Нічний жах.
"Кіт чогось боявся. Товкся коло мене,шипів, намагався видертися на плече по грубій верхній одежі,щоб бути ближче. Ніч його лякала.
Я був спокійний. Та де там... Просто не було до кого забратися на плече і шипіти звідти радісно і переможно: от , не дістанете ! Покладатися можна було лише на себе, зброю та оті чудернацькі набої, які мені лишив "Агроном". Сказав, що то на всяк випадок. От він і настав отой "всяк",так би його пере так...
Ніч була безмісячна, темна, як розум п'яниці і небезпечна до краю. Довкола хатинки щось ходило на кігтях- лапах, важко і розчаровано зітхало і вкотре, наче звичайна людина, стукало в двері. Відповідати на стук я не збирався, принаймні підходити до дверей - точно. Почнеш діалог ти , а от чи закінчиш...
Пічка пожадливо хрумкотіла дровами і що було сили боролася з темрявою і холодом. На внутрішній стіні хатинки виступала льодависта паморозь , ця паморозь рухалася по стіні в такт шкрябаючим крокам по-під стіною. Дрова привезли вчасно,але чи вистачить їх-? Погасне піч, миттєво вихолоне хата і губи, які до цього співали охоронні молитви -мантри заклякнуть на півслові... Треба лише дочекатися, треба лише дотиснути, треба, щоб страх почав холодити зсередини, скручуючи нутрощі у панічний клубок справжнього жаху і розпачу. Чудовий план,простий і дієвий.
Тепер хто кого - кіт , полум'я,мантри і я чи той, хто прийшов за нами і страх.
За стіною хтось роздратовано булькнув і по черепиці пробіглося з півдесятка пар ніг з ратичками. Здається, тут буде збіговисько ще те... Кіт сердито нявкнув і комусь погрозив кігтистою лапкою, в сінешні двері хтось лупанув наче тараном,але двері встояли. Пляма паморозі пересунулися по стіні і тепер стояла проти мене, не рухаючись. Тиша, якщо не вважати на тріскотіння вогню в печі, повна тиша, така повна, що починала давити на тебе. У цій тиші почулося ритмічне шкрябання по колоді зовнішньої стіни. Шшшкрррхруп- шшшкрррхруп- ....звучало повільно методично і невідворотно. На стіні кожного разу з'являлася півтора метрова смужка синьо-зеленого льоду і одразу ж зникала. Кіт навіть перестав шипіти. Малий хвостань тільки зачудовано поглядав на ту кляту смужку і шерсть йому ставала дибки на кожен звук. Мені було не краще. Проклятий звук бринів на такій частоті, що здавалося свердлив кістку черепа зсередини і зовні одночасно. Хвилі дикого болю розливалися по кісткам, наче цунамі. Ні затулити вуха, ні сховати голову під подушку, ні одягти беруші.Сама оселя вже вібрувала від цього жахливого: Шшшкррр-хруп- Шшшкррр-хруп- Шшшкррр-хруп...
Цак- Цак-Цак - простукотіли ратички по даху.
Цак-цак-цак...- повернулися назад.
Шшшкррр-хруп- ...не переставало віддаватися під черепом хвилями болю. Терпіти вже не було сил, хотілося закрити очі щоб більше не бачити цієї льодяної смужки, яка ставала все довшою і довшою. Очі починали боліти і світло від печі та каганця ставало усе тьмянішим і тьмянішим... Я розумів, що втрачаю свідомість і моя голова поступово почала хилитися вправо-назад. Хотів крикнути і не зміг, хотів ступити крок і ноги підломилися в колінах, рухнув навзнак, головою відчинивши двері у сусідню кімнату. Свідомість майже згасла, мозок спокійно звітував, що бачить останні кадри свого прижиттєвого "кіно". Передостанній кадр показав стіну і на ній ікону св.Миколи мірлікійського. Остання думка була примітивно простою: Миколаю, допоможи, не можна ж отак без жодного пострілу.
Далі буде..."
Закінчив текст, перевірив на помилки і вимкнув лептоп. Пічка була натоплена чудово, але зараз чомусь потягло холодом... Кіт знервовано зашипів, вигнувши спину, і тут у двері постукали...
А то он довелося цитувати зовсім інше
Ти дуже елегантна в цьому пальті
Чому у нього така *****, немовби він мене обізвав "начальниця гестапо"?