Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 185/446/18, в якій досліджував питання про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
Позов мотивований тим, що у липні 2017 року позивач познайомився з жінкою. У подальшому між ними виникли дружні відносини та плани на ведення спільної підприємницької діяльності. У період із серпня до грудня 2017 року позивач здійснював періодичне перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідачки окремими платежами на загальну суму 1 330 000,00 грн. Вказані грошові кошти перераховувалися відповідачці для початку спільного бізнесу (придбання товару та інше). Оскільки позивач довіряв відповідачці, то погоджені умови ведення спільного бізнесу не закріплялися в письмовому договорі.
Позивач вказував: йому стало відомо, що відповідачка, зловживаючи довірою, заволоділа його грошовими коштами без наміру ведення спільного бізнесу, а отримані кошти витратила на особисті потреби. Посилався на те, що відповідачка відмовилася добровільно повертати отримані кошти.
Так, у судовому засіданні позивач зазначав, що між ним та відповідачкою були близькі стосунки, в тому числі й інтимні, вони разом проводили час, декілька разів подорожували за кордон, також він робив подарунки.
Відповідачка у судовому засіданні зазначила, що стосунки з позивачем у них були близькі – як чоловіка та жінки, вона сприймала ці відносини як сімейні, вони планували разом жити і для цього шукали та купували квартиру, вона познайомила з позивачем свою доньку та друзів.
Позивач часто перебував у квартирі, в якій відповідачка проживала з донькою, ночував там, також в кватирі були його речі, вони часто разом обідали та вечеряли в ресторанах, також з її друзями. Позивач робив їй багато подарунків: дати гроші, щоб збільшити груди, купити машину та квартиру, була ініціатива позивача, він «підтягував її до свого рівня». Також у квартирі знаходились кошти, які давав позивач, та вони їх витрачали на спільні покупки. Але після того, як жінка дізналась про дружину позивача, вони розійшлись, а чоловік вирішив через цей позов повернуту кошти. Рахунок в банку відповідачка також відкрила за пропозицією позивача, він переводив на нього кошти, які вони витрачали на спільний відпочинок, купівлю продуктів, на машину, збільшення грудей, квартиру та інше. Кошти витрачались тільки з дозволу позивача, він говорив, скільки і для чого зняти, відповідачка не вважала ці кошти своїми, ними розпоряджався позивач, вона робила все з його дозволу та вказівок. Кошти, які є предметом договору, позивач надавав добровільно, вона сприймала їх як кошти, які він витрачає на неї, адже в них спільні сімейні відносини, коли чоловік «вкладає» кошти в неї для того, щоб «підняти до свого рівня».