будинок потрапив. Тепер ось їду в нікуди. Про що тут говорити…
Ось така розповідь. Андрій ще багато чого розповів. Але це найбільше запам’яталось. Був жовтень, і він розгублено стояв на пероні, не знаючи куди йти далі. Не потрібний нікому. Одинокий і поламаний життям, чи може – війною.
Микола Миколаєнко, інженер, місто Горлівка
Їхало нас в купе четверо, і цей чоловік дуже виділявся якимось впертим і в той же час розгубленим поглядом. Представився Андрієм. Слово за словом почалась розмова про Донбас. Тим більше, що всі ми були звідти, і поїздка до столиці не видавалась чимось приємним. У всіх до цього часу не вкладалось в голові те, що сталось на рідній донецькій землі. Розговорився Андрій. Ми якраз говорили про «ополчення». Все, що запам’яталось, я й спробую розповісти.
А знаєте, як стають «ополченцями»?
Був у мене друг дитинства, Сергій. Разом виросли, разом за однією партою сиділи. І в армію разом потрапили. Тільки я весь час водієм був, а його направили в реактивну артилерію. Так і прослужили. Це був кінець семидесятих, Афган тільки починався. Сергія «пронесло», а я потрапив. Та вийшов живим, без поранень. Так і жили дружно після «дембеля» – у мене двоє дітей, а в Сергія одна.
А коли Майдан почався, то між нами кішка пробігла. Він звихнувcя на російському телебаченні та інтернеті. Все в «Однокласниках» сидів. Вперше поїхав на донецький мітинг 13 березня. Повернувся вночі, завалився до мене п’яний, збуджений. Все кричав: «Побили «правосеків»! Дізнавшися, що тоді зарізали якогось хлопчину...
З того часу в Сергія почали водитися гроші. Кожні вихідні він їздив на мітинги, потім на блокування військових частин. Навіть гроші пропонував, все хотів, щоб я приєднався до нього. Доказував: «Ти ж воював!» Ну я то воював, і знаю що таке війна, а він в Союзі прослужив, її й близько не бачив. Так і дала наша дружба тріщину.
А тим часом на виїзді з міста з’явився блокпост. Стояли там обкурені бомжі та паспорти провіряли. Бачив там і Сергія. Зустрічатись перестали. «Здоров! Здоров!», та на тому й усе.
Вже в травні приперся до мене додому з автоматом, напідпитку. «Оце, Андрію, їду в Слов’янськ захищати вас від «правосеків», і платитимуть добре. Говорять і «Гради» будуть з Росії, то піду по спеціальності. Нову квартиру візьму, круту тачку»...
Зник на місяць. Вже в кінці липня з’явився. То чуб був чорний, а це весь сивий. Зайшов, витяг пляшку горілки. Жінка кинулась щось приготувати, та він відмахнувся, кинув важкий рюкзак. В ньому була російська тушонка. Відкрив одну банку. Налив у стакани. І залпом проковтнув горілку. Я вже не пив, то тільки трошки хильнув. А Сергій розговорився. Так що передам його розповідь, бо прямо в пам’ять в’їлася. Більш ми з ним не бачилися.
******
«Знаєш Андрію, ти був правий. Нас обдурили: все в руки взяли росіяни, а нас, місцевих, посилають в найбільш небезпечні точки. А «укропи» просто накривають артилерією.
До «Града» мене й близько не підпускали, там все росіяни. А ми штурмували гору Карачун. У лоб. І кожний раз – убиті покалічені. Відмова йти в атаку – смерть. Тікати – дезертирство, теж смерть. Нас просто тупо вбивають, що українці, що росіяни.
Втрати «ополчення» в перший день боїв склали п’ять чоловік загиблими і пораненими шість. А потім вже й не рахували.
«Стрілок» тих, хто відзначився, відпускав у Донецьк «розслабитись. Три-п’ять днів. Горілки попити, по бабах тощо. Все інше переслідувалося жорстоко. На початку липня стало ясно, що нам кранти. Семенівка попала під контроль «укрів». Там була зрада. На другий день Миколаївка була блокована бронетехнікою, загін Мотороли потрапив в оточення, але він все ж зумів прорватися до своїх. Утримувати позиції далі не було ніякої можливості – танки і артилерія нас просто розкатало…
Із настанням темряви 3 липня ми кинули блокпост біля в’їзду в Миколаївку і покинули місто. На наступний день туди увійшли «укропи», перерізавши останню дорогу, що зв’язувала Слов’янськ із «великою землею». Кільце блокади зімкнулось.
Місто було оточене повністю, постачання боєприпасами стало неможливим. Таким чином, падіння Слов’янська було зумовлено, оскільки без удару ззовні для деблокади міста шансів утримати його не було.
А те, що росія не надасть ніякої допомоги, вже стало всім зрозуміло. Ну, у нас ще було там підкріплення. Але зазвичай там всі бігли. Приїжджали всі: і спецназівці, і козаки, але як тільки бій починався, вони всі... біжать, навіть каски з них падають.
Ми їм: «Хоч БК (боєкомплект) залиште нам». Розгрузку знімають, кидають нам: «Натє пацани, воюйте!» А самі далі бігти…
Коли виходили, забрали тільки зброю і боєзапас, зібралися за 5 хвилин, була надія що передислокація, а може щось придумали командири і в атаку все-таки підемо. Але коли підійшли на околиці міста до загальної колони і зрозуміли, що кидаємо місто, тупо завили.
Надалі частину нашої колони вивели прямо на укровські позиції, а там танки… Склалося враження, що нас просто «злили». Колона стала на дорозі в полі і потрапила під обстріл, переважно з танків і артилерії. Загалом 20 кілеметрів від Слов’янська до Краматорська йшли з 10-ї вечора до 6-ї ранку окружними шляхами, періодично потрапляючи під обстріл, здебільшого з артилерії і мінометів. У мене знайомий поїхав на початку серпня. Прослужив там 2 місяці і звільнився. Всю їхню групу там розбили, і він поїхав у Ростов»...
Так все й закінчилось. Через півмісяця Сергія не стало. Попав під удар української авіації. Хоронили в закритій домовині, говорять – привезли фрагменти тіла.
А я теж залишився сам. Снаряд прямо в будинок потрапив. Тепер ось їду в нікуди. Про що тут говорити…
Ось така розповідь. Андрій ще багато чого розповів. Але це найбільше запам’яталось. Був жовтень, і він розгублено стояв на пероні, не знаючи куди йти далі. Не потрібний нікому. Одинокий і поламаний життям, чи може – війною.
Микола Миколаєнко, інженер, місто Горлівка
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Как чтиво пойдёт.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.05.2011
Повідом.: 42455
Реєстрація: 22.05.2011
Повідом.: 42455
Так вернутся к таким моделям.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Реєстрація: 16.08.2010
Повідом.: 5676
Если не вброс, значит разборки среди терров, наши уж точно сейчас не пойдут в наступление.