Сатана. Ваня, а пам’ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотів – аж душу заклав.
Іван Опанасович. Ну як?!
Сатана. А казав жеж: “Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, – то я тобі служить буду і всіх геть чисто позакладаю”. А сам противний, слина тече з рота, зубів нема, а у вухах вати з пів кіла стирчить.
Іван Опанасович. От ніхуя такого не помню. Не було цієї хуйні.
Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када імєнно шо було. Казав: “Я як молодий буду, то не буду більш всякої хуйні робить, – у поліцаї вступати, сало їсти і таке інше, а буду ізучать три стадії духа, шоб потом кричать: ‘Остановісь, мгновєньє – ти прєкрасно!’” – не ти скажешь? Хто казав: “Буду Ніцше читати, а потім превозмагать в собі поца, їбать по ночах дику вовчицю і в Ганконзі дурний план курить”, шо, не ти? Хто казав: “Покину це сало хуйове, а буду ананаси і бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижі і через їх пойму тщету зусиль”, не ти?
Іван Опанасович. А щоб ти з’їв і не пиздів.
Гриць Якович (шуткує). Я тарілку супу, а ти кінську залупу! А-га-га-га! (регоче).
Сатана. І я тоже дурень – сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.
