Голова фракції в Сенаті Франціі, багаторічний мер сумнозвісного міста Віші Клод Малюре.
«Пане прем’єр-міністре, шановні міністри, дорогі колеги, Європа стоїть на критичному роздоріжжі своєї історії. Американський щит руйнується, Україна ризикує залишитися без підтримки, росія може зміцнитися. Вашингтон перетворився на двір Нерона: імператор-палій, підлабузники-придворні, а за адміністративну реформу відповідає блазень, одурманений кетаміном.
Це трагедія для вільного світу, але передусім – для самих США!
Послання Трампа однозначне: бути союзником Америки безглуздо, бо вона вас не захистить, запровадить проти вас мита, більші за санкції проти її ворогів, і загрожуватиме захопленням ваших територій, підтримуючи диктаторів, які на вас нападають. “Король угод” насправді демонструє мистецтво КАПІТУЛЯЦІЇ.
Він вважає, що налякає КНР, принижуючись перед Путіним, але Сі Цзіньпін, спостерігаючи цей крах, без сумніву, пришвидшує підготовку до вторгнення на Тайвань. Ніколи в історії США президент не капітулював перед ворогом. Ніколи ще глава Білого дому не підтримував агресора проти союзника.
Ніколи раніше президент не порушував Конституцію ТАК зухвало: незаконні укази, звільнення суддів, які могли б йому протистояти, миттєва зачистка військового керівництва, підрив усіх стримувань і противаг, узурпація контролю над соцмережами. Це не просто “консервативний ухил” – це спроба узурпації демократії. Варто згадати: на руйнування Веймарської республіки пішов лише місяць, три тижні і два дні!!!
Я вірю в стійкість американської демократії, і протести в країні вже почалися. Але лише за місяць Трамп завдав Америці більшої шкоди, ніж за всі чотири роки свого попереднього президентства. Ми вели війну проти диктатора – тепер ми боремося з диктатором, якому допомагає З Р А Д Н И К
8 днів тому, коли Трамп поплескував Макрона по спині в Білому домі, США голосували в ООН разом із Росією та Північною Кореєю – проти Європи, яка вимагала виведення російських військ. Два дні по тому в Овальному кабінеті “відкосивший від армії” Трамп повчав морально та стратегічно Героя війни Зеленського, а потім відіслав його, наче недбайливого лакея, заявивши: “Підкоряйся або йди”. Сьогодні вночі він пішов ще далі – зупинив постачання зброї, яке ВЖЕ було обіцяне.
Як реагувати на цю зраду? Відповідь проста: дати відсіч! Перш за все – не помилятися. Поразка України стане поразкою Європи. У списку Кремля вже значаться Балтійські країни , Грузія , Молдова .
Мета Путіна – повернення до Ялти, де пів Європи було віддано Сталіну. А країни Глобального Півдня очікують результату цього конфлікту, щоб вирішити: поважати ще Європу чи вже можна її топтати. Путін прагне знищити порядок, встановлений 80 років тому США та їхніми союзниками, головний принцип якого – заборона силового захоплення територій. Цей принцип лежить в основі ООН, а сьогодні Америка голосує за агресора і проти жертви, бо “трампізм” збігається зі світоглядом Путіна. Повернення до сфер впливу, де великі держави вирішують долю малих країн.
“Мені – Гренландія, Панама і Канада, тобі – Україна, Балтія і Східна Європа, йому – Тайвань і Південно-Китайське море”. У колах олігархів Мар-а-Лаго це називається “дипломатичний реалізм”. А в реальності це означає лише одне: ми залишилися самі.
Але твердження, що Путіну неможливо чинити опір, – БРЕХНЯ. Навпаки, попри кремлівську пропаганду, росія слабшає. За три роки її “друга армія світу” змогла відвоювати лише крихти у країни, яка поступається їй у три рази за чисельністю населення.
****** в 25%, виснаження валютних і золотих резервів, демографічний колапс – росія стоїть на краю прірви. Підтримка Путіна з боку США – найбільша стратегічна помилка в історії воєн. Але цей удар протверезив Європу. Всього за один день у Мюнхені європейці усвідомили: доля України і майбутнє Європи – в їхніх руках.
Тепер у нас три першочергові завдання:
1. Прискорити постачання зброї Україні – компенсувати зраду Америки, зміцнити її оборону та закріпити європейську присутність у будь-яких переговорах. Це дорого, але необхідно. Пора розірвати табу і використати заморожені російські активи, а також створити коаліцію рішучих країн, попри проросійських саботажників у ЄС.
2. Будь-яка угода має передбачати повернення викрадених дітей, звільнення полонених і абсолютні гарантії безпеки. Після Будапешта, Грузії та Мінська ми знаємо ціну “домовленостям” із Путіним. Тому Європа повинна мати достатньо військової сили, щоб не допустити нового вторгнення.
3. Створити європейську оборону, яку було занедбано після 1945 року. Це титанічне завдання, але саме за його успіхом або провалом майбутні покоління судитимуть нинішніх лідерів Європи.
Масштабні інвестиції, європейський оборонний фонд поза маастрихтськими борговими обмеженнями, уніфікація систем озброєння, прискорений вступ України до ЄС – першої армії Європи.
Судьба України вирішується в окопах. Але залежить вона і від тих, хто в США бореться за демократію, і від нас – чи зможемо ми об’єднати Європу, створити її оборонний щит і повернути їй статус великої держави.
Наші предки перемогли фашизм і комунізм ціною найбільших жертв. Наше завдання – здолати тоталітаризм XXI століття.
Слава вільній Україні!
Хай живе демократична Європа!
