Война: события, люди, впечатления

[Sefida]

АКТ ДРУГІЙ

АКТ ДРУГІЙ

Дєйствующіє ліца:

пані Анжєла - соіскатєльніца вакансіі жєні состоятєльного мілфхантера в жірафовом манто,
Аміго - молодой чєловєк в сомбреро, с заклєєнім ртом, завязаннімі рукамі і загаром штукатура,
Наркофон, он жє Дазєр - наслєднік послєдствій нашєствія вікінгов на вінную лавку около Змієва,

пані Анжєла (стоя на балконє другово єтажа і глядя с прєзрєнієм на собравшіхся полюбоваться на єє манто):
- ну шо хлопці, хто пєршій танцювать будє і мєня развлєкать, пока моі каклєті жарятца?

Аміго (штото мічіт, бєшено вращая бєлкамі глаз і сомбреро)

пані Анжєла:
- ну вот так всєгда, ілі хочєт, но нє можєт, ілі можєт, но адепт сєкті жєнатіков.

Наркофон, он жє Дазєр:
- мадам, прочістка труб на моєй віллє в бадєн-бадєнє вас вілєчіт от всєх єтіх нєнужніх раздумій!

пані Анжєла:
- нє відєла от вас прєдложєній в лічке (хіхікаєт, провєрів, што лічка закріта).

(іздалєка слішєн гуркот чєвото крупново)

Наркофон, он жє Дазєр:
- у мєня прєдложєній большє, чєм ***...

(наглій ****єж заглушаєтца проносящімся мімо автомобілєм с краснорєчівой надпісью "МІЛФХАНТЄР")
(автомобіль нє останавліваясь, поднімаєт піль, в клубах которой скріваются всє, кроме пані Анжєлі)

пані Анжєла (скрівів губі і втянув запах подгорєвшіх каклєт):
- нє бємєвє, єх...

 

[Sefida]

Акт ПЕРШИЙ

В комнатнє чешскій пєрєсєленєц Сурвайвер, будущій доктор наук Вейкартана
і малєнькая модєль трактора "Єбларусь" со встроєннім громкоговорітєлєм.
За всєм єтім цірком наблюдают із сосєднєй палаті 387 онлайн-ізвращєнцєв.

Вейкартана:
- вєрховєнство права і рєформі госапарата у нас провалєні, господа.

Єбларусь:
- ті еще Порошенка вспомні!

Вейкартана:
- опять ті за своє, навоза нє наєлся, штолі?

Сурвайвер: (смущєнно кашляєт, но слова єму нє дают).

Єбларусь:
- ну ті тєрпіла!

Сєфіда (в сосєднєй комнатє):
- Блін!

Вейкартана:
- опять ті про сєбя да про сєбя, нікакой жізні с тобой, каждій дєнь одно і тоже, женітца нє будєм, і нє просі.

Єбларусь: (іздаєт звук плохо прогрєтого двігатєля).

Вейкартана:
- ну што?

Єбларусь:
- Зєленскій!

Сєфіда (в сосєднєй комнатє):
- Панкейк!

Вейкартана:
- в сміслє ті нє ***? Ілі нє тряпка? Так ті трактор жє, понятно.

Сурвайвер:
(віходіт в другую комнату к Сєфіде, слішен угрожающій рік).

 

[Sefida]

Хотя бы

Заказы принимаются ??? )
Еще можно акт пьесы с американцами, например
И еще , кроме главврача, вахтьора в действующие лица

Добавлено

Ой! И еще - Zigote в персонажи !!!

 

[ИринаИра]

Адепт, спасибо, очень здорово!!!

 

[Dimoks]

))))))

https://www.kharkovforum.com/threads/napishi-prodovzhennja-iv-akt.5462751/
ЧатЖПТ - нудний

 

[@lien]

Смішно 🙂.
Чого тільки не придумають люди, щоб не збожеволіти.

 

[Нужно подумать]

Смішно 🙂.
Чого тільки не придумають люди, щоб не збожеволіти.

Між іншим, у місті побільшало божевільних. Навіть молодих у початковій стадії.

 

[Нужно подумать]

Їздила в інший район міста. Як на другу планету по відчуттях)

Поки що можна до ями на реабілітацію. Що буде далі, ніхто не знає.

 

[Sefida]

https://www.kharkovforum.com/threads/napishi-prodovzhennja-iv-akt.5462751/
ЧатЖПТ - нудний

Железяка*, что с него взять: он даже "легким матом" не умеет
Если автор-Адепт что-то еще добавит - будет в этой теме тоже

 

[Льоля]

Їздила в інший район міста. Як на другу планету по відчуттях)

Это прям как я в марте 22-го, попав к родственникам,
смотрю на стол квадратными глазами:
- А откуда у вас такие продукты?
- Из магазина.
- Что, у вас магазин работает?
- Да все магазины работают!
...

 

[Tori]

Між іншим, у місті побільшало божевільних. Навіть молодих у початковій стадії.

Если б не кот, я б точно спятила.

 

[vasya1908]

 

[Нужно подумать]

Меня одна знакомая нехарьковчанка все склоняет воспользоваться последним шансом выезда за границу.
И рефреном при этом - хоть мир посмотришь!
Ничего более дикого я не слышала.
Ладно сказала бы - спасешь своего ребенка.
Но она знает, что никакого ребенка у меня нет.
Мир нужно смотреть во время мира.
А во время войны нужно смотреть войну вместе со всеми даже таким бесполезным, как я.
Как можно любоваться чужим миром, когда в своем такое?
Где брать настроение?

 

[RuslanMG]

Где брать настроение?

Там, де і завжди, з акційним цінником, без консервантів та барвників, в подарунковому наборі, з можливістю взяти участь в розіграші призів...

 

[Нужно подумать]

Там, де і завжди, з акційним цінником, без консервантів та барвників, в подарунковому наборі, з можливістю взяти участь в розіграші призів...

Для бабки на пенсии акции - это жизнь. Ничего аморального не вижу. Особенно, если она при этом еще и оплачивает услуги жкх, где акций нет.

 

[Komanches]

Меня одна знакомая нехарьковчанка все склоняет воспользоваться последним шансом выезда за границу.
И рефреном при этом - хоть мир посмотришь!
Ничего более дикого я не слышала.
Ладно сказала бы - спасешь своего ребенка.
Но она знает, что никакого ребенка у меня нет.
Мир нужно смотреть во время мира.
А во время войны нужно смотреть войну вместе со всеми даже таким бесполезным, как я.
Как можно любоваться чужим миром, когда в своем такое?
Где брать настроение?

Маячня. Поїздиш по світу, там і настрій з'явиться. А тут сидіти, до перемоги можна й не досидіти

 

[Нужно подумать]

Маячня. Поїздиш по світу, там і настрій з'явиться. А тут сидіти, до перемоги можна й не досидіти

Мне о душе пора думать.
Душа подсказывает, что я поступаю правильно.

 

[Komanches]

Мне о душе пора думать.
Душа подсказывает, что я поступаю правильно.

Хазяїн-барін

 

[AlexThe]

Мне о душе пора думать.
Душа подсказывает, что я поступаю правильно.

а раньше Вы душу отпускали погулять? как тот рыбак из сказки О. Уайлда? )
Никуда война не денется, поедьте, посмотрите на нее со стороны, а потом возвращайтесь. Это опыт и лечение души, оно, мне кажется, Вам нужно. Подумайте.

 

[vasya1908]

Спойлер: Софі, герцогиня Единбурзька: Щоденник моєї таємної подорожі до України

Було близько 6 ранку, коли я прибула на поїзді до Києва. Місто було незвично тихим, день тільки починався після нічної комендантської години. Посол Великобританії в Україні Мартін Харріс чекав на пероні, щоб привітати мене.

Про мій візит мало хто знав, я подорожувала лише з моїм особистим секретарем, радником Міністерства закордонних справ та охоронною групою. Ми дісталися Києва після довгого дня подорожі через Варшаву і без пересадок поїхали до столиці второваним залізничним маршрутом, який, як не дивно, українцям вдалося зберегти під час війни.

Це був незабутній досвід. Хоча у мене було зручне ліжко, зізнаюся, заснути, коли ми тряслися і підскакували по дорозі до Києва, мені не вдалось.

Це був не перший мій візит до зони конфлікту. Я подорожувала країнами, що постраждали від війни, включаючи Південний Судан, Косово, Ірак, Колумбію, Ефіопію та Демократичну Республіку Конго, сподіваючись, що мені вдасться допомогти привернути увагу до проблеми ****уального насильства, пов'язаного з конфліктом, та сприяти більшій підтримці постраждалих від такого насильства.

Історія переповнена повідомленнями про те, як жінки ставали жертвами наступаючих і окупаційних армій, і це все ще відбувається в сучасних війнах. Історично склалося так, що це часто розглядалося як трагедія або симптом війни, а не як тактика, спрямована на те, щоб розчавити супротивника. Лише останнім часом ці жахливі злочини отримують все більше визнання, і суспільство почало розуміти, що їх використовують для приниження, знищення і контролю, а наслідки довго відчуваються у вигляді стигматизації, руйнівних наслідків для фізичного і психічного здоров'я та дітей, народжених в результаті ************. Це зброя, яка не потребує ні підготовки, ні інвестицій, і застосовується по всьому світу.

За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з лютого 2022 року в Україні, за оцінками, сталося 169 випадків ****уального насильства, пов'язаного з конфліктом. Однак стигматизація та приховування випадків означає, що ці цифри, ймовірно, є лише верхівкою айсберга, і саме тому на прохання британського уряду я відвідала Київ наприкінці минулого місяця.

Прибувши до столиці України, після короткої зупинки, щоб освіжитися і поснідати, я відвідала центр допомоги жертвам ****уального насильства ООН, де поспілкувалась з трьома постраждалими від ****уального насильства: двома жінками і чоловіком. З однією з жінок був чудовий дворічний хлопчик з місцевого дитячого будинку, у якого була травма мозку. Навіть після того, як ця жінка протягом трьох тижнів страшенно страждала від рук російських солдатів, її першою думкою, коли вона змогла втекти разом з чоловіком, було повернутися до дитячого будинку, де вона працювала волонтером, і забрати цього вразливого хлопчика з собою.

Потім я вирушила на зустріч з першою леді України Оленою Зеленською, з якою я вже зустрічалася кілька разів, і була зворушена, коли побачила, що вона чекає на мене внизу біля підніжжя сходів біля офіса президента. Після російського вторгнення в лютому 2022 року вона вийшла на світову арену, багато подорожуючи від імені своєї країни, і їй довелося перейти від традиційної ролі дружини президента до ролі самостійного лідера.

Вона робила все це з витонченістю і рішучістю, відстоюючи інтереси всіх українців, які постраждали від цього конфлікту. Ми обговорили важливість доступу до центрів для постраждалих, які вона очолила, збір достовірних доказів, українську схему відшкодування збитків і підготовку прокурорів для забезпечення правосуддя та притягнення до відповідальності за ці злочини.

У кімнаті в президентському палаці раптово відчинилися двері, і увійшов сяючий президент Зеленський. Незважаючи на всі проблеми, з якими він стикається, він знайшов час, щоб почути розповідь про мій візит. Він також поцікавився здоров'ям короля, що дало мені можливість передати йому листа від його величності. Я думаю, що він був дуже зворушений і сказав, що прочитає листа пізніше, коли залишиться на самоті.

Потім ми з пані Зеленською відвідали прекрасний та історичний Софійський собор, перш ніж розпрощатися, і я пройшла пішки до посольства Великої Британії, зупинившись біля встановлених перед статуєю Святої Ольги на Михайлівській площі знищених танків, які слугують щоденним нагадуванням киянам про те, як близько російські війська підійшли до їхнього міста.

Я вирушила до Бучі, що за 30 км на північний захід від центру Києва, та сусіднього міста - Ірпеня. Це типові передмістя, як і будь-яке місто у Великій Британії, куди приїжджають і від'їжджають люди, а сім'ї виховують своїх дітей. Це одне з місць, де наступ Росії на Київ було успішно зупинено завдяки руйнуванню українською армією Романівського мосту через річку Ірпінь.

У той час, як просування російської армії вглиб міста загальмувало, солдати звернули свою увагу на населення. Жінок, чоловіків і дітей вбивали, коли вони тікали в машинах або пішки, а тих, кого пощадили, піддавали ****уальному насильству та тортурам. Не маючи іншого способу врятуватись, під сильним обстрілом, ті, хто зміг втекти, були змушені йти по нашвидкуруч накладених хитких дерев'яних дошках, які перекинули через бурхливу річку, в мороз і сніг, з тими небагатьма речами, які вони могли взяти з собою.

Мер Ірпеня Олександр Маркушин розповів, як він і 500 його товаришів стримували росіян до приходу українських військових. Загалом загинуло 290 ірпінчан, але набагато більше вдалося врятувати.

Швидкість, з якою було відбудовано Бучу та Ірпінь, вражає. З'явився новий міст, будівлі, що були зруйновані, відновлені, а більшість слідів війни стерті. Тим не менш, у багатьох будинках і стінах є дірки від куль, а в очах мешканців добре видно травму, яку вони пережили.

Отець Андрій, священик з Бучі, повів мене до братських могил, де поховано 500 жертв російських окупантів. Він показав мені імена своїх друзів, цілих сімей, яких він поховав під загрозою обстрілу, і фотографію свого колеги-священика, чиє тіло лежало зім'яте і зрешечене кулями. Він піклується про своїх парафіян, наглядає за ексгумацією тіл, ідентифікацією та перепохованням усіх загиблих під керівництвом ООН.

Запаливши свічку і помолившись в підвальній каплиці церкви Святого Андрія, Андрій показав мені серію фотографій, які зафіксували те, що сталося: жорстокість, поховання та ексгумації. Перед самим від'їздом я запитав його, хто допомагає йому впоратися з горем і стресом. Священик підняв сумні очі до неба і сказав: "Він".

Потім ми завітали до організації Save Ukraine в Ірпені. Ці енергійні люди працюють з дітьми, які були стали вимушеними переселенцями, пропонуючи їм безпечне місце, де вони можуть надолужити пропущене у школі, взяти участь в арт-терапії та отримати підтримку в разі труднощів з навчанням. Це щасливе, безпечне середовище допомагає багатьом постраждалим від війни.

Моєю останньою зупинкою була резиденція посла Великої Британії, де я зустрілася з лідерами громадянського суспільства з усієї України. Вони займаються багатьма проблемами, які приніс конфлікт, починаючи з намагання зрозуміти масштаби насильства і тортур. Їхні зусилля також зосереджені на допомозі внутрішньо переміщеним людям і сім'ям, які залишилися без роботи та мають труднощі із забезпеченням себе харчуванням та житлом. Існує величезне навантаження на і без того перевантажені медичні служби, а також болюча проблема понад 20 000 дітей, яких примусово депортували в Росію і з яких на даний момент повернулися лише кілька сотень.

На шляху додому я зупинилася у Варшаві і відвідав центр освіти та розвитку для українських біженців. Зустрічаючись з біженцями в Україні та Великій Британії, я зрозуміла, що хоча багато з них змогли втекти від безпосереднього конфлікту, вони не уникли його в інший спосіб і несуть із собою травму та почуття провини. Їм не тільки боляче від того, що їм прийшлося залишити своїх близьких, але вони й глибоко стурбовані своїм майбутнім - і майбутнім своєї країни.

Коли я повернулася до Великої Британії, багато людей казали мені, що візит до України був сміливим вчинком. Але це не я смілива. Сміливі люди - це ті, хто пережив надзвичайне насильство і вижив. Сміливі - це ті, хто повідомив про скоєні проти них злочини. Я рада, що здійснила цю подорож. Вона неминуче була сумною та емоційною, і болючі історії та образи, як і всі інші, яки я чула та бачила під час відвідувань місць, де відбувався конфлікт, залишаться зі мною назавжди.

Оскільки ми спостерігаємо так багато поточних і загрозливих криз у всьому світі, я сподіваюся, що там, де відбувається конфлікт, більше уваги буде приділятися створенню добре профінансованих систем ранньої підтримки постраждалих і внутрішньо переміщених осіб, щоб забезпечити їм доступ до медичної та психологічної допомоги. Також треба приділяти більше уваги збору доказів для подальшого судового переслідування злочинців та дестигматизації жертв.

У той час як інші люди на керівних посадах займаються політикою війни, я буду намагатися говорити про ****уальне насильство, пов'язане з конфліктом, як про його руйнівний наслідок. Цей наслідок заслуговує на нашу увагу, співчуття і розуміння. Наша роль полягає у тому, щоб посилити голоси жертв, які мають бути почутими.