Не свідомість керує підсвідомістю, а навпаки.
От пофіг яка частота процесора, реально частота буде такою скільки висталено в біосі.
Людина керується наркотою, наркоту виробляє ендокринна система.
Ендокринною системою керує підсвідомість.
Злом тієї системи можливий хіба з використанням наркоти зовнішньої.
Коли свідомість вимикається, вона перестає спостерігати події через відчуття. Замість реальних подій можуть ввижатись псевдоподії сновидінь. Людина може спати з відкритими очами при яскравому освітленні і нічого зовні не бачити.
Кожен може зафіксувати припинення вібрацій організму при засинанні, чи переході у змінений стан свідосості. Це відчувається, як припинення гудіння, котре супроводжує свідомий стан організму. Коли у ліжку прикласти вухо до плеча, чи руки, відчувається те гудіння "свідомості" організму. Котре стихає при розслабленні та засипанні. Може то гудуть м"язи, а може й одна з систем управління організму - свідомість.
Я читав гіпотезу нейро-сенсорної механіки, якоїсь периферійної лабораторії нейрофізіології, викладену на форум одним з науковців тієї лабораторії. За тою гіпотезою, трубочки аксонів проводять сигнали від сенсорних клітин. Чи аксонних закінчень, до ядра нейрону. Або до міжаксонних поєднуючих синапсів. Так у тій моделі, якраз і є вібраційний чинник відчуттів. Вібрації розповсюджуються по аксонах (дуже довгих трцбочках, більше метру довжиною деяких). Заповнених спеціальноою речовиною - медіатором. Та й не абияк, а у вигляді притиснутих одна до одної кульок - везикул. Котрі формуються у сенсорному закінченні аксону і повільно рухаються від закінчення до нейрону. Під час активної роботи відчуттів. Тобто, якась кількість медіатору перетікає з закінчення до нейрону. Але тільки під час роботи чутливого закінчення. Тоді, коли аксон передає вібраційний сигнал від закінчення до нейрону. А інтенсивність передаванного сигналу залежить від кута повороту спеціальної чутливої регулюючої воротної молекули-шиберу.
Рух медіатора по аксону потрібен для дозованного надування трубочки, що розташовується в місцях зовнішнього тиску та перегинання. Пдібно до того, як очною рідиною надуваються зовнішні оболонки ока. В котрому є джерело надування і дренаж стікання зайвої рідини. І може якраз ця рідина є тим медіатором, що через чутливі колбочки й трубочки сітківки ока, надходить до аксонів очного нерву.
Вібраційно кулькова (везикулярна) конструкція, напевно, забезпечує резонасне швидке розповсюдження вібрацій по аксону, зі швидкістю звуку. Добре передаюче інтенсивність вібрацій, але захищене від зовнішніх шумів та перешкод.
Але до чого я все це кажу. А річ у тім, що за гіпотезою тої лабораторії, частота сенсорних вібрацій становить кілька десятків герц. Цілком сприйнятлива для людського вуха. А, по-друге. Вібрації припиняються у стані сну. Що і може фіксуватися вухом при засинанні. І, по третє. Речовина медіатора при припиненні роботи сенсора перестає рухатись по аксону до нейрона. І починає рухатись у зворотньому напрямку. Від нейрона до сенсора. І сон може для того й потрібен. Щоб зняти "медіаторну втому" нервів.
А у відсутності свідомості можуть виникати якісь внутрішні вібрації, чи ще якісь сигнальні явища, що призводять до сновидінь. Або сприйматись як відчуття якісь зовнішні вібрації та шуми. Що доходять до свідомості як чудернацькі картини сновидінь. Або й у бадьорому стані можуть, при деяких хімічних відхиленнях в організмі, виникати помилкові сприйняття дійсності, сновидіння та навіяння у вигляді галюцинацій, дежавю, синестизичних асоціацій і помилок у орієнтації. Наприклад, біла гарячка при панкреатиті.