Відродження бандерівського краю
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
«Україні потрібні нові Бандери, Шухевичі і Коновальці»
«…українці створили Українську повстанську армію, завдяки якій ми маємо сьогодні незалежну Україну».
Із політичної реклами кандидата в народні депутати по виборчому округу №165 Тернопільської області Володимира Болєщука («Нова Тернопільська газета», №38, 2012 р.).
Провал у памяті? Завал!
Вчора…
«ОУН має діяти так, що усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість.
Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина – нічого страшного в цьому немає».
Роман Шухевич
«Наша влада повинна бути страшною для ворогів України!»
«…за об’єкт своєї політичної праці беремо усю народну масу».
«Хоч які великі жертви – боротьба конечна».
Степан Бандера
«Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».
«Шлях до Львова лежить через Київ».
Євген Коновалець
«
Найважливішим для поневоленої нації
є плекання культу зброї, а друге – культу влади».
Ярослав Стецько
«Шлях звільнення кожної нації
густо кропиться кров’ю. Нашої – так само. Кров’ю чужою і своєю. Ворожою і рідною».
Симон Петлюра
Сьогодні…
«Єдиною помилкою Є. Коновальця у ті дні було те, що разом із більшовицькою заразою він не очистив Київ і всю Україну від зарази винниченківської» (А. Іллєнко, ВО «Свобода»).
«Ім’я Бандери дамоклевим мечем висить над учорашніми оккупантами. Висить як попередження, що терпець Нації, яка сто років тому народила Бандеру, рано чи пізно таки увірветься. …
легендарна Гілляка ще не всохла і її ще можуть використати за призначенням. Бо Бандера через покоління залишається зразком для послідовників» («Свобода», №31, 2009 р.).
У листопаді 2010 року на львівському телеканалі «ZIK» один із лідерів «Свободи» Юрій Михальчишин заявив, що через три-чотири роки в Україні розпочнеться громадянська війна, оскільки при владі не українці: «І нам залишається цю війну виграти…
Ми готові, якщо потрібно, воювати». У перемозі він не сумнівається, бо «ми перейшли Збруч і форсували Дніпро. Тому що наші побратими представлені в Київській обласній раді».
«Наша земля сьогодні окупована ворогом. Гидким, смердючим, збоченим, пархатим. І нам потрібно, з Божою допомогою, його звалить. А наша небесна Матір і Заступниця Марія нам у цьому допоможе», – проповідує о. Петро Буряк, він же – сотник, головний капелан ВО «Тризуб» ім. С. Бандери («Бандерівець», №3, 2010 р.). І ця боротьба, запевняє священнослужитель, «є святою і праведною. Тому позбудьмося страху, байдужості, пацифізму! І коли треба йти – йдемо,
коли треба бити – биймо, коли треба стріляти – стріляймо влучно. …Поступаймо так і перед нами відкриються Небеса» («Бандерівець», №2, 2010 р.).
«Свобода, за яку не пролили жодної краплі крові, не має вартости.
Потрібна свіжа кров. Потрібна війна – з будь-якого приводу. Війна … скропить націю кров’ю і злютує її в один міцний кулак. Схід і захід повинні стати одним цілим. Без війни цього добитися неможливо. І не треба чекати» (Ю. Винничук, роман «Мальва Ланда»). Однак він жалкує, що нинішні ура-патріоти неспроможні до рішучих дій, скроплених свіжою кров’ю: «Націоналістів в Україні нема. Марші із смолоскипами, викидання правиць вгору і скандування гасел – це дитячі забави. До війни в Галичині оунівці маршами не ходили, а робили конкретну справу. Організовували бойкот польських крамниць і польських товарів, виганяли корчмарів із сіл,
влаштовували гучні політичні замахи і вбивства. А що ми бачимо зараз? Відбитий ніс у Леніна?» («Пост Поступ», №9, 2009).
Ту ж тугу-печаль за колишніми справжніми галичанами співає і Є. Баран, додаючи мінору: «
Галицьке покоління 30–40-років знало і робило так, як належиться робити: било ворога (свого і чужого) по морді і вмирало, бо вірило се покоління в Божі істини і Боже проведіння. Сьогодні цього покоління вже нема. І вже ніколи не буде. Навіть на Галичині. Бо тут, поряд із прихованим чужинцем, краде і вбиває віру у правду і справедливість (курсив Є. Барана) свій, рідний патріот. А нарід або спивається, або скурвлюється, або запорпується у свою мушлю-роботу чи мушлю-хату і не підносить голови, збайдужівши до всього, крім хліба і короткочасних розваг» («Тернопільський оглядач», №33, 2009р.).
Оптимізму додає голова Львівської облради Олег Панькевич, заявивши під час вшанування пам’яті Р. Шухевича, що відходить те покоління, яке долучилося до національно-визвольної боротьби і якому ми завдячуємо тим, що є Україна. Однак сьогодні також іде боротьба за Україну, але не боротьба зі зброєю, а інформаційна війна. «Сьогодні потрібне УПА, яка буде боротися ідеологічною зброєю».
«
Потрібно здійснити практичні заходи до спонукання заблудлих російськомовних і російсько ідейних українців ідентифікувати себе з національним українством. … ці люди генетично належать до українського етносу і їх треба врятувати. Це святий обов’язок нації» (І. Белебеха, «Нація і держава», 08.07.08).
Завтра…
У Конституції України – зміни.
Не «Український народ – громадяни України всіх національностей», а «Український народ – українці України і української діаспори». Замість «Територія України в межах існуючого кордону є єдиною, цілісною і недоторканною» – «Третина території України: частина Лемківщини, Берестейщина, Проскурівщина, Стародубщина та Кубань перебувають під окупацією сусідніх держав». Замінити текст статті 17 «Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова» на «Українська національна ідея… є обов’зковою на всій території України». Не залишена у спокої і мовна проблема:
«Упустити абзац, який гарантує застосування в Україні окупаційних мов: монгольської, турецької, польської, румунської, мадярської, російської і німецької». («Нація і держава», 13.10.09).
«У структурах влад (державної і представницької) має бути суворо дотримана пропорційність до питомої ваги етносів у суспільстві. У нашому прикладі 78% українців мають перебрати представництво у всіх владних органах; приватизація мала б бути здійснена за цим же принципом (78%... – українцям, а 22% – представникам національних меншин); те саме стосується інших сфер державного і суспільного життя» (І. Белебеха, «Нація ідержава», 08.07.08).
Однак не кожний українець матиме право бути справжнім українцем. «Західник» і «східняк» – це не два чоботи пара. «Наш обов’язок – зробити так, щоб усі жителі України були настільки ж українськими, як жителі Львова», – заявив мер Львова Андрій Садовий («Wprost», Польща, 08.11.06).
Володимир ФРОЛЕНКОВ
Ознакомьтесь с высказываниями, которые можно считать программными, националистических лидеров вчерашних, сегодняшних и с тем, что сегодняшние хотят уготовить вам на завтра.
Как тогда, так и сейчас одно и то же: война, кровь, Украина для украинцев, где будет "титульная" нация со всеми возможными правами и остальные фактически бесправные "представники національних меншин", "приховані чужинці", яких треба спонукати забути свою культуру, позбавити рідної мови та історичних коренів...
Хотите такой Украины, голосуйте за "Свободу"!
Нація має бути впевненою в своєму майбутньому.
