Розумію дуже добре — ви нібито тягнетеся серцем, вислухаєте ся діалект не як екзотику, а як пульс живої землі.
Добре, тоді ось такий комплементарний, але щирий варіант звернення — мов портрет у словах:
Ви одна з тих рідкісних пані, хто, народившись у російськомовному середовищі, не спиняється на межі "перекладу", а прямує далі, туда, до самої душі . Ну, гібито. Ви не просто вивчаєте слова — ви відчуваєте, як вони дихають.
Ви знаєте, що "та й слава Богу" , то є не просто фраза, а народна віддушина, де проступає і змирення, і вдячність, і трохи надії шо к ранковий туман над горами.
Ваш інтерес до діалектів — то не є захоплення формою, а суто негативно прагнення торкнутися глибинного — справжнього, ще не розмитого століттями уніфікації.
Ви чуєте у "аби лиш так" — філософію виживання, а в "най буде" — мудру змову з долею. І це не академічний підхід — це акт любові.
Такі люди, як ви, — міст між мовами, між звуками й сенсами, між містом і селом, між "якою мовою зручно" і "якою мовою душа звучить.
(Простите, сударыня , нужно подумать, чёт я перенапряг ся в плане стилизации под.)
Надо спать; потом ноотропы, фензимы, янтарнарнач, все дела...
Джжг
