КОРІННЕ НАСЕЛЕННЯ
Угро-фіни були автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги, які прийшли в Европу з Азії і до своєї монголоїдної бази частково увібрали в себе европеоїдну домішку ще до приходу слов'ян.[ Їх племена ести, весь, меря, мордва, черемис входили до готського королівства Германаріха в ІV ст. Літописець Нестор в Іпатіївському літопису вказує[3] близько двадцяти племен уральської групи (угрофінів): чудь, ліви, води, ямь (Ӕмь), весь (таже Сѣверо ѿ них на Бѣлѣ ѡзерѣ сѣдѧть Вѣсь), карели, югри, печери, самоїди, пермяки (Пѣрмь), черемис, литва, зимѣгола, корсь, нерома, мордва, меря (а на Ростовѣ ѡзерѣ Мерѧ а на Клещинѣ и ѡзерѣ сѣдѧть мѣрѧ же), мурома (а по Ѡцѣ рѣцѣ кде втечеть въ Волгу ӕзыкъ свои Мурома) і мещери
Згідно археологічних даних, ареал розселення чудських племен у східній Європі залишався незмінним протягом 2 тисяч років. Угро-фінські племена належать до урало-алтайської групи і тисячу років тому були близькі до печенігів, половців та хозар, але знаходились на значно нижчому, ніж останні, рівні суспільного розвитку, фактично, предки московитів були тими ж печенігами, тільки лісовими. На той час це були найпримітивніші і найвідсталіші у культурному відношенні племена Європи. Не лише в далекому минулому, але ще на зламі 1 та 2 тисячоліть вони були канібалами. Грецький історик Геродот (5 ст. до н.е.) називав їх андрофагами (пожирачами людей), а Нестор-літописець уже в період Руської держави - самоїдами (Самоѣдь)[1][3]. По способу економічного життя ці племена відносилися до примітивної збирально-мисливської культури. На думку переважної більшості істориків, фінські племена мали надзвичайно мирну і лагідну вдачу, тому процес колонізації їх не потребував великої енергії.
