...
Правовірні, однак, сиділи зі спущеними очима, і немов лукава усмішка блукала по їх смаглих лицях.
"Ба, — думали вони собі, — гяур, гяур… А з кого ж ми живемо, як не з гяура?.."
І пригадались їм всі незчисленні способи заробітків та баришів, які давали їм гяури. Пригадались усі ті "ямурта", виноград, молоко, підводи, провідники, комірне і т. ін., всякого роду "бакшиш", усі ті багаті жнива, що збирає з гяурів, не сіючи й не орючи, татарин. "Куди їм виселятись? Пощо?" — питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися мудрому, та несвідомому станові речей софті.
Однак вони мовчали.
Мовчанка врешті ставала прикрою, усім було ніяково, та визволив Септар. Він приступив ближче, сперся своїми здоровенними ручищами на батіг й промовив до софти:
— Ти кажеш, чоловіче мудрий: виселяйтеся звідси… А скажи нам, чого се від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого народу та відіймає від нас зарібки?.. Чого вони йдуть сюди, коли там добре? А ти нас кличеш туди… Гляди, чи стежкою правди слова твої ходять?.. Ти кажеш: гяур, невірний, — а у нас багатий гяур більш важить, ніж двоє праведних… Гяур жиє і нам дає жити. У нас так: на яйлу ходив — гроші заробив; по морю поплив — гроші заробив; гяура возив — знов гроші взяв… От і нині я маю п’ятнадцять карбованців, — і Септар брязнув в кишені монетою, — а що ти нам даси в Туреччині, де нема гяурів?.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
