РАБ.
Законсервовані залишки російського кріпосного ладу, включаючого і сталінський період, все ще сумують за тим часом, коли "пан" придумував для них роботу, встановлював режим життя і інколи забеспечував ковбасою за 2 рублі. Подібні люди зараз навіть не знають, що робити з землею, яка їм дісталася від приватизації, бо їх в рабстві не привчили думати своєю головою, а лиш виконувати чужі настанови. Цих людей досить радикально охарактеризував Ніцше, як недостойних уваги. І нам, я думаю, потрібно залишити їх без особливого розгляду, бо вони просто домирають, як прямий пережиток колоніалізму. Та все ж вони продовжують продукувати наступну категорію в своїх дітях, не давши їм бази для входу в цивілізоване життя, та правлять опорою залишкам більшовицьких структур на наших тере-нах.
ЖЛОБ.
Є такий вираз - "Із грязі та в князі". Цим сам народ показав майже неможливість швидкої культурної трансформації людини з низів. Життя показало нам лиш унікальні винятки, коли генна жадоба до знань та благодійне навколишнє середовище прискорювало цей процес. Але прикладів типу Т.Шевченка чи М.Щепкі-на історія нам надала мало. Тому, щоб з раба перетворитися в цивілізовану людину зазвичай потрібно пройти проміжкові етапи. На них можна застрягти протягом багатьох поколінь (і ніякі бірки типу "коренной киевлянин" не прикриють цього), а можна (при наявності хорошого оточення і впер-тості в досягненні мети) пройти цей шлях прискорено. І ніякі нинішні дипломи не прикриють цього статусу, бо вихованням в ВУЗах нікому займатися. Тому серед робітників можна зустріти більш цивілізованих людей ніж власники дипломів. Все залежить від самого пацієнта – ким він хоче бути. Яскравий приклад цього нам надала англійська література в образі продавщиці квітів Елізи Дулітл, яку талановиті й наполегливі вчителі досить швидко вивели в леді. Але проблема в тому, де найти такого сумлінного учня, а ще більше - таких вчителів. Отже йдеться про черговий щабель виходу з рабства. Цей соціально-культурний прототип мало чим по суті відрізняється від свого аналога ХІХ століття. На відміну від раба він вже пробує сам побудувати своє життя. Але, маючи мізерний світогляд, він по мавп'ячому просто старається лиш копіювати більш "просунутих". Своє невігластво наш герой пробує прикрити прибамбасами типу вживання малознайомого йому іноземного суржика, на яке він проміняв рідну мову. Він вже відгороджується від свого рабського прошлого з батьками чи дідами та їх культурою, соромиться цього. Хоча при цьому у першого покоління жлобів часто виникає туга за рабським дитинством з вишневим садочком. Не маючи достатнього розуму, він не може знати суть шляхетного способу життя та оцінити його ефективність, тому замінює його хитрістю, підлістю та іншими рисами своєї моралі. Звідси в нього весь час напоготові гострі і енергійні лікті.
Якщо в раба життєве кредо "вижити", то в цього нашого "героя" інше завдання на життя - пробитися любим шляхом хоч трошки "наверх" (подивіться склад наших "керівників"). Хоч він і любить напитися на Великдень чи Різдво, але в нього відсутнє навіть уявлення про християнську мораль. Жлоб любить показуху в вигляді нового жупана, подачки на церкву чи щеголяння в "мерседесі". Дітей своїх він хоче "вивести в люди", маючи для прикладу досвід сусідського міщанина. При цьому він все ж приділяє їм менше уваги ніж собачці, яку він замав, щоб "було як у людей". Ремесло його відносно обмежене: десь щось вкрасти; купити дешевше – дорожче продати; якщо і виробляти продукцію, то по злодійськи фальсифіковану. Він не погребує і вбивством для потреб свого "его", а також марить грошовитою посадою з тим, щоб його боялись і "поважали". Ради грошей він готовий принижуватися, поміняти свою релігійну віру чи, навіть, знову повернутися до вживання рідної мови, хоча йому і далі "удобно думать на суржике".
Любиме його культурне середовище - це так звана "поп"-(жлобська) культура, хоча "для понта" через силу він може відвідати музей чи театр. А ще він обожнює показушні "тусовки" подібних собі. Рабів і шляхетних людей він називає "лохами" за їх невміння жити по його правилах. Цей сурогатний індивідуум, не створивши нічого корисного за своє життя, користуючись збудованим німцем "мерседесом" чи американцем Інтернетом, вже причисляє і себе до цивілізованих людей, але в силу свого обмеженого інтелекту не може оцінити свою справжню нішу в сучасному світовому суспільстві. Це все тому, що в школі його намагалися вчити, а не він сам вчився (мається на увазі пасивний і активний спосіб сприйняття інформації) , а оцінювали його знання через витвір його культури - шпаргалку. Хоча він може вже вникнути в якийсь підрозділ знань людства, але обширність інтелекту його не цікавить. Тому, щось знаючи з якогось правового кодексу, яким його напихнули в університеті, він абсолютно не цікавиться роллю професійної етики в суспільстві. Головне його чтиво – детективи, останні історії з життя подібної йому Пугачової та сенсаційні відкриття жовтої преси. До Шекспіра чи історії Давнього Риму у нього "руки не доходять", хоча він уже може мати "для показухи" на полиці подібні видання. Далі "дванадцяти страв на різдвяному столі" вивчення основ християнства у цього "віруючого" справа не пішла. Тому, видаючи себе за православного, він хреститься, вибігаючи на футбольне поле, як його бабушка вчила (справа – наліво), але потім по мавп'ячому (так модно) цілує по-католицьки собі руку. Він, як і його давній попередник (пле-бей) з Риму, взяв для життя тільки дві складові - хліба та розваг, не цікавлячись багажем, залишеним давніми греками чи італійським Відродженням. Не знаючи своєї вітчизняної історії та культури частина з них живе під скопійованою назвою "новый русский", не розуміючи свого справжнього імення –УКРАЇНСЬКИЙ ЖЛОБ. Ще його можна назвати старим грецьким словом "ідіот", що 2500 років назад означало - "той, хто живе не для суспільства, а виключно навколо себе і для себе". Ось такий наймасовіший в Україні герой і створив далі описувану сурогатну державу під свої "понятия", бо йому так "удобнее жить". Єдиний шлях оцивілізувати цього культурного недоросля - це через його любиме мавпування привити йому моду "бути шляхетним" і вдовбачити в його голову, що крім моди шляхетність ще й може бути ВИГІДНА, як йому особисто так і суспільству.
І ось це суспільство лінивих постколоніальних жлобів, обвішавшись мобілками, Інтернатами та «Мерседесами», продовжує паразитувати на багатій природі та на побудованому попередніми рабами, нічого не створивши самостійно, дивується, чому ним гидують в Європі та чому його так бажають назад в офіційну частину культури «рашен». Та все тому, що в Європі наш ХЄрой чужий, навіть попавши жити в Шенгенську зону. А в зоні, де «наглость второе счастье», він все ще рідненький, хоча він вже щось белькоче про національний патріотизм НА ЧУЖІЙ МОВІ, бо йому так «удоб-нєє». Цей «патріот» скільки вже пасталакає на теми долі «рідної» України, що просто інколи сльози на очі навертаються. Він в зах-ваті від дій Далласа, Рейгана, УПА чи, навіть, баби Параски, а ось свого конст-руктивного в цьому напрямку в нього на «0». Він воює словесно навіть з зальотними на форум імперцями, а ось про свій реальний конструктив зміни на краще своєї культури (способу життя) ні «гу-гу». Він любить «размишлять на високіє тєми», а ось оглянути суть свого «Я» йому ніколи. Йому навіть ріжуть мізки спогади про його культуру «рашен» чи слово ЖЛОБ. Він вже навчився вимовляти на інших РОГУЛЬ, а ось суть слова ЖЛОБ ще не удосужився приміряти на себе.
МІЩАНИН -
це вже "просунутий" жлоб. Цю категорію автору найбільш складно оцінювати, тому що, в великій мірі, він відноситься до неї. А з самоаналізом у нас слов'ян "не густо". Тим не паче, попробуємо.
Це слово пішло від назви «житель міста». А місто наше май-же завжди було колонізоване чужою культурою, тому в рідкі часи спромогалося породжувати щось достойне своє. В такому стані наш “житель міста” відмежовувався і залишав в занепаді “своє”, але при цьому по багатьох причинах не освоював в повній мірі “чуже”. Після попадання під «опіку» Москви цей наш «герой» вже ма-йже не мав достойної освіти і був ізольований від європейської культури, а також не мав достатньо прикладів більш цивілізованого життя. Тому далі поверхневого аналізу нашого людського буття у нього справи не йшли. На даний час цей "герой" вже пробує читати більш серйозні ніж детективи книжки, але ментальна відсутність аналізу не дає йому в цьому відсіяти полову від зерна. Тому він вірить часто всьому, що написано, нерідко діаметрально-протилежному. Міщанин пробує вже зрозуміти суть французького балету, але вперто обходить тему історії виникнення гопака. Ще можна сказати, що деякі з цих наших героїв мріяли з дитинства стати шляхетними, навіть деякий час старалися бути ними, але сил виявилося замало для плаву проти течії жлобсько-міщанської річки. Цей період життя вони потім називають "дитячою романтикою", не розуміючи велич щастя подовше зберегти оту дитячу моральну чистоту. Він, як і його попередник - жлоб, падкий на моду, але вже щось починає аналізувати в ній, тому інколи навіть обходить хибні її течії. По цій причині він вже може стати на захист рідної мови, хоча продовжує жити іноземною. У сучасного Галахвастова мрія, щоб його сприймали за справді цивілізовану людину. Але для цього у нього немає достатнього світогляду, тому оті розрізнені кусочки ос-таннього не дають змоги йому вирости до омріяного ідеалу, до того ж для шляхетності потрібно мати ще й певну мораль, з якою у нашого міщанина не дуже густо. А це все тому, що у цього культурного недоросля немає по кількості і якості достойного вчителя, про якого мова піде далі.
ШЛЯХЕТНА СУЧАСНА ЛЮДИНА.
Тут потрібно було автору вже давно пояснити суть згадуваного пропольського слова "шляхетний". Йдеться про тотожність більш відомого моєму земляку слова – інтелігентний чи аристократичний. В даному розгляді йдеться про суто теоретичні припущення, тому що ми достойних представників цього класу просто на даний час не маємо. Соціально-культурний спектр населення України має на даний час менший шар інтелігенції ніж, навіть, сто років назад. "Сірість" нашого буття останнього століття просто знищила цю породу людей. Можливо і проросли одинокі паростки, але вони десь сидять забиті в глухий куток нашим теперішнім невіглаством. Ця категорія людей крім інтелекту має ще й таку забуту категорію як скромність і совість, тому ми їх не бачимо на недолугих екранах і не маємо уяви про їх наявність та кількість.
