Отже це остаточний проєкт угоди між Україною та урядом США про створення Reconstruction Investment Fund. Його готували юристи Freshfields, замовником виступає DFC – американська державна фінансова корпорація. На обкладинці – US-Ukraine Reconstruction Investment Fund: партнерство заради відбудови. Усередині – сувора корпоративна угода, виписана мовою штату Делавер. Дизайн простий: США – ухвалюють рішення, Україна – передає ресурси і бере зобов’язання.
Фонд, про який ідеться в угоді, – це не рахунок для донорської допомоги, не програма співфінансування і не грантова платформа. Це класичний інвестиційний інструмент: з прибутковістю, одиницями участі, ризиками, управлінцями й абсолютно чіткою логікою – хто керує, той і отримує вигоду.
Він створюється як партнерство – за американським правом, під юрисдикцією штату Делавер. Україна в цьому партнерстві – обмежений партнер (Limited Partner). Тобто без права ухвалювати рішення. Керує фондом General Partner, якого призначає винятково американська сторона (через DFC). Україна не має впливу ні на його вибір, ні на його заміну, ні на його дії.
General Partner має повну свободу – створювати нові компанії, переміщати активи, змінювати регламент, переоцінювати внески, визначати прибутковість і навіть змінювати саму угоду (за погодженням із DFC).
Україна зі свого боку передає фонду "Royalty Interest" – право на частку доходів від майбутніх проєктів. Але цінність цього активу, порядок обліку, обсяг зобов’язань і валютні умови визначає той самий General Partner. Усі ризики – на нас, усі важелі – на ньому.
Це складна інституційна конструкція – фонд фондів, із можливістю створювати підплатформи, управляючі компанії, фінансові інструменти. Але у всій цій архітектурі Україна всюди – пасивна сторона. Формально ми "партнер", але без доступу до рульового колеса.
ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ
Фонд реєструється у США. Офіс – у США. Право – американське. Ключові рішення – за General Partner, якого призначає DFC. Україна в цій структурі не має навіть базового захисту міноритарного партнера.
General Partner одноосібно:
- відкриває рахунки,
- створює керуючі компанії,
- визначає регламент і змінює його в будь-який момент,
- формує ради й комітети,
- обирає "уповноважених осіб" – які можуть діяти в будь-якій юрисдикції, у будь-якій формі.
Україна не затверджує ці рішення, не вносить правки, не має права вето. Її роль зводиться до участі в раді фонду (Board), де вона від початку – у меншості: 3 голоси від США, 2 – від України. А всі рішення ухвалюються простою більшістю.
До того ж, DFC має Class C Unit – "золоту акцію", яка дає право заблокувати будь-яке рішення. Україна – такого права не має. І навіть якщо українські представники не згодні або не з’являються на засідання, фонд працює далі – в односторонньому порядку.
Усе це не винятки, а зафіксована конструкція. Вона дозволяє General Partner управляти фондом без будь-яких погоджень, консультацій чи зобов’язань перед українською стороною. Формально – партнерство. По суті – повний контроль з одного боку.
ЩО ВКЛАДАЄ КОЖНА СТОРОНА
В уявленні багатьох – США дають гроші, Україна отримує інвестиції. Але в реальності все складніше.
DFC вкладає "капітал" у вигляді вже наданої допомоги Україні – військової, технічної, консультаційної. Іншими словами: те, що вже було зроблено, формально зараховується як Initial Contribution. Грошей фонд від DFC не отримає одразу.
Україна ж передає ресурс, який має реальну економічну цінність – Royalty Interest. Це право на доходи від проєктів: корисні копалини, інфраструктура, енергія, приватизація. І хоча джерелом цієї вартості є українські активи – оцінює їх General Partner на власний розсуд. Без незалежного аудиту. Без участі України.
А далі – ще цікавіше:
- всі грошові потоки фонду – в доларах США. Якщо в Україні діятимуть валютні обмеження – ми зобов’язані компенсувати фондові будь-які втрати;
- Україна не має права вийти з фонду, вимагати повернення частки чи передати її іншому учаснику. DFC – може;
- внесок DFC – пріоритетний: він повертається першим, з прибутком. Український – лише після цього.
Усі механізми капіталу, управління, переоцінки й розподілу – прописані так, щоб General Partner мав повний контроль. Україна ж – повну відповідальність без інструментів захисту.
ЧОМУ ЦЕ РИЗИКОВАНО
Створення фонду у такому вигляді – це не просто інституційне партнерство. Це масштабна юридична конструкція, в якій Україна бере на себе зобов’язання, не маючи інструментів впливу, захисту або виходу. І ризики тут не окремі – вони системні.
Повна залежність від General Partner
General Partner не просто управляє фондом – він призначає себе сам, змінює угоду без нашої участі, визначає, які документи існують і як тлумачаться. Ми не маємо жодного голосу при прийнятті стратегічних рішень, навіть коли йдеться про розпорядження активами на території України.
General Partner може:
- змінювати правила, структуру, процедури та комітети;
- призначати й знімати українських представників;
- ухвалювати інвестиційні рішення без урахування національних інтересів України;
- повністю ігнорувати позицію України навіть у випадку системного збитку для неї.
Необмежена юридична і фінансова відповідальність України
Угода передбачає, що Україна компенсує збитки не лише за свої дії, а й за будь-які вимоги до фонду, General Partner, DFC або їхніх афілійованих осіб. Ці зобов’язання:
- не мають верхньої межі суми;
- діють безстроково, навіть після ліквідації фонду;
- охоплюють витрати на суди, юристів, консультації, податки, пені й штрафи;
- виникають навіть без нашого відома або участі у спірній ситуаціїRISKS.
Фактично, держава бере на себе гарантії за чужу діяльність, якою не управляє.
Позбавлення інвестиційного, фіскального й інформаційного суверенітету
Україна зобов’язується:
- не обкладати фонд податками,
- забезпечити необмежену конвертацію в долари,
- не втручатись у структуру угод,
- не змінювати нормативні акти, які можуть завадити роботі фондуRISKS.
Навіть публічне розкриття інформації – лише з дозволу General Partner. А фонду дозволено працювати в інших юрисдикціях, інвестувати поза межами України, залучати ресурси, не враховуючи національні пріоритети.
Фіксація нерівності в правах, але не в обов’язках
DFC отримує "золоту акцію", пріоритетні виплати, право на оффтейк українських ресурсів і автоматичний доступ до будь-яких проектів. Україна – не має нічого з цього.
Ми не можемо:
- вийти з фонду;
- передати свою частку;
- впливати на використання наших ресурсів;
- накласти обмеження на діяльність General Partner;
- ініціювати розгляд в суді поза юрисдикцією США.
І навіть якщо фонд зазнає втрат через дії General Partner – відповідальності він не несе.
Втрата стратегічних позицій – ресурсних, юридичних, управлінських
Угода прямо зобов’язує Україну:
- надавати США перше право доступу до проектів у видобувній сфері, інфраструктурі, логістиці;
- відкривати стратегічну комерційну документацію;
- погоджуватись на умови, які відлякують інших інвесторів;
- забезпечувати виконання умов фонду навіть у випадку зміни законодавства або політичної ситуації.
Це де-факто передача управління доступом до стратегічних ресурсів іноземному гравцеві – без дзеркальних прав, без балансу, без гарантій захисту.
