Це наслідок отієї самої коротесенької "дівочої пам’яті".
Жінки постійно сумніваються, що чоловіки їх кохають. А одяг та взуття, це таке матеріальне стверджувальне нагадування - "Так, кохаю. Егеж. Звісно"
Правило просте: кожне зізнання в кохання виглядає переконливим лише виключно в разі придбання щонайменше однієї одиниці жіночого гардеробу.
Звідси тепер запитання до чоловіків.
Хто з вас хоче, аби поруч була жінка, яка є постійно заклопотаною роздумами на тему - "Він мене любить? Сильно? А як саме?"
Гадаю, посянювати, що навряд чи її щось цікавить більше, аніж це, не варто.
То що робитимете?
Щоразу купуватиме подрузі нові речі, таким чином звільняючи в її свідомості місце для себе?
Чи намагатиметесь пояснювати, що в неї і так все є, тим самим лише погіршуючи ситуацію?
