Харківський правопис (Правопис Голоскевича, скрипниківка) — правопис української мови, прийнятий у 1927 році демократичним шляхом голосування правил на Всеукраїнській правописній конференції, яка проходила у Харкові, на той час столиці УРСР. На конференції були присутні представники всіх українських земель, які у той час входили у склад різних держав.
Цей правопис затвердив 6 вересня 1928 р. Народний комісар освіти Микола Скрипник, через що його інколи називають «скрипниківським правописом» або «скрипниківкою».
31 березня 1929 року його прийняла Українська академія наук, а 29 травня того ж року Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.
Укладачами цього правопису були відомі українські мовознавці А. Кримський, Л. Булаховський, О. Курило, О. Синявський, Є. Тимченко, М. Грунський, В. Ганцов, М. Наконечний, Г. Голоскевич, Б. Ткаченко та інші. Членами правописної комісії були також літератори М. Йогансен, С. Єфремов, М. Хвильовий, М. Яловий. Більшість із них згодом репресовано й знищено сталінським режимом.
Харківський правопис і в наш час використовує значна частина видань української діаспори.
Історія
У 1926 році проект «Українського правопису» було опубліковано для обговорення. Серед учасників Всеукраїнської правописної конференції, що відбулась у Харкові у 1927 році були 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філологіі, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.
Учасники конференції схвалили новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил. Насамперед це стосувалося дискусійних правил написання л-ль та г-ґ, бо саме навколо них виникли найбільші суперечки. На конференції було обрано президію Правописної комісії у складі 5 чоловік. Комісія ухвалила в 1928 році компромісне рішення щодо дискусійних правил, у якому було взято до уваги основні традиції української мови — галицьку й наддніпрянську.
Правопис надруковано 1929 року, відтоді всі школи й видавництва УРСР зобов'язані були його дотримуватися. Заради єдності української літературної мови, провід НТШ у Львові ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.
Усі подальші зміни в українському правописі за радянських часів приймали без жодного обговорення. У 1933 році правописна комісія на чолі з Хвилею переробила «Український правопис», визнавши норми 1927 (1928) років націоналістичними.
4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з'явилася критична стаття, згідно якої українську мову потрібно більше наблизити до російської.
Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно якої:
«Вважати за необхідне дати на сторінках газети „Комуніст“ розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у „Словнику“, зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів у той час, як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».