Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Дзеркалля (мова спілкування в темі - українська).

  • Автор теми Автор теми Іронія
  • Дата створення Дата створення
Нічого не зрозуміла
А я зрозуміла таку річ :). Кожного разу, як тобі здається, що хтось тебе в чому повчає чи радить і тебе це дратує, - насправді люди, скоріш за все, взагалі і не думали тобі щось радити чи повчати, вони просто розповідали, як це було у них :) Кожному хочеться поговорити про себе :D А те, що при цьому відцитували тебе - це тільки привід :)
 
_nc_ohc=u3dcLixNvNEAX--JZWS&_nc_ht=scontent-lcy1-1.webp
 
Щось таке пригадується ти писала ще влітку, типу "мені треба буде попрацювати в вересні". А оскільки частина вересня була зайнята іншим, і він вже закінчується.. Мені здалося, мова йшла про "треба попрацювати місяць в реалі". Ось і питаю, чи треба, чи можна в будь-який момент піти на дістанційну.
На той момент мова йшла про місяць роботи. Але зараз не знаю, звісно, на роботі хочуть, щоб я працювала, а я, можливо, візьму за свій рахунок, якщо зрозумію, що вибухи дуже б'ють по нервам.

Кожного разу, як тобі здається, що хтось тебе в чому повчає чи радить і тебе це дратує, - насправді люди, скоріш за все, взагалі і не думали тобі щось радити чи повчати, вони просто розповідали, як це було у них :) Кожному хочеться поговорити про себе :D А те, що при цьому відцитували тебе - це тільки привід
Це трохи дивно: процитувати мене і писати ніби мені, маючи на увазі себе. Як я маю зрозуміти про кого мова? Я написала про себе: я не засну. Ти ж не відповіла: а я засну. Ти у відповідь заперечила: це якщо намірилася спати, а якщо твердо вирішила... Ну, тобто, я пишу про себе, а ти відповідаєш, що воно не так. То може варто писати, що це саме в тебе не так?
 
Як я маю зрозуміти про кого мова?
Намагатимуся писати зрозуміліше. Ми не завжди розуміємо, що саме буде незрозумілим іншій людині. Навіть якщо перечитаємо свій допис кілька разів.
 
Діана Удовиченко.
*
Продовжую почуватися Роном Візлі. Спочатку ділянку заполонили слимаки. Правда, я ними не блювала, тільки переступала, здригаючись від мерзотності і підвиваючи так, що перехожі кидалися.
Тепер у мене через квартиру відбувається міграція павуків.
Думала, що ремонт від них допоможе. Ну ні начебто ніяких щілин. А ось хрін. Павуки чапають звідкись із кухні, і прагнуть сховатися в мене вдома. Готуються до зимівлі, отже.
А я боюся павуків не менше, ніж Рон.
Ловлю їх склянкою, підсовую під склянку папірець, і зі стоном жаху тягну до вікна. І викидаю павуків надвір. Не ******* ж.
Я навіть підозрюю, що це той самий павук, на ім'я Ніканор Іванович Босий. :-) Якого я викинула рік тому. Можливо, я йому сподобалася чимось, і він хоче таким чином завоювати мою симпатію. Але навряд чи це йому вдасться. Тепер ось тягаємось, хто кого. Жодних павуків у моєму будинку не буде!
Тільки не треба говорити, що вони корисні, жеруть мух та тарганів. У мене їх немає. Розуму не докладу, навіщо в наш час розводити мух та тарганів, а потім ще й павуків, щоб їх жерли. :d Дивний вибір домашніх улюбленців.
Днями розмовляла з найкращою подругою про те, що хотілося б подивитись.
- Я дуже хочу в Австралію, - сказала Галя, - там безліч цікавих біологічних видів.
Ну, вона біолог, що з неї взяти. А я представила ці біологічні види і сказала:
- Тільки не Австралія.
Галя подумала і відповіла:
- Так… туди тобі не треба.
 
  • Це смішно!
Реакції: E.N
Давайте згадаємо якісь таємничі або незрозумілі історії зі свого життя і поділимося. Щось таке чи містичне, чи якийсь дивний збіг обставин...
 
Розповідала колись цю історію, втім ви навряд чи пам'ятаєте, тож можна ще раз.
Колись, у студентські роки, я йшла по вулиці. Раптом чую позаду чоловічий голос: "Іра!".
Я не обернулася, бо коли виходила з крамниці, подивилася навкруги, і нікого знайомих не було, і я була в районі, який далеченько від нашого гуртожитку, тож зустріти знайомих був зовсім невеликий шанс, а це означало, що гукали не мене, хоч і в мене за спиною. Але коли знов позвали на ім'я, я все ж таки обернулася. На мене дивився якийсь чоловік. Він сказав: вибачте, я подумав, що ви моя дочка.
 
Розповідала колись цю історію, втім ви навряд чи пам'ятаєте, тож можна ще раз.
Колись, у студентські роки, я йшла по вулиці. Раптом чую позаду чоловічий голос: "Іра!".
Я не обернулася, бо коли виходила з крамниці, подивилася навкруги, і нікого знайомих не було, і я була в районі, який далеченько від нашого гуртожитку, тож зустріти знайомих був зовсім невеликий шанс, а це означало, що гукали не мене, хоч і в мене за спиною. Але коли знов позвали на ім'я, я все ж таки обернулася. На мене дивився якийсь чоловік. Він сказав: вибачте, я подумав, що ви моя дочка.
В мене таке було . Я плутаю обличчя і мені всі знайомі .
 
Назад
Зверху Знизу