На жаль на територію я не попала. Коли намірилась вийти з під вежі у двір і випадково затрималась шось сфоткати, на тому місці де я мала йти, гепнувся добрячий камінь. Думаю випадково, а може нарики якісь або бомжі сиділи на другому поверсі. Не стала сама на подвір я заходити. Пофоткала що змогла і пішла назад.
А ось так з висоти виглядає
Відомості про первісну фортецю датовані 1475 роком. Саме село в письмових джерелах вперше згадано під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. Фортецю розташували на узвишші біля річки Стубли. У 1495 році його син князь Федір Чорторийський, луцький староста, добудував замок, оточив його міцними кам'яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їх цегляних стін в деяких місцях досягала 3,8 м. Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам'яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст. Отже, замок не був магнатською резиденцією з палацом, як Корецький замок.
Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії). За наказом імператора Йозефа ІІ у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.
У 1817 р. східний мур замку розібрали. Будівельні матеріали використали для побудови двох флігелів, призначених для польської гімназії.
У період 1817—1831 рр. використовувався як польська гімназія, яку царат ліквідував після польського національно-визвольного повстання.
Чорторийські, Чарториські, Чарторійські, Чарторийські (пол. Czartoryscy, Czartoryskie[1]) — княжий рід литовсько-руського походження, який 1433 року одержав титул князів Священної Римської Імперії.
Родоначальник Чорторийських — князь Василь, син Костянтина Ольгердовича, станом на 1393 рік володів містом Чорторийськом на Волині (від назви якого походить родове прізвище). Його сини Іван, Олександр та Михайло займали високі посади у Великому Князівстві Литовському. Михайло Васильович Чорторийський (пом. 1478/1489) володів замком у містечку Клевань та був намісником Брацлавщини (1463) і боровся з татарами.
Після Люблінської унії 1569 року, яку рід Чорторийських підтримував, вони одержали впливові позиції в польському уряді й поширили свої володіння на Волині і в Галичину.
Під час Хмельниччини Міхал Єжи (Михайло Юрій) Чорторийський (*1621—†1692) боровся проти повстанців.
Важливу роль відігравали Чорторийські в Речі Посполитій XVIII століття, особливо за часів королів Августа III й Станіслава Авґуста Понятовського, матір'ю якого була княгиня Констанція Чорторийська. Її брат, князь Олександр Август Чорторийський (1697—1782), воєвода руський, одружившись з Марією Зофією Сенявською, дістав величезні маєтки згаслого роду Сенявських. Онук їх, князь Адам-Юрій Чорторийський (1770–1861) був одним з найвідоміших членів роду.
У кінці XVIII Йосиф Клеменс князь Чорторийський, стольник литовський, розгорнув широку промислову діяльність у своїх маєтках на Волині й Поділлі (мануфактура сукна, полотна, шкіряних виробів, порцеляни й фаянсу в Корці й Городниціі, поясів у Меджибожі тощо).
Михайло Васильович Чорторийський (бл. 1420 — 1478/1489) — князь чорторийський (1440–1460 рр.), клеванський (після 1460–1478/89 рр.).
В джерелах згадується в 1442—1478 роках.
Після падіння великого князяз Свидригайла супроводжував Владислава ІІІ Варненчика в військовому поході на Угорщину, Буду. В червні 1442 Владислав ІІІ Варненчик дав грамоту, на дозвіл вживати печатку з Погонею «яку від батька та діда уживали». 1443 року Владислав ІІІ надав йому Новицю під Галичем. Разом з братом Іваном сприяв тому, що Луцьк перейшов під владу Литви. У 1442 р. отримав від нього привілей для «трьох братів наших Івана, Олександра і Михайла, князів на Чорторийську, тим князям кревним своїм, дозволяю вживати печатку княжу, яку від батька і діда уживали, тобто озброєного вершника що тримає в руці меч оголений» (ще один аргумент на користь походження Чорторийських від Костянтина Ольгердовича). Довший час — 1443—1451 рр. був надвірним маршалком Свидригайло Ольгердовича на Волині. Після смерті Свидригайла Ольгердовича став намісником (старостою) брацлавським, тобто фактично очолив оборону південних кордонів.
Свидригайло надав йому в 1445-51 рр.: Ричов над Стиром, в Луцькому повіті — Олишов, Дерев'яне, Диково, Суховці, Чарнковиць, монастир Св. Миколая в Клевані та Холопи над р. Случ. 1446 року отримав Старий Жуків, від чого пізніше став підписуватись «князь на Клевані і Жукові».[1]
1463 року з Польщі на просьбу Кафи в Таврії був посланий збройний загін з 500 чоловік. Під Брацлавом хтось із загону мав сутичку з охороною Брацлавського замку, через що було спалене місто. Князь Михайло наздогнав зі своїми людьми загін і всі вони полягли в бою. Тоді ж Кафа була взята турками.
1478 р. з великим трудом вдалося оборонити брацлавський замок, а місто і цілий край був спалений і спустошений ординцями. В 1489 р. брацлавським намісником був князь Андрій Сангушко, тобто князь Михайло помер між тими двома датами.
Був у війську короля Владислава III Варненчика. Опікувався монастирем св. Миколая у Клевані. Дружина Марія отримала від короля Олександра 4 вересня 1504 року грамоту на монастир в Пересопниці. 1501 року король надав «вічну коляцію» дружині на монастир та землю в Пересопниці.[2]
Сім'я[ред. • ред. код]
Був одружений з донькою луцького намісника Немирі Резановича Софією.[3] Донька Ганна була одружена з князем Іваном Юрійовичем Дубровицьким (?—1481).
Українсько-польський шляхетний рід Чорторийських
Адам Єжи ЧорторийськийШляхта – провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі XIV – XVIII ст. Трудність полягала в тому, що тут, існували дві категорії провідної верстви: литовська, яка скоро стала католицькою і українсько-білоруська, яка була православною. Перелік відомих постатей історії і культури, пов’язаних з Волинню, вражаючий. Власне тут, на Волині, були родинні гнізда багатьох відомих у Східній і Центральній Європі родин. Саме на Волині до Першої світової війни осіло чи не найбільше аристократії і шляхти. Волинська шляхта змінила спосіб життя. Більшість з них жили в своїх маєтках, а не в столиці, чи великих містах, як це було раніше. Ще один шляхетний рід який безпосередньо пов'язаний з нашою землею - це князі Чорторийські, родове гніздо яких було у місті Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького району). Після Люблінської унії 1569 р., яку рід Чорторийських підтримав, вони одержали впливові позиції в польському уряді й поширили свої володіння на Волині і в Галичині. У XVI ст. Волинська земля була у складі Великого князівства Литовського. Після дарчої грамоти, яку князь Михайло Чорторийський отримав на містечко Клєвань (Коливань), він розпочав будівництво величавого замку, а закінчив його син Федір. Замок був оточений глибокими ровами, заповненими водою річки Стубли. Кам’яні стіни з вежами робили його неприступним для ворогів. Поруч із замком було побудовано мурований Божий храм в ім’я Пречистої Богородиці. Який храм мав вигляд, історичні джерела цього не подають, але можна тільки здогадуватись, що красою і величністю він відповідав високому стану князя Чорторийського. Клєванський замок – один з найстаріших замків історичної Волині, який не зважаючи на перебудови зберігся до наших днів. Князі Чорторийські після смерті дворянина Немирі стали володіти селом Зимном. Першим із роду князів Чорторийських, хто володів Зимном був князь Федір Михайлович. Очевидно, що у Зимнівському монастирі у XVI –XVII ст. була книгописна майстерня. Князь Федір Олександрович Чорторийський та його дружина Марія Деспотівна сприяли виготовленню книг. Після смерті князя його сини Іван та Олександир розділили між собою батьківські володіння. Олександр отримав Чорторийськ, Литовеж, Зимно, а Івану дістались Клєвань, Жуків, Бєлгород. Після смерті князя Олександра с. Зимно з приналежними йому маєтностями було розділено між двома лініями князів Чорторийських – Клєванською і Литовижською. Згодом князі Клєванські викупили у Литовижських другу частину. В 1724р. князь Казимир Чорторийський продав свої зимнівські володіння каштеляну волинському і старості володимирському Михайлу Чацькому. Важливу роль відігравали Чорторийські і в Речі Посполитій, особливо за часів короля Августа ІІІ й Станіслава Понятовського, мати якого була княгиня Констанція Чарторийська. Її брат князь Олександир Август Чарторийський – руський воєвода, одружився з Марією Сенявською, дістав величезні маєтки згаслого роду Сєнявських. Внук її, князь Адам Юрій Чарторийський був одним з найвідоміших членів роду. Князь Адам Чорторийський побудував на місці православної церкви Пречистої Богородиці у Клєвані новий мурований храм Різдва Христового для єзуїтів. У 1830 р. під час польського повстання проти росіян він підтримував повстанців, а після жорсткої розправи над поляками емігрував до Франції де й помер. Замок Чорторийських після вигнання з нього єзуїтів, залишався порожнім, і лише пізніше Чацький організував тут дворянське світське училище. Микола-Юрій Чорторийський – князь чорторийський і клєванський (1624-1661), каштелян волинський, воєвода волинський і подільський. Від нього походять нині живучі Чорторийські, які з XVIII ст. пишуться Чарторийські. Завдяки князю Миколі, Клевань стала одним із найзаможніших волинських градів. Князь зробив її постійною резиденцією і локальним осередком релігійного життя. Спровадив до Клевані, зокрема, реліквії св. Боніфатія, привезені з Риму його сином Казимиром-Флоріаном – священиком, котрий після навчання в Римі швидко отримував чергові ступені священства, доходячи до найвищих церковних звань. В числі князів Чарторийських - знамениті польські політики і дипломати – Олександир Август Чарторийський, Адам Єжи Чарторийський, Владислав Чарторийський. Вже в кінці XVI ст. родина Чарторийських почала спольщуватись, а пізніше стала однією з найзначніших польських магнатських родин. Про легенду, яка вирує вже не одне століття навколо замку в містечку Чернелиці, що в Івано-Франківській області, знає кожен мешканець. Розповідають, що у славнозвісному замку, нібито, замуроване тіло красуні Єфросинії. Колись власником Чернелиці був князь Михайло Єжи Чарторийський, що був одружений з Єфросинією. Кажуть, вона була дуже гарною і не один молодик мріяв про неї. У 1683р. разом з королем Яном ІІІ Собеським князь Михайло вирушив до Відня, а кохану дружину залишив одну. Нудьгуючи, красуня щодня їздила до Дністра, де й познайомилась з простим сільським хлопцем та й закохалася в нього. Коли ж окрилену почуттям жінку, сповістили, що князь повертається,, вона почорніла лицем і кинулася з найвищої фортечної стіни. Гірко переносив смерть дружини Михайло Чорторийський. А тоді, як розповідає легенда, наказав замурувати тіло княгині в замкову стіну, а над в’їзною брамою, викарбувати її ім’я. Пряма спадкоємиця князя Михайла Чорторийського Барбара мешкає у Варшаві. Народилась вона у містечку Журавно Жидачівського району Львівської області. Перед початком війни у 1939 р. її сім’я втекла до Польщі. Там пані Барбара закінчила хімічний факультет Варшавського національного університету, 57 років пропрацювала біохіміком, науковим співробітником у медичному інституті. Ось так і продовжує існувати шляхетна родина Чарторийських, яка нині пишеться як Чарторийські. Приємно те, що нащадки колишньої знаті люблять і поважають ті місця, що колись належали їм поправу, і час від часу відвідують землю своїх предків.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Адам Ежи Чорторийський
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Ізабелла Чорторийська
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Адам Казимир Чорторийський
) 5 лет назад я собиралась в Молдову смотреть Сорокскую крепость. Она меня всё еще ждет. Там в теме фотки её.
