Сьогодні прокинулась від вибухів - от же ж бл*ді, я лиш перед ранком змогла заснути, і тут на тобі, кляті орки.
Ну, раз прокинулась, треба думати за хліб - і не для мене, а для Максика. Чому позакривались зоомагазини - я хзн, але це однозначно тупе й антикотове рішення. Дзвоню своєму риночному котодилеру - нє, корму нема, всьо на ринку, а на ринок він не вийшов.
Та світ не без добрих людей, знайшовся один відчинений магазин, тож всі гроші, які я мала, витратила на корм і пісок для Його Величності Максика, неперевершеного й прекраснішого за Сонце.
Ще питання - якого хєра не працюють аптеки. Нє, я розумію, що війна, але для тьотки на ринку, яка торгує яйцями, що - не війна? То без яєць можна жити (у всіх сенсах, у тім числі й у фізиологічному), а без ліків, єслі шо, буде гаплик. А якщо мені гаплик, то й котові гаплик, а це вже...коротше, так не можна.
Війна триває, на жаль. Клята орда не вгамується ніяк, хоч намолотили їх тисячами, що з трупами діяти, хзн - а вони ж уже смердять.
Так що тепер я з трохи запасом корму, але без трохи запасу грошей, та то нічо, все одно бензу на заправках нема, каністру я так і не дістала, крамнички закриті.
А біля під"їзду вигулькнули бруньки на бузку.
Не зраділа, бл*ть. Уперше в житті.
Щоб вам, тварюки, і в сирій землі спокою не було, бл*ді лапотні.