Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Погиб наш Кузнечик...

  • Автор теми Автор теми н. Х.О.
  • Дата створення Дата створення
Спасибо) Это кому вдруг нужно на живую память об Игоре, видео всегда лучше, чем фото
Думаю, тут многим нужно..
Особенно участникам эпопеи с Отводенко.. Ностальгия, грусть..
 
Хотел песню ногу свело вставить .наши юные смешные имена ,голоса...
 
Я эту тему увидел почти сразу после ее создания, но не отписался. Не знал что сказать.
Я не знал этого человека вживую. Общался с ним несколько раз только здесь - на форуме. Помогал, и чувствовал себя причастным к тому, что он делает. К победе.
Как то выбила его гибель из колеи. 9 дней - спи спокойно, Кузнечик.
 
9 дней
а принять и осознать не получается..
А вже у одного?. Комусь вже 40 днів
В цій темі, да не доречно.
Ніколи не думав що буду так ридати.
Це не пафос. У липні минулого загинув племінник. 93 бригада і понєслось...
А потім і знайомі особисто і по форумам....
За кожного душу рве.
.А ще є хто залишився без оселі - Серебрянка, Сіверськ, Бахмут, Бурлуччина....та ті ж самі Дергачі.
Дай Боже нікого не забути і після перемоги покласти квіти на могилу
А часу достатньо буде???
Це не сум, це розпач.....
 
Останнє редагування:
А вже у одного?. Комусь вже 40 днів
В цій темі, да не доречно.
Ніколи не думав що буду так ридати.
Це не пафос. У липні минулого загинув племінник. 93 бригада і понєслось...
А потім і знайомі особисто і по форумам....
За кожного душу рве.
.А ще є хто залишився без оселі - Серебрянка, Сіверськ, Бахмут, Бурлуччина....та ті ж самі Дергачі.
Дай Боже нікого не забути і після перемоги покласти квіти на могилу
А часу достатньо буде???
Це не сум, це розпач.....
Так, розпач.. Один за одним.. Вічна пам"ять Герою, вічна пам"ять Герою, вічна пам"ять Герою....
 
Так, розпач.. Один за одним.. Вічна пам"ять Герою, вічна пам"ять Герою, вічна пам"ять Герою....
У кожній війні є пісні про журавлів.
І друга світова, і зараз (вже дві).
" Батько сивий, мати сива...."
Сльози матерів, коханих, діточок
Щоб ті журавлики нас тіки радували.
Герої не вмирають.
 
Спорил с Игорем здесь на форуме еще до войны на бутылку хорошего бухла, на предмет кто на следующих выборах выиграет.
Теперь он уже не узнает выиграл или проиграл.
Если рай есть, то Игорю там место найдется, невредный был человек.
Хотя наверное никакого бога нет если он такое допускает.
 
Вот как-то да.. помимо скорби по хорошему человеку, не отпускает ужасное чувство несправедливости и безысходности..
Спорил с Игорем здесь на форуме еще до войны на бутылку хорошего бухла, на предмет кто на следующих выборах выиграет.
Теперь он уже не узнает выиграл или проиграл.
Если рай есть, то Игорю там место найдется, невредный был человек.
Хотя наверное никакого бога нет если он такое допускает.
Может Бог как раз и есть - Игорь свою долю страданий прожил, перешёл на следующий уровень... :незнаю:
 
Вот как-то да.. помимо скорби по хорошему человеку, не отпускает ужасное чувство несправедливости и безысходности..
Може воно й не надто доречно виглядатиме. Й не зовсім по темі. Але, якщо вже такі розмови почалися...

Наразі багато хто згадує Ігоря добрими словами. Пригадує приємні моменти спілкування, якихось спільних справ, чи просто разом проведеного часу.
А чи часто, чи досить ми кажемо добрих та щирих слів любові, вдячності, підтримки, тощо, тим, хто зараз поруч з нами?
Здебільшого якось так виходить що потім, коли вже сталося невідворотнє й нічого змінити не можна, виявляється що за життя можна було й сказати, й зробити значно більше добра для того, кого тепер більше немає.
То, можливо, Бог в такий, може надто жорсткий спосіб, нагадує що варто бути більш людяними, уважними та чуйними до живих?
Частіше казати дорогим нам людям як ми їх цінуємо, наскільки важливими вони є для нас, як багато для нас значать їх любов, віра в нас, підтримка і все інше, з чого складаються близькі, родинні чи дружні, стосунки.
Казати особисто. Словами. Аби вони не лише здогадувалися про це, а й знали напевне.

Якби не відчуття особистої втрати таке нагадування навряд чи достукалося б так глибоко до серця.
Але якщо воно є саме таким, особистим, болючим, глибоким, значить його призначено саме тим, хто його переживає.
Як то кажуть, випадковість, то ж лише непізнана закономірність.
 
Здебільшого якось так виходить що потім, коли вже сталося невідворотнє й нічого змінити не можна, виявляється що за життя можна було й сказати, й зробити значно більше добра для того, кого тепер більше немає.
О, да
На эту тему тоже много размышляла..
Это вообще свойственно людям - ценить то (и тех), что теряем.
То, можливо, Бог в такий, може надто жорсткий спосіб, нагадує що варто бути більш людяними, уважними та чуйними до живих?
Я тоже к такому выводу пришла.
Спасибо за опубликованные мысли и рассуждения..
 
Это вообще свойственно людям - ценить то (и тех), что теряем.
Щодо того що саме цінується після відчуття втрати, там досить цікава історія. Але про це не тут й не зараз.
Це - тема пам’яті. То хай вона такою й лишається.
 
там досить цікава історія
да, история с большой долей эгоизма, но не будем углубляться

Це - тема пам’яті. То хай вона такою й лишається.
именно


но Вы подбросили идей для подумать, может они кому-то пригодятся...
 
Може воно й не надто доречно виглядатиме. Й не зовсім по темі. Але, якщо вже такі розмови почалися...

Наразі багато хто згадує Ігоря добрими словами. Пригадує приємні моменти спілкування, якихось спільних справ, чи просто разом проведеного часу.
А чи часто, чи досить ми кажемо добрих та щирих слів любові, вдячності, підтримки, тощо, тим, хто зараз поруч з нами?
Здебільшого якось так виходить що потім, коли вже сталося невідворотнє й нічого змінити не можна, виявляється що за життя можна було й сказати, й зробити значно більше добра для того, кого тепер більше немає.
То, можливо, Бог в такий, може надто жорсткий спосіб, нагадує що варто бути більш людяними, уважними та чуйними до живих?
Частіше казати дорогим нам людям як ми їх цінуємо, наскільки важливими вони є для нас, як багато для нас значать їх любов, віра в нас, підтримка і все інше, з чого складаються близькі, родинні чи дружні, стосунки.
Казати особисто. Словами. Аби вони не лише здогадувалися про це, а й знали напевне.

Якби не відчуття особистої втрати таке нагадування навряд чи достукалося б так глибоко до серця.
Але якщо воно є саме таким, особистим, болючим, глибоким, значить його призначено саме тим, хто його переживає.
Як то кажуть, випадковість, то ж лише непізнана закономірність.
Ісус Іосіфович, перелогинтися...
 
Назад
Зверху Знизу