Історія співпраці України з ЦЕРНом розпочалася за рік до остаточного затвердження ідеї про будівництво ВАК. У 1993 році комітет науки і техніки при Кабміні, який тоді очолював Сергій Рябченко, підписав з європейською науковою організацією угоду про асоційовану участь України у роботах ЦЕРНу на 10 років уперед. Це дало змогу українським вченим долучитися до створення ВАК.
Українці включилися у роботи зі створення окремих частин колайдера із самого їх початку, працюючи над спорудженням детекторів CMS, LHCb та ALICE. Ці детекторні установки, як і сам тунель прискорювача, розташовані під землею. Кожна з них важить десятки тисяч тонн і займає місце як одна величезна споруда, завбільшки, приміром, з Верховну Раду.
Для установки CMS, збудованій для вивчення протон-протонних зіткнень і пошуку бозона Хіггса, харківський НТК Інститут монокристалівстворив 22 тисячі тайлів – різного розміру детекторів з радіаційно стійкої пластмаси. Технологія виготовлення пластикових детекторів, створена харківськими фізиками, є унікальною. Відповідні матеріали успішно пройшли випробування за умов сильної радіації у Чорнобилі.
Інститут монокристалів створював детекторні елементи й для установки LHCb, призначеної для аналізу подій, що порушують сучасні уявлення про світ, зокрема закон збереження енергії й ін. Тут українські науковці відповідали за створення системи радіаційного моніторингу. Й тут була вперше застосована ще одна унікальна розробка – металеві фольгові детектори, створені вченими Інституту ядерних досліджень НАНУ в Києві разом з німецьким Інститутом ядерної фізики Макса Планка. Система визначення радіаційної обстановки навколо детектора є одним з найважливіших його елементів, оскільки досліди проходитимуть за умов дуже високого рівня радіації, еквівалентного наслідкам вибуху 100-мегатонної ядерної бомби. І важливо, щоб радіаційний фон не вплинув на чистоту роботи детекторної техніки.
Ще одна унікальна українська розробка – технологія створення мікрокабелів на гнучкій лавсановій основі, які працюють за високого радіаційного навантаження, – була використана у детекторі ALICE. Він шукатиме нову форму ядерної матерії – кварк-глюонну плазму – після зіткнень іонів свинцю чи золота. У створенні мікрокабелів брали участь київський Інститут мікроприладів і харківський Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування.
Загалом за14 років у будівництві ВАК, за словами Анатолія Довбні, директора Інституту фізики високих енергій і ядерної фізики Національного наукового центру Харківський фізико-технічний інститут (ННЦ ХФТІ), було задіяно близько 130 українських вчених з 9 наукових підрозділів. Це, зокрема, ННЦ ХФТІ, НТК Інститут монокристалів(Харків), Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування (Харків), Інститут теоретичної фізики (Київ), Інститут ядерних досліджень (Київ), Київський національний університет ім. Тараса Шевченка і Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.
Всі свої зобов’язання перед ЦЕРНом українські вчені повністю виконали. Загальний внесок України було оцінено в $1,5 млн. “Це навіть не п’ятірка, це сім з половиною. Я особисто вважаю, що це подвиг українських учених, враховуючи те, що Україна нічого не платила, – зазначає Анатолій Довбня. – Однак, на жаль, ми не змогли залучити, на відміну від Росії, для виконання замовлень свою промисловість, тому що не було грошей».
