Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Без догмата

Тре білизну гарненьку підібрати про всякий випадок
Нагадало анек про стоматолога. Жінка збирається до лікаря і підбирає білизну.
"Навіщо це тобі, ти ж йдеш лише до стоматолога?" питає її чоловік.
"А раптом він нахаба?"
 
Так яка різниця в кого нема спини - в ельфів чи в мавок? Чи їх хтось бачив, щоб порівняти? :-)
Ну раз описують та малюють - значить хтось таки бачив. У мене оно тіки дідова сусідка чорта бачила.:D

 
Оце і я так протягнула - Ооооооооооо.
Ба більше - подумки вклякла на колінах, коли мені на запитання "Чи є у вас перша частина твору? - дівчина подивилась у компьютер і сказала - авжеж!
Мої Кумири мене не полишили на самоті.
Сьогодні якась містична сила тягнула мене до центру з книгарнями. Або зараз, аб вже ніколи. :(
У першому Віваті книжки не було. у їхгій мережі теж. Зате взнала адоесу нещодавно відкритого магазину іншої мережі, зітхнула - мабуть попав під шахеди.
Але неподалік від Вівату у будинку "під градусником" знаходиться Є-книгарня.
А далі читайте, що попереду написано.
Мені навіть відмінусували 5%, бо раніш уже купувала дещо там. :)
О! З*явилась вже і третя частина! І вона там була.
"Багряний колір вічності".
Вже так дякувала, так дякувала. Як Петро Олексійович. :)
Навіть з більшим натхненням.

Перша і третя книжки - повна ціна разом десь 480 гривень.
 
Останнє редагування:
Роблю собі фільмотерапію, дивлюсь фільми про фермерів.
Цікавий ірландський фільм - "Поле". Красивий чоловічий дует, Річард Харіс і Шон Бін.
Але що найбільше цікаво.
Головний герой - ненавидить англійців. Вони для нього чужинці і колонізатори, які свого часу вигрібали з Ірландії зерно, картоплю, т.д., висотували всі соки, лишаючи ірландських дітей голодувати.
Молодь була вимушена емігрувати з Ірландії, бо жити і заробляти вдома з таким сусідом було неможливо.
Шось це нагадує.
Потім по сюжету приїжджає до них в село американець. Головний герой його теж розцінює як чужинця, хоча цей "янкі" - якраз з тих самих ірландців, які емігрували колись в Америку, щоб вижити. Вибились там в люди, і тепер їх нащадок приїхав в Ірландію купити землю, просто викласти гроші і купити, землю, на якій гнули спину, з якої вибирали каміння, яку плекали ті ірландці, які не поїхали нікуди з дому. Головний герой цим обурений, тому що вважає - хто лишився в Ірландії, молодець, а хто поїхав - зрадник. Хоча якби розуміє, що молодим їхати логічно і правильно, що в Ірландії дуже складно, якщо ти не будеш пахати як віл на землі (імовірно ще й не на своїй бо землю ще треба придбати), або у тебе немає якихось супер ремісничих або підприємницьких здібностей. І для дозвілля - одна корчма з горілкою, чи шо вони там п'ють.
Але неприйняття в нього. Шо він гарував на землі, а хтось хоче цю землю просто купити і не просто купити шоб обробляти, а залити бетоном і шось там збудувати. Чи видобувати крейду, копальні зробити. Коротше щось промислове.
Теж шось нагадує.

Коротше цікаво.
IMG_20240119_073431.jpg

Багато хто відмічає, що англійська нація повадками схожа на москалів, це той випадок, коли ворог нашого ворога - наш друг, бо вони з москалями суперники історично і тому в поточній ситуації - на одному боці з нами.
Але колишні британські колонії мабуть багато б назнімали цікавих речей про своїх колишніх патронів, якби були гроші, можливість та бажання.
 
Останнє редагування:
Молодь була вимушена емігрувати з Ірландії, бо жити і заробляти вдома з таким сусідом було неможливо.
Шось це нагадує.
На ірландську тему існує цікава книжка - "Ірландський щоденник" Генріха Белля.
Не знаю, чи є він мовою, а я читала російською вже після 2014 року.
Твір повоєнний, але не пам*ятаю року, коли написаний.
Від нас після 2014-го продовжувли від*їздити до росії, як у Ірландії до Англії на заробітки.
Багато там чого співпадаючого.
 
Розповім тут не літературне, але життєве.
Чи сміятися, чи сумувати, поки що не вирішила остаточно.

Є в мене пара родичів віком 80 з величеньким плюсом.
Телефонують мені.
- Ми тут вирішили зробити собі закордонні паспорти.
Витріщаю очі й насторожую вуха.
- А навіщо це вам?
- Про всякий випадок. Тут по телевізору кажуть, що 15 січня росіяни наступ планують.
- Так 15-е вже минуло!
- Ну то хвй буде...
- Ви що, за кордон зібрались?
- А так.
- А кому ви там потрібні7 У вашому віці... Хочете в ангар, де ще таких буде декілька тисяч?
Мовчать.
Кажу:
- Про всякий випадок ви б краще західну мали на увазі. Теж якщо що, то ангар. Але ж серед СВОЇХ!
- А там можна винаймати житло?
- Та можна, але не в великому місті, а в маленькому селі чи райцентрі. Вам не працювати. Більшої пенсії вистачить на винаймання, а на меншу жити будете, На їжу вистачить. Це якщо пенсії будуть платити. Я особисто більше на ангар орієнтуюсь у західній, якщо трапиться найгірше.
- А в тебе самої є закордонний паспорт?
- Два роки тому скінчився.
 
Вообще то пожилые люди как раз лучше всех себя чувствуют. То что слышала по знакомым.
Их не дергают учить языки, не требуют работать итд итп. У них не осталась работа-бизнеса-карьера в Украине. Меньше нервов
Например моя подруга с мамой и бабушкой в Англии сейчас. Эта бабушка расцвела, а в Харькове сидела дома, доживала, в окно смотрела
Там им устраивают праздники, какие-то развлечения, типа кружки по увлечениям. Очень уважительное отношение. Этими старыми людьми занимаются.
Льготы, скидки
Эта бабуля только об одном причитает, что нас же здесть не оставят..
Примерно похожие истории про пожилых в Германии
 
Просто сейчас ехать уже позновато. Эмоционально острый порыв сочувствия уже прошел. Два года войны. К беженцам привыкли.
А в первые месяцы просто засыпали помощью и вниманием
 
Вообще то пожилые люди как раз лучше всех себя чувствуют. То что слышала по знакомым.
Их не дергают учить языки, не требуют работать итд итп. У них не осталась работа-бизнеса-карьера в Украине. Меньше нервов
Например моя подруга с мамой и бабушкой в Англии сейчас. Эта бабушка расцвела, а в Харькове сидела дома, доживала, в окно смотрела
Там им устраивают праздники, какие-то развлечения, типа кружки по увлечениям. Очень уважительное отношение. Этими старыми людьми занимаются.
Льготы, скидки
Эта бабуля только об одном причитает, что нас же здесть не оставят..
Примерно похожие истории про пожилых в Германии
Моя родня суперпатриотичная, несмотря на возраст. К этой мысли о паспортах их мог толкнуть только дикий страх перед возможной оккупацией. Как меня в чисто поле.
 
Моя родня суперпатриотичная, несмотря на возраст. К этой мысли о паспортах их мог толкнуть только дикий страх перед возможной оккупацией. Как меня в чисто поле.
на мою думку-вони прави..якщо що..
ніякого "ангара" -ви написали як би то до нас відносилися закордоном як до тварин, то не вірно. Гуртожиток -так, однак там постіль 2 рази на тиждень міняють, годують - і немає обстрілів..(і то не той гуртожиток як ми зазвичай міркуємо, складно приїхати в совок якщо поїхав в Западну Європу наприклад.
для людей похилого віку- то можливість побачити світ, що дурного в тому, що вони поїдуть наприклад у Швейцарію? нічого, там красиво..:кава:
 
Західна велика.
Якщо у них проблемно з українською, варто звернути увагу на Волинську або Закарпатську області, там люди толерантніші до російської, ніж у Львівській, Івано-Франківській чи Тернопольській. Чернівецька теж більш менш.

Волинська взагалі комфортна для харків’ян, і вона недорога по житлу, наприклад, в порівнянні з Львівською, але вона межує з білорашою. Хоча наш народ не з лякливих, їздять на Шацькі відпочивати влітку, спокійно собі.

Різні райони Львівської області теж відрізняються. Частина області на південь від Львова (в сторону Карпат, оті всі модні Трускавці і т.д.) по житлу більш дорога. Інша частина, на північ від Львова, менш дорога, місцями нагадує Донбас і навіть Харків.

Це загальні тенденції, а так то можна де будь знайти собі прийнятний куточок. В гірські райони тільки мабуть не варто, бо старші люди замахаються лазити по горах, це для місцевих норма, а без практики важко.

Плюс клімат відрізняється, вища вологість, але ця тема і в тій же Німеччині є, так шо…просто є такі випадки, коли погано адаптується людина зі Сходу, наприклад, коли влітку пройшов дощ то вона у Львові як в парнику почувається.

Сам Львів шо по цінам, шо по безпековій ситуації, шо по ще багато чому, не найкращий варіант. Ліпше маленьке містечко, де є атб, нова пошта, поліклініка і транспортне сполучення нормальне.

Все імхо.
У них немає з мовою проблеми. Це далека рідня, їхнє коріння там здавна було, та коли "За Польщі" змінилось у 1939, зв'язки загубились. Для них і закордон не далі Польщі міг би бути.
Це у крайньому випадку
 
Про Волинь сподобалось. Нажаль, не пам'ятаю, відкіля їх рід, але при нагоді передам. Поки що навіть не замовляли паспортів. Ракети їх не дуже лякають, щоб з Харкова втікати.
 
Оце тобі відволіклася. :)
Якраз читаю про стрілянину і вибухи у середмісті Львова.
Та ще й про вуличні бої. Свят, свят, свят. Ніде спокою нема. Навіть у Львові 1848 року.
 

ЦІкаво.

Мобілізована нація
Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта одне з найбільш вражаючих, що доводилось читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує як мінялося їх сприйняття Другої Світової війни впродовж всього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалось прочитати до війни - багато речей можна було б передбачити і навіть вплинути.
Переконаний, що колись у путіна знайдуть багато ******ських елементів. Занадто вже багато ****огій між війною, яку оголосив бункерний дід і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.
Один з важливих уроків, який дає книга полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак, не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана і очікувана з двох аргументів. Перший - наші батьки і діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий - ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок - пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею. “Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти” - писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз, взагалі схожа аргументацію СВО - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.
Третій - можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямі. У 1943 німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями і іншими народами. Якщо раніше вони писали в своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитись, або перестати підтримувати ******ів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій - їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувались на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу - ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, з точки зору їх готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок - після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалось Гітлером і підтримувало війну - після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили ******и, а народ немає нести за це відповідальність.
У книзі можна знайти безліч ****огій на сьогоднішні дні. Так, вже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент - треба битись, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте почекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що, як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. ****зм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки і літаки.
(Віктор Андрусів)
 
Три дня читала, не отвлекаясь на ХФ.
Дочитала и "Мелодію кави в тональності сподівання".

Адам... Адам...
Ну и что с того Адама, ели все его действия - воля случая?
Не будь Терезы и ее мужа, все могло закончиться, не начавшись, и более печально.
Вот они мне реально понравились. Особенно Тереза.
Тадеуш, понятно - ацтой.
Недаром Адась к нему на руки не хотел. Дети чувствуют засаду.
Посмотрим на Северина. Он более перспективный. :)
Еще и дочка маленькая на руках.
Правда, непонятно, как другие дети отнесутся к такому продолжению сюжета.
 
Нужно подумать, а какой до этого ник был?)
 
Три дня читала, не отвлекаясь на ХФ.
Дочитала и "Мелодію кави в тональності сподівання".

Адам... Адам...
Ну и что с того Адама, ели все его действия - воля случая?
Не будь Терезы и ее мужа, все могло закончиться, не начавшись, и более печально.
Вот они мне реально понравились. Особенно Тереза.
Тадеуш, понятно - ацтой.
Недаром Адась к нему на руки не хотел. Дети чувствуют засаду.
Посмотрим на Северина. Он более перспективный. :)
Еще и дочка маленькая на руках.
Правда, непонятно, как другие дети отнесутся к такому продолжению сюжета.
Читаю серію про Енн з Зелених Дахів.
Я першу книгу дочитала. Ще 7 стоїть. Це теж про жінку сага. Дія відбувається в Канаді початку минулого століття. Світла дуже, приємна. Буде любовна лінія, мабуть війна (1 світова), я не заглядала в сюжет. Щось на кшталт "Ті шо співають в терені", тільки вона більш лірична. Є і екранізації.
Цю серію багато хто радить як антистрес. На мамі випробувала, мама в неї пірнула з головою. Схоже шо працює)
Спробуйте, може сподобається.
 
Назад
Зверху Знизу