Святкую, не святкую... От колись жінку не питали: хоче вона празніка, чи ні. Партія сказала, шо нада і всьо - всі отримують тюльпанчики і подарунки вдома і на робочих місцях.
В колгоспах жінкам виписували по центнеру вівса. Навіть тим, хто на пенсії. Дід Михалко вже коня не тримав, але щороку брав тачку і 7 березня привозив бабці її законний подарунок.
А в мами на фабриці дарували жінкам фарбу для побілки і ситець, по 10 метрів на одну жінку. І то пусте, що колір ситцю і квіти на ньому були гидомерні - головне ж - увага держави.
А в хресної було круть. Там жінкам до 8 березня дарували зимові пальта. Із відбракованих партій, звісно, але зате з норками і песцями на комірах. Потім за ті коміри списували із зарплат, але то дрібниці, головне - парторги звітували, що кожна радянська жінка отримала подарунок.
Бабця моя називала 8 березня - конячий великдень, але подарункам тішилась. Овес міняла на сіно для корови, із ситцю шилися простирадла, наволочки й підковдри.
- Сяню, воно ж ґандрабате й страшне, - казала баба Надя. - Чорне якесь, риже, фу!
Бабця брала руки в боки:
- А йой, Надю! Чорне! То не купуй, бо ж твій Гарасько - сальонний кавалєр. Ото як прийде після гнояки в полі, чи з хліва, то йому, канєшно шо треба білу постіль, ще й накрохмаляну до рипу, ая! Таку, щоб об кант наволочки брився. Не бери, я Хтодорці продам, вона просила.
Баба Надя в житті нічим Хтодорці не поступиться, тому купляла.
А пальто...
- Тьотю Сяню, воно ж строчка крива, рукави нерівні, косо лацкан пришитий. І хочеться, але ж - брак.
- Галю, то є натуральний песець. Бери, поки є. Я ж тобі за нього, не як за дубльонку правлю.
- Та воно то так, але кишені криві.
- Аби в них гроші були! А те, що криві, то зараз так модно.
- Та де там модно?
- Діти! Де ви, гаспиддя поторочене? Дайте мені того німецького журнала,, хай Галя подивиться в чому Вермахт ходить, бо так і лишиться дівувати до сивої коси. Хто її заміж в штучній шубі візьме?
Галя викупила те пальто, а хресна перешила його під Галю. І так - Галя вийшла заміж. Мала вже два песця: на комірі і в хаті...
Ото таке було.
А нам у школі хлопці дарували шкатулки, ляльки, блокнотики. А наші батьки скидалися по три рублі вчителькам на квіти і на сервіз для класної. Сервіз дарував щороку один і той самий тато і класна ставила його синові 5 в журнал та на місяць звільняла від чергування...
Яку країну ми тойво...
Опшим: вітаю, дівчатка! В нашому непохитному віці кожен день свято. Будьмо!
© Любов Бурак