Ваші розмови про кіно нагадали мені анекдот (перекладено автоматично).
Криза. Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. В холодильнику остання сосиска — тоска. І тут дзвінок. Дзвонить приятель — режисер: — Слухай, мені тут до фільму потрібна тема для титрів. За тиждень щось простеньке зробиш? Прем'єра вже за два тижні. — Та без проблем! Тільки розкажи, про що фільм, щоб я з музикою не промахнувся. — Та не переймайся — там взагалі музики немає. Тема потрібна лише для титрів. Ну уяви: листочок падає з дерева зигзагом на мокрий асфальт, і коли долітає до землі — починаються титри й грає твоя тема. — Ок. За тиждень зроблю!
З головою поринув композитор у роботу. Давно нічого не писав, та й халтурити не любить. Ночами не спав… Загалом, через тиждень тема була готова. Дивовижна, гарна музика — хоч завтра на «Оскар» відправляй. Відправив режисеру. Той відповів, що все окей, і запросив на прем’єру за п’ять днів…
Приходить композитор на прем'єру — зал порожній. Тільки на гальорці сидить літня парочка. Років по 65. Ну, думає композитор, зрозуміло — ліричні фільми зараз не в моді. Нікого, крім стареньких, не цікавлять… Сів він на другий ряд. Світло згасло, і почалося. З перших кадрів — справжня ****уха. На фоні природи мужик з самозабуттям тягне тітку. Далі — більше: ще одна парочка підійшла, помінялися… Потім до «відпочиваючих» підтягнулися інші, і на екрані розгортається повномасштабна групова сцена. А далі взагалі собака прибігає — здоровенний данський дог. Спочатку собака всіх «обробила», потім всі — собаку. І так далі в тому ж дусі…
І тут камера дає крупний план, потім наїжджає на дерево, на листок, листок зривається і падає зигзагом на землю, звучить неземна, дивовижна тема й ідуть титри. Загоряється світло… Композитор сидить у шоці, червоний як помідор. Вуха горять. Думає: «Ну режисер, ну підставив! Це ж треба так зганьбитися! Що люди про мене подумають! Жах!» Підводиться з місця і з цими думками йде до виходу. І тут помічає, що літня парочка сидить у передінфарктному стані й дивиться на нього… Думає: «Незручно як… А вони що про мене подумають? Треба щось сказати…»
І каже, звертаючись до парочки: «Музика моя!» А вони, продовжуючи дивитися на нього скляними очима, відповідають: «Ага… а собачка наша…»
Якщо їм таке могло сподобатися.. Хто зна, що ще їм може прийти в голову? 
