1. Можно ли считать Цаплиенко харьковчанином? Он ведь давно уже киевлянин.
1. Він був і є харків"янином. Просто йому у Харкові нема чого робити. Тут потрібні журналісти, які працюють на певних персон, які сплачують їм гроші виключно на те, щоб вони їх піарили, та допомагали боротися з тими, у кого у них персональне протистояння. Для справжнього журналіста - це не дає можливості для розкриття власного потенціалу. Тим більше, що Цаплієнко знайшов свою спеціалізацію з воєнної тематики.
Интересен также вклад Цаплиенко в розвыток украинской культуры.
2.Робота журналіста, та ще й такого, що спеціалізується на певній тематиці оцінюється кількістю та якістю опублікованих матеріалів у ЗМІ. Уточніть, що Ви маєте на увазі під терміном "нетленка" у роботі журналіста?
Про його доволі високий рівень професіоналізму свідчить те, що він із Харкова був запрошений на роботу до центральних телевізійних каналів. Пригадайте, хто ще з харківських журналістів був запрошений на роботу на центральних телеканалах?
Що стосується вкладу його саме у українську журналістику, то можна як один із фактів навести той, що він перейшов із Інтеру через те, що там не мав можливості робити свої матеріали українською мовою.
Статья в топике этой темы прекрасный манипулятивный материал.
Обгрунтуйте цей висновок. Я. наприклад, не бачу жодної маніпулятивності.
Коснемся всего лишь одного момента - автор жаждет погрузить Харьков в русскую идеологическую доктрину - толстовщину. Ведь он призывает Харьков выдвинуть своего Махатму Ганди, идеология которого была основана на русской доктрине Л.Н. Толстого "непротивления злу насилием".
1. Не розумію до чого тут Ви приплели "толстовщину".
Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ґанді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн. Гадаю, що саме ці книги в першу чергу сформували його, як
одного із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. На базі саме цих вчень він сформулював філософію ненасилля, що вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.
В дійсності сам Ганді відзначав, що «Три сучасника сильно на мене вплинули: Райчандбай своїм безпосереднім спілкуванням зі мною, Толстой своєю книгою „Царство боже всередині вас“ і Рескін своєю книгою „У останньої межі“».
Ґанді сповідував індуїзм, одначе вважав за спільні етичні позиції індуїзму, ісламу та християнства. Він сповідував агімсу: релігійно-етичний принцип ненасильства, що ставить вимогу не завдавати болю та зла будь-яким живим істотам. Індуси вірять, що у своєму житті людина має пройти 4 стадії. Одна з них — брагмачар'я, життя учня, коли людина замість марнувати час на земні насолоди, має спрямувати свої сили на осягнення духовних істин та виховання духовних цінностей. Ґанді розпочав брагмачар'ю на 36-му році життя. Основним принципом свого життя він уважав сатья, прихильність правді. Йому належить вислів: «Правда — це Бог».
Чи Ви вважаєте, що ненасильницькі методи боротьби за незалежність країни є непридатними і незалежність можна відстоювати виключно озброєною боротьбою, що призводить до багаточисельних втрат людських життів?
Після Першої світової війни Ґанді та його послідовники виступають на велелюдних мітингах із закликами до боротьби проти англійського панування. Цю боротьбу Ґанді обмежував винятково ненасильницькими формами, засуджуючи будь-яке насильство з боку революційного народу.
Така позиція Ґанді відповідала інтересам індійської буржуазії, і партія Індійський національний конгрес підтримала її повністю. В 1919–1947 Національний конгрес під керівництвом Ґанді перетворився на масову національну організацію, що мала підтримку народу. Залучення мас у національно-визвольний рух є великою заслугою Ґанді й джерелом його величезної популярності.
Під час Другої світової війни Ґанді проголосив, що Індія не може брати участі у війні за свободу в той час, коли самій Індії у свободі відмовлено. В цей час він розпочав кампанію «Quit India» («Полишіть Індію»). Це призвело до насильства й масових арештів. Самого Ґанді заарештовано 9 серпня 1942 року й він провів під арештом два роки. За ці два роки Ґанді пережив дві важкі втрати: померла його дружина та відданий секретар Магадев Десаї.
В рамках боротьби за незалежність Ганді вдається до бойкоту англійських товарів (зокрема сукна), дбає про відродження традиційних індійських ремесел. Символом боротьби стає традиційна індійська прядка (чаркха), до якої повертаються більшість індусів. Індуси надають перевагу товарам власного виробництва, хоч вони гіршої якості ніж англійські. Внаслідок його дій Великобританія втрачає монополію на сіль, що фактично тримала в покорі індійців останні 300 років.
Ґанді був противник роз'єднання Британської Індії за релігійною ознакою на суверенні індуську та мусульманську держави. Саме тому, присвятивши життя боротьбі за сварадж, тобто самостійність батьківщини, він відмовився брати участь у церемонії першого піднесення прапора незалежної Індії в Делі. Коли після розділу країни розпочалися масові конфлікти між індусами та мусульманами, 13 січня 1948 року Ґанді оголосив голодування до смерті з вимогою припинити кровопролиття. В результаті, завдяки закликам та зусиллям лідерів обох релігійних громад насильство вдалося вгамувати. Як один із кроків на шляху до припинення ворожнечі уряд Індії дав гарантії виплати Пакистану обіцяних при поділі 550 млн. рупій, що викликало обурення в середовищі радикально настроєних індусів.
Можу і російською, але мені приємніше розбивати стереотипи, про те, що Харків російськомовний.
, і жодні канали не протистоять один одному 