Є в українській мові слово капиця – ремінь, що зв’язує бияк з ціпилном, його ще величають «свіркою», «ріпицею». Не один козак мав славне прізвище – Капиця. По чоловічій – дід Сергія, генерал Леонід Капиця — шляхтич із Волині. Родина Капиць (по жіночій лінії) з українських волинських дворян Стебницьких.
У жовтні 1926 р. в Парижі Петро Капиця, видатний фізик, близько познайомився з дочкою академіка Олексія Крилова Анною. Через півроку 23-річна дівчина посватала Петра Капицю (старшого за неї на 10 років). Вони одружилися та прожили разом 57 років. Оселилися в Кембриджі (Великобританія), де Петро Капиця купив невелику ділянку землі на Хантингтон-Роуд, побудував дім за власним планом, сам змайстрував меблі.
14 лютого 1928 р. дебютував у світ його син Сергій Капиця (фізик), 1931 року – Андрій (географ). Хрестили Сергія наступної середи, хрещеним батьком був 79-річний професор Павлов, який тоді разом із сином перебував у Англії. Перші роки життя юних Капиць проходила в Англії у будинку, який збудував батько (будинок існує і нині, родина зупиняється там, коли приїздить у Кембридж. Поряд пролягала дорога, на якій хлопці вчилися їздити на велосипеді.
За час свого тринадцятирічного перебування в Англії Капиця кілька разів повертався в Радянський Союз разом із дружиною, щоб прочитати лекції, відвідати матір і провести канікули на курорті. Радянські офіційні особи неодноразово зверталися до нього з проханням залишитися на постійне проживання в СРСР. Петро Леонідович ставився з інтересом до таких пропозицій, але виставляв певні умови, зокрема свободу поїздок на Захід.
У 1929 р. Капиця став ******-кореспондентом Академії наук СРСР, консультантом Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) у Харкові (саме в цьому закладі А.К.Вальтером, А.І.Лейпунським і К.Д.Синельниковим у 1935-1936 рр. було створено лінійний пришвидшувач електронів і здійснено перше експериментальне розщеплення атомного ядра).
Влітку 1934 Капиця разом з дружиною приїхали в Радянський Союз, але виявилося, що їх виїзні візи анульовані. Капиця був змушений залишитися на батьківщині, а його дружині дозволили повернутися в Англію до дітей. Капиця жив у Ленінграді разом із матір’ю у її двох кімнатах комуналки, де було багато мешканців, антисанітарія, таргани, черги в туалет. Часом відчай опановував ученим і він казав: «Мене можна заставити рити канали, будувати фортеці, можна взяти моє тіло, а дух ніхто не візьме. І якщо наді мною будуть знущатися, то я швидко покінчу рахунки з життям будь-яким шляхом, я швидше пущу собі кулю в лоб». Напади відчаю проходили, але доноси добродіїв залишалися, хоч Капиця любив говорити: «Єдине, чого я боюсь, - це лоскіт».
У 1935 р. Капиці запропонували стати директором новоствореного Інституту фізичних проблем Академії наук СРСР, але Капиця майже рік відмовлявся від пропонованого посту. Одразу після згоди вийшла урядова постанова, що передбачала сприятливі матеріальні умови для Капиці: квартира в центрі Москви з 5-7 кімнат, дача в Криму та персональний автомобіль. Сім'я Капиці оселилася на території інституту, в оселі з кількох кімнат; з холу якого сходи вели до кімнати нагорі. Наступного дня було опубліковано рішення уряду про створення Інституту фізичних проблем АН СРСР. Капицю терміново перевезли з готелю «Новомосковського» до люксу у «Метрополі». Резерфорд, змирившись із втратою свого співробітника, дозволив радянським властям купити обладнання лабораторії Капиці та відправити його морським шляхом до СРСР.
Сергій Капиця учився в Москві в одному класі з дітьми Микояна, племінником Кагановича. У п’ятому класі з криком «бий наркомчиків!» Сергій кинувся в бій. Після чого його перевели в іншу школу.
Коли почалася війна, Інститут Капиці перевели до Казані, там сини продовжили навчання. Там Сергій закохався в однокласницю Тетяну Дамир, яка стала йому вірною супутницею. У 14 років Сергій зібрав телескоп, в 30 - акваланг.
З 1943 р. до 1949 р. Сергій здобував освіту у Московському авіаційному інституті.
Після другої Світової війни Капицю-старшого обрали своїм ****** академії наук Данії, США, Індії. Коли ж ученого із світовим ім’ям хотіли залучити до створення атомної бомби, він відмовився й одразу став невиїзним, був усунений від усіх посад і 8 років перебував під домашнім арештом. Та упертюх продовжував наукову роботу на власній дачі на Рубльовці. Дачу інтелігентну, професорську планував і будував сам вчений. Меблі натуральні, робив сам. У кабінеті всюди книги: в шафах, на столі, на кріслі, навіть на підлозі.
Хоч дача була власністю Петра Леонідовича, майно та меблі були державними, тому їх майже повністю вивезли. У грудні 1949 р. Капиця проігнорував запрошення на урочистості з нагоди ювілею Сталіна, за що його позбавили посади професора в МДУ.
Але світ не забував Петра Капицю: Польська академія наук, Шведська королівська АН обрали його своїм ******. У 1965 році Капиця отримав дозвіл на виїзд до Данії для отримання Міжнародної золотої медалі Нільса Бора. Там він відвідав наукові лабораторії і виступив з лекцією з фізики високих енергій. У 1969 р. учений разом із дружиною вперше відвідав Сполучені Штати. У той час було модно відмовлятися від премії Нобеля, або перераховувати премію у фонд держави. У 1978 році Петро Капиця отримав Нобелевську премію й нічого не віддав державі (поклав на своє ім’я в один із шведських банків).
Сергій Петрович Капиця – громадянин Великобританії, пишався своєю родиною: дружиною, сином, дочкою, білою персидською кішкою.
Він увійшов до списку інтелектуальної еліти планети, автор робіт із надзвукової аеродинаміки, ядерної фізики, земному магнетизму. Один із предметів досліджень вченого — демографія, глобальний ріст народонаселення світу. Сергій Капиця запропонував одне з найпереконливіших математичних пояснень закону гіперболічного зростання чисельності населення Землі. Занесений до «Книги рекордів Гіннесса» як телеведучий із найбільшим стажем ведення програми «Очевидне — неймовірне» - майже 40 років.
Помер Сергій Петрович Капиця у Москві 14 серпня 2012 року.
