Кто может поделиться подобными воспоминаниями после "освобождения" Харькова?
«В лютому 1943 року, під час наступу большевиків, довелось мені покидати Харків. Я одначе вірив, що ще до нього повернуся. І я не помилився! Через два місяці, бо вже в середу 21 квітня 1943 року, я знову опинився на своїй давній кватирі на Римарській вулиці. Чергового дня — був Страсний Четвер. Я побував на Христових Страстях в Покровському монастирі. Монастирська церква була битком набита вірними. Хто не найшов місця в церкві, разом з іншими залив просторе монастирське подвір'я. Страсті правив старенький Митрополит Теофіл в сослуженні численного духівництва. Тоді над Харковом була чудова ніч. Без однієї хмариночки небо покрите зірками, пронизане гострими проміннями рефлекторів, що шукали за ворожими літаками на небосхилі. У церкві і на подвір'ї пахло кадилом, а з-над Лопані долітали свіжі подуви весняного вітру. Церковні мелодії духівництва і хору зливалися з гомінким шарудінням літаків, що пролітали над Харковом, несучи подарунки большевикам. Після церковної відправи вірні із запаленими свічечками — «фонариками» в молитовному скупченні розходились по домах. Незабутня картина: З Римарської і Університетської вулиць пливли світляні вогники серед сумерку ночі в напрямі Лопані, Павлівського майдану, Катеринославської, Коцарської, Чоботарської, ген аж на Холодну Гору, Москалівку, Заїківку, Основу. Вірні в набожному скупченні доносили горіючі вогники до своїх напівзруйнованих домів. Їм назустріч виходили такі ж вогники із других харківських церков. Аж останні вогники з опустілих вулиць зникли і над Харковом запанувала правдива, тиха, слобожанська ніч. . . »
