Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Дзеркалля (мова спілкування в темі - українська).

  • Автор теми Автор теми Іронія
  • Дата створення Дата створення
Ф'ям, ти не пам'ятаєш дуже схожий вірш рос?
хто зробить галі кунілінгус
сказав остап і клас принишк
і лиш начитаний сергійко
прошепотів можливо я
© electrola muzz sometimer
Вона зізналася. Вона його просто переклала. От так, і не хочеш, а маєш читати вірші в інших групах. Хоча сподіваюся, що хтось би їй сказав, що то плагіат, якби я не згадала та запостила :)
 
Найцікавіше запитати в чату про себе. Поставити запитання, хто така ім'я прізвище
 
швидко відновлять психіку, це 70 проц. 20 потребуватиме психолога і 10 не зможуть справитись.
А от що мене дивує, і в першу чергу в собі ж: здавалося б, у такій скрутній ситуації усе неважливе має відійти на другий план. Ну от якійсь дрібні сварки, якесь невдоволення чи придирки. Але ж ні! Нікуди від свого характеру не подінешся! На початку - так, бо то був шок, і єдине, що хвилювало - то новини, на інше якось і не реагував, якийсь загальмовпаний стан був, а потім разгальмувалося і стало як було.
Думаю про себе: ну чого звертати увагу на те? Може через кілька днів щось лихе станеться (не те, щоб я думала, що так і буде, але можливо все), а я переймаюся хтозна чим. Але те, що я це розумію, аж ніяк не допомагає. Бо поводишся так, як звик :незнаю:
Ото дурня.
 
Про новітню психологію відносин М і Ж віж Іванни Скиба-Якубової, не ставиться посилання.
***
Десь під кінець літа чи шо, був, здається у Ганни Улюри (а може й ні) пост про чоловіка і жінку: він відправив дружину кудись за кордон, вона теж з якихось причин була сама, і вони ходили разом саджати, а тоді сапати картоплю під обстрілами, десь там падали в куширі, як гатило, шось там поміж ними відбувалося, завертілося, але й дружина закордоном, звісно, нікуди не ділася, і пост закінчуввся словами про те, шо, мовляв, **** ти ****, вас же ніц не об'єднує крім того копання картоплі.
Я внутрішньо дуже вибісилась.
Бо, знаєте, а не так уже це й мало, якщо подумати. Оце спільне копання картоплі, під обстрілами.
І ці «оргазми під вихода».
І ця спільна непевність ранку.
З тяглістю же війни я скажу вам інакше.
Оця спільність копки картоплі під вибухами — вона стає домінантною. І відступає «а пагаваріть?» — бо а власне, а пагаваріть?
Well, я не універсалізую досвід, але все частіше ми говоримо з подругами про те, що хтозна чи ми, жінки, які прожили війну у (при)фронтових містах, ще будь-коли зможемо мати справжні стосунки з чоловіками, які прожили її в більш-менш безпечних місцях.
Господи збав, не тому шо в чомусь їх звинувачуєш чи недооцінюєш,
просто хто зможе жити поруч з цим досвідом, вкоріненим в наші тіла, втатуйованим нам під шкіру, не маючи його сам? Хто наважиться жити поруч з жінкою, яка через кому за чаєм говорить про одірвану ногу і накладає в тарілку далі, переходячи до вибору сукні? Яка давно не боїться там, де треба боятися, і може натомість розплакатись від звуку літака в небі Берліна. Яка серед ночі може скинути тебе з ліжка, бо їй наснився прильот. Яка так сильно хоче на ручки і вже навряд чи дозволить, шоб її по-справжньому на них узяли, яка приймає рішення швидше, ніж ви встигаєте усвідомити виклик, яка за замовчанням буде «за головного», за якою завжди стоятиме тінь, і в очах буде тінь, і у якої маршрути по sightseeings — це «хочеш, я покажу тобі блакитну колиску в селі під Ізюмом»
При цьому мені здається, що чоловіки, які проживають війну тут, якраз спокійно ризикнуть на стосунки з жінками з тилів, і тут я залишу мої прогнози при собі.
UPD я зі своєї тимчасово гетеросексуальної оптики написала про чоловіків із жінками, але звісно це стосується і всіх інших комбінацій
Читала колись, як виникають почуття, коли люди разом опиняються в стресовій ситуації. І як ті почуття минають, коли та ситуація закінчується. Бо поєднує цих людей саме вона, а не спільні погляди, інтереси чи ще щось.
Щодо жінок... Мені здається, що все повернеться. Пам'ять залишиться, але біль притупиться (хоча це залежить від чого він та індивідуально від психологічних можливостей людини). Тим паче, що жінки краще пристосовуються і переносять стреси, ніж чоловіки.
Тому зараз воно так, а через рік після війни ті жінки будуть здатні на стосунки і з чоловіками з тилу. Якщо це не буде, звичайно, їх принциповою позицією, а тільки психологічним фактором.
Але це моя думка, і я на її правильності не наполягаю :)
 
Читала колись, як виникають почуття, коли люди разом опиняються в стресовій ситуації. І як ті почуття минають, коли та ситуація закінчується. Бо поєднує цих людей саме вона, а не спільні погляди, інтереси чи ще щось.
Щодо жінок... Мені здається, що що все повернеться. Пам'ять залишиться, але біль притупиться (хоча це залежить від чого він та індивідуально від психологічних можливостей людини). Тим паче, що жінки краще пристосовуються і переносять стреси, ніж чоловіки.
Тому зараз воно так, а через рік після війни ті жінки будуть здатні на стосунки і з чоловіками з тилу. Якщо це не буде, звичайно, їх принциповою позицією, а тільки психологічним фактори.
Але це моя думка, і я на її правильності не наполягаю :)
Теж таке читала .
 
Війна і стрес загострюе деякі почуття і ставить позаду принципи і цінності . Людина виживае , тому багато таких браків, як попало . Вони недовготртвалі. Все ж співпадіння цінностей , важливе .
 
Останнє редагування:
Назад
Зверху Знизу