Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

Джонсон НЕ подает в отставку с поста премьера.
Борис Джонсон объявил, что уходит с поста лидера Консервативной партии и премьер-министра Великобритании, однако продолжит исполнять премьерские обязанности, пока партия не выберет себе нового лидера.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

Слава Україні!
 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

Спільний біль

45a924db70ab2521ea5f9.webp


Пшемислав Журавський вель Граєвський

Під час російського нападу на Україну і звірств, якими він супроводжується, старі пісні наново набувають виразної актуальності, а українська і польська пам’ять оживають у спільному плині боротьби

«Геть в Азію, нащадку Чингіcхана!» - цей фрагмент польської повстанської пісні 1863 року, популярної також у Польських легіонах, які билися з москалями у 1914-1918 роках, один із головних натоді зразків «стрілецького фольклору». Добре відомий і його український аналог, пов’язаний з битвами Українських січових стрільців. Сьогодні, під час російського нападу на Україну і звірств, якими він супроводжується, старі пісні наново набувають виразної актуальності, а українська і польська пам’ять оживають у спільному плині боротьби з московським варварством та виявляються напрочуд подібними одна до одної, а нерідко й ідентичними. Хіба старі стрілецькі пісні, що закликають «гострити сталь багнетів на батьківських могилах» та проголошують: «Нам не страшний Сибір, під кулями не страшно, поб’ємо москалів ми за Вітчизну нашу», не звучать сьогодні знову з давньою силою?

Україна в її боротьбі з Москвою в очах поляків — аналог Польщі, якою вона була останні 300 років

Ми у Польщі тримаємо жорстокість московських нападів у пам’яті вже багато поколінь — щонайменш із 1768 року, коли ******* розв’язали війну, що скінчилася першим поділом Речі Посполитої. Згадки про їхні попередні злодіяння затер час, про них уже знають лише історики. Іноді ще виринають картини одноденного Німого сейму 1 лютого 1717 року, коли за якісь вісім років після поразки гетьмана Івана Мазепи під Полтавою, що позбавила Запорожжя статусу незалежного політичного гравця в нашій частині Європи, *******, впоравшись таким чином з Україною, зайнялися підпорядкуванням Польщі. Оточені московськими полками, посли на сейм у Варшаві, не наважуючись протестувати, мовчки погодилися з перетворенням Речі Посполитої на протекторат Російської Імперії. У 1734-1736 роках збройний рух, відомий як Дзіковська конфедерація, боровся за звільнення від московського панування, але вже небагато поляків про це знає. Проте національна пам’ять нині сягає Барської конфедерації (1768-1772). Сьогодні це може бути символом: польський збройний опір московському насильству в пам’яті поляків розпочався 29 лютого 1768 року в Барі на Поділлі та у Фортеці Святої Трійці у межиріччі Дністра і Збруча. Це робить його спільною історичною спадщиною Польщі й України, з тодішнім трагічним, інспірованим з Петербурга протистоянням між нашими народами. (Сьогоднішні спроби посіяти розбрат між поляками і українцями, які чиняться Москвою під маркою російської гібридної війни в її інформаційно-пропагандистському вимірі, ми, на щастя, успішно і солідарно долаємо.)

Московське завоювання у пам’яті поляків неодмінно пов’язане з жорстокістю до тих, хто чинили опір, і з винищенням еліт, коли опір було зламано. Ми, поляки, знаємо це з власної історії. Знаємо, що означає похмуре слово «обезголовлювання». Знищення еліт і депортації, ба навіть викрадення дітей з метою їх змоскалення (як у 1831 році) це відома в Польщі, звичайна російська практика. Тортурування в’язнів (захопленим барським конфедератам ******* відтинали праві кисті рук, щоб ті більше не могли тримати шаблю), масові ************ і використання беззахисних людей як живого щита під час наступу московських полків (як це було під час штурму Ясної Гори у ніч із 9 на 10 січня 1771 року) це також наш досвід, що повторювався кожні 200 років під час кожного нового наступу. Як і поділ агресії на етапи — відривання від держави чергових територій, перемежоване періодами ілюзорного миру. Ми пам’ятаємо, що територіальні поступки 1772 року не зберегли Речі Посполитої, а лише показали загарбникам, як її ліквідувати шматок за шматком.

Знаємо ми й сліпоту «цивілізованої Європи», і російське вміння купувати прихильність її скорумпованих еліт. Великий мислитель французького Просвітництва Вольтер, оплачуваний петербурзьким золотом, писав 18 листопада 1772 року про російську армію з захопленням: «Ця армія прийшла лише для захисту дисидентів (релігійних меншин — ред.), на випадок, якби їх захотіли силоміць знищити. Вражає те, як російська армія більше стежить за порядком усередині Польщі, ніж це будь-коли робили польські війська. Замість руйнувати, вони збагатили країну: перебувають-бо там задля забезпечення толерантності», — справжнісінькі миротворці, ******* як визволителі, оборонці терпимості та творці добробуту!

Поляки і українці у братських могилах

Годі й намагатися перелічити всі російські злодіяння впродовж останніх трьохсот років. Але в червні хочеться згадати ті масові вбивства, що їхніми жертвами від московських рук стали поляки, українці, білоруси та литовці у червні 1941 року, під час так званих «евакуаційних» розстрілів в’язнів НКВД, коли совєти тікали від німців. Найбільші з них відбувались у Львові (у «Бриґідках», у тюрмі на сьогоднішній вулиці Лонцького та на Замарстинові, а також у їхніх філіях убито від 3,5 до 7 тисяч в’язнів, переважно поляків та українців), у Луцьку (де радянські кати, стріляючи з кулеметів і кидаючи гранати, знищили на тюремному подвір’ї, за їхніми власними даними, понад 2 тисячі в’язнів — українців і поляків), Станіславові (близько 1,2-2,5 тисяч), у Вільнюсі (близько 2 тисяч), Дрогобичі (від кількасот до близько 1,2 тисяч), Чорткові (0,8-1 тисяча), Тернополі (до 1 тисячі), Умані (767), Золочеві (близько 650-720), Самборі (500-700), Дубні (близько 500-550), Правенішкесі (близько 500), Рівному (150-500), Кременці (щонайменш 100-150 жертв), у Березвеччі та Пінську (у кожному від кількадесяти до кількасот жертв), Бережанах (174-300), Стрию (від 100 до кількасот жертв), у Старій Вілейці (від 28 до понад ста жертв), Сарнах (близько 70-100), Надвірній (близько 80), Судовій Вишні (близько 70), Бориславі (кількадесят жертв), Буську (близько 35), Жовкві (близько 34), Щирці (близько 30), Кам’янці-Струмиловій (20-32). Від 500 до 1000 осіб знищено в Добромилі та у сусідній соляній шахті «Саліна», де масове вбивство мало особливо жорстокий характер, і частину в’язнів убили молотом. Це лише дрібний фрагмент тодішніх московських злочинів. Щоб лише згадати їх усі, знадобилася б чимала чорна книга. На Західній Україні у багатьох місцевостях сьогодні є пам’ятники їхніх жертв. Минув 81 рік, і ******* знову роблять те саме. Ті непокарані злочини надихають сьогоднішніх злочинців повторювати їх, у надії на таку саму безкарність.

Буча, Ірпінь, Мотижин, Маріуполь... - нагадування про природу москалів

********, яку влаштували московські загарбники на окупованих територіях України, поставила полякам перед очима долю їхніх батьків і дідів та показала, що нас очікує, якби, не дай Бог, впала Україна. Ілюзією виявились переконання, що «тепер уже не ті часи» — що ми не в 1937 році, коли за наказом керівництва НКВД було вбито пострілом у потилицю 111091 поляків. Минуло 85 років, а ******* й далі стріляють людям у потилиці та називають це визволенням. Так ми це бачимо і так розуміємо. І саме тому ніколи не припинимо підтримки України у цій битві.

У давнину, коли молодому шляхтичеві вручали шаблю, на ній писали: «До твоєї сильної долоні молодої вдячні твої браття вже вкладають зброю. Ворога бий мужньо, як раніше, за Вітчизну, в ім’я Бога і на славу вічну». Такий напис мав би виднітися на кожному комплекті зброї, яку Польща передає Україні. Так, браття, ми вам вдячні й від щирого серця зичимо вам перемоги над нашим спільним ворогом, заради порятунку Батьківщин — вашої та нашої, щоб ми могли спільно подякувати Богові за їхню свободу.

Матеріал вийшов за підтримки Польського Інституту у Києві

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

Історія – на часі!

00ab87d6c712e74c50.webp

7 липня у Переяславі демонтували пам'ятник, встановлений до 300-річчя возз’єднання України і Росії. Фото: Вячеслав Саулко

Чому долати історичну амнезію і безграмотність не менш важливо, ніж захищати мову

Російська агресія спричинила тектонічні зрушення в українському суспільстві, масштаб котрих ми заледве можемо усвідомити. Серед іншого, чиновники нарешті перестали боятися слова «дерусифікація» й започаткували масштабне очищення від прикрого колоніального спадку, починаючи від міських просторів і закінчуючи шкільною програмою та бібліотечними фондами. Такі починання можна лише вітати. Проте очищення — лише половина справи. Головне питання полягає в тому, а яку саме культурну — в широкому сенсі — модель ми збираємося впровадити натомість? І це питання не стільки про нові пам’ятники, топоніми, книжки чи пісні, скільки про нову парадигму нашої тожсамості.

Так, абсолютна більшість українців — 91% — сьогодні не вважають, що ми з росіянами один народ, 76% підтримують дерусифікацію топонімічного ландшафту і 64% впевнені, що дружніх стосунків із Росією не буде вже ніколи («Рейтинг»). Але варто розуміти, що це насамперед реакція відторгнення, — слушна, гостра, але все ж таки поверхова. Це лише запрошення до усвідомлення правдивої тожсамості, котру ще треба віднайти.

На перший погляд, тут усе просто. Була в Києві вулиця Пушкінська — стане Чикаленка, і от тобі зміна парадигми. Але так воно не працює. Будьмо чесними: більшість українців, зокрема киян, навряд чи достеменно знають, хто такий Євген Чикаленко і за що йому випала така честь. А от колоніальне тавро «Пушкін — великий поет на всі часи» зникне з масової свідомості ще нескоро. І то лише Київ, де кампанія перейменувань, хоч і не без проблем, усе ж таки просувається доволі швидко. Тимчасом у Харкові вулицю Пушкінську перейменовувати взагалі відмовились. Тамтешній міський голова Ігор Терехов так і заявив: «У чому винен Пушкін, що народився Путін?.. Ми вчилися на чудових поемах Пушкіна і Лермонтова. І Пушкінська залишиться Пушкінською». Справа, звісно, не в Терехові, а в тому, що він такий не один. Тому попереду у нас колосальний обсяг дослідницької та просвітницької роботи.

Нещодавнє рішення НАЗЯВО, згідно з яким вивчення історії і культури України є обовʼязковим складником освітніх програм усіх рівнів вищої освіти, можна лише вітати. Тому що саме історія — наші уявлення про минуле — є фундаментом ідентичності. Прикро, що цей предмет часом трактують мало не як «виховну годину», під час якої школярам та студентам розповідають про звитяжців минулих століть і змушують запам’ятовувати вікопомні дати. Виховання патріотизму, звісно, потрібне, але історія — це насамперед про розуміння: без належних знань про минуле неможливо зорієнтуватись у сьогоденні і сформувати правильну візію майбутнього.

Довгий час українське громадянське суспільство боролося проти зросійщення під гаслом «Мова на часі». Був пройдений величезний шлях від низових ініціатив до комплексної державної мовозахисної політики. Хто б міг подумати — якихось десять років тому міністром освіти України був одіозний Дмитро Табачник, а зараз — уже з 16 липня — набирають чинності штрафи за порушення мовного законодавства. Що б там не казали песимісти й панікери, головну битву за мову ми вже виграли. Тепер варто готуватися до наступної битви — за історію.

Чому це настільки важливо?

По-перше, без остаточного подолання колективної амнезії неможлива деколонізація. Так, нині Росію ненавидять навіть ті, хто ще не встиг второпати, «до чого тут Пушкін» і чому пам’ятник Єкатєрінє ІІ в Одесі має бути негайно демонтований. Але треба зважати на довшу перспективу. У ХХ столітті, щоб зберегти імперію, більшовики вдалися до коренізації, ослабивши відцентрові тенденції. Не виключено, що у ХХІ столітті, після провалу планів воєнної реконкісти, імперія скине зашкарублу шкіру путінізму і спробує врятуватися під гаслами миру, демократії, перезавантаження стосунків із Заходом і, звісно, з Україною. Власне, уже сьогодні «хороші росіяни» торують собі стежки до Києва, зондують ґрунт і роздають компліменти. І той, хто не розуміє історичної логіки українсько-російських стосунків, не бачить у цьому жодної загрози, а може й навпаки — перебуває в полоні ілюзій щодо майбутньої «демократичної Росії».

По-друге, питання не лише в деколонізації. Євроінтеграція триває, тож до повернення до «європейської сім’ї народів» треба готуватись — і не лише в тому, що стосується реформ, боротьби з корупцією, впровадження відповідних стандартів тощо. ЄС — це клуб зрілих, розвинених націй, і культурне поле Європи — це простір інтенсивного обміну, живої конкуренції сенсів та наративів, на який необхідно виходити підготовленими. І все це — про нашу тожсамість у найширшому (а головне — найглибшому) значенні цього слова. А також про індустрії та інституції, котрі забезпечують змістовне наповнення, формування, зміцнення й відтворення української ідентичності. Те, що «Україна — не росія», тепер уже очевидно для всіх, але це й досі не відповідь на питання, хто ми є. Не давши цю відповідь самим собі, ми заледве можемо розраховувати на належне визнання.

І по-третє, — що найбільш важливо — наші уявлення про себе визначатимуть, яким буде наше суспільство й держава. Усі політичні проєкти майбутнього так чи так спираються на певну візію минулого. Ті, хто прагнули збудувати тут авторитаризм під патронатом Москви, артикулювали один історичний наратив; ті, хто прагнули європейських стандартів демократії — другий; а ті, хто прийшов до керма без жодних уявлень, взагалі ставили риторичне питання «А какая разница?» — аж поки росія не розповіла... Те, як ми бачимо й розуміємо своє минуле, також значною мірою впливає на наші цінності й поведінку: політичну, економічну, громадську. Так, ці зв’язки не завжди очевидні, але від того вони не стають менш реальними. Не позбувшись амнезії і комплексу меншовартості, не розібравшись у складних питаннях і не створивши адекватну візію себе, ми не можемо здобути надійний фундамент для суспільного поступу.

Отож історія — на часі.

Це лише запрошення до дискусії, головне слово в котрій має належати історикам, експертам із питань культури та освіти, а також представникам громадянського суспільства, які усвідомлюють, що боротися за історію не менш важливо, ніж відстоювати мову. Результатом цієї дискусії має стати бачення, яких саме змін ми потребуємо і яких дій вони вимагатимуть від наукової спільноти, активних громадян і держави.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ

Технофронт. Цифрові атаки в електронній пошті та соцмережах

В Росії блокують окремі VPN та не дають можливості купити ліцензійну операційну систему. Натомість українців продовжують атакувати через електронну пошту і соцмережі – більше тисячі тролів розганяють по соцмережам пропагандистський наратив. Розповідаємо про основні події фронту технологічного за минулий тиждень

Цифрова підтримка

Українську армію активно підтримує ІТ-сектор. До прикладу, компанія Fulcrum запустила аукціон, всі кошти від якого підуть до фонду «Повернись живим». Лоти оплачують через платіжну платформу Fondy. Продавати та купувати на платформі можна що завгодно – будь-які товари чи послуги.

Цифрова блокада

росія не припиняє блокувати своїм громадянам будь-який доступ до незалежної інформації. Найближчим часом Роскомнадзор готується заблокувати нову групу VPN-сервісів. Про це стало відомо з листа, направленого в російські банки. Серед сервісів, які планується заблокувати - Proton VPN, VPN Proxy Master, Browsec VPN, Windscribe VPN і ще декілька інших. Один з найбільш захищених VPN-сервісів Proton VPN Роскомнадзор уже намагався заблокувати ще в травні.

Крім дій уряду, у росіян спостерігаються й інші проблеми на цифровому ринку. До прикладу, мешканці країни-загарбника не можуть купити ноутбук, на якому попередньо встановлено операційну систему. Якщо на початку року доля таких пристроїв без операційки складала лише 25%, то на цей момент їх кількість складає біля 60%, а на кінець року збільшиться до 80-90%. Це є прямим наслідком санкцій. Крім того, багато ноутбуків постачаються через так званий паралельний імпорт, тобто, по суті, *******ьно. Такі пристрої не мають ліцензованої операційної системи, на них не встановлюється нічого або ставиться зламаний продукт. Друге – це прямий шлях до того, що такі пристрої будуть безсильними перед вразливостями та атаками.

Цифрові атаки

Кібервійна проти нас триває і зловмисники різними способами атакують Україну. Минулого тижня урядова команда CERT-UA повідомила про розсилку небезпечних листів з темою «Спеціалізованої прокуратури увійськовій та оборонній сфері. Інформація щодо наявності вакансій та їх укомплектування», які містили вкладений XLS-документ «Інформація щодо наявності вакансій та їх укомплектування.xls». Цей файл містив макрос, який завантажував на комп’ютер небезпечний файл.

Жертвами кібератак стають не лише українські компанії та організації, але й цифрові ресурси інших країн. До прикладу, на минулому тижні атакували офіційні акаунти британської армії в Twitter та YouTube. Це ніби-то зробили зловмисники з метою просування NFT-колекцій, проте не можна виключати, що ця атака приховувала інші наміри злочинців.

Загалом, Україна потерпає від кібератак від початку повномасштабної війни. За даними Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, на українські об’єкти здіснено майже 800 атак. Найчастіше об’єктами нападу були уряд та місцеві органи влади, сектор оборони та безпеки, фінансовий та енергетичний сектор й телеком-компанії.

Інші цифрові атаки на Україну у віртуальному світі здійснюють не хакери, а тролі – користувачі соцмереж, які розганяють потрібний ворогу наратив, сіють паніку та недовіру до дій уряду та армії. За даними Олександра Курбана, керівника Центру протидії інформаційним агресіям AМ&PM, проти України у соцмережах працює армія з більш як тисячі інтернет-тролів. Кожен з них може управляти 30-50 акаунтами. Їх скоординована поведінка дозволяє маніпулювати українцями та проводити потужні інформаційні атаки.

Атакою на російських користувачів займається провайдер «Ростелеком». Російський розробник виявив, що ця компанія без дозволу власників сайтів, користуючись недосконалістю незахищеного інтернет-протоколу HTTP, вбудовує на ці сайти рекламні блоки з пропагандистським контентом. Статті, які з’являються на сайтах жертв такої діяльності «Ростелекому», виправдовують війну Росії проти України. Зазвичай схожі методи використовують злочинці для крадіжки даних відвідувачів сайтів. Тобто один з найбільших провайдерів краде рекламні блоки та просуває державний наратив.

Корисні сервіси часів війни

Фонд ЮНІСЕФ та українська ІТ-компанія SoftServe створили онлайн-платформу «Спільно», яка корисна для українців, які виїхали до Польщі. На сайті зібрані теми, пов’язані з легалізацією, медичною та психологічною допомогою, освітою та іншим корисним питанням.

Міжнародна ініціатива Digital4Freedom була запущена Міністерством цифрової трансформації. Вона стала частиною глобальної платформи UNITED24. Її мета – відновлення України через інновації та цифровізацію. В рамках цієї ідеї українське Мінцифри планує залучити до співпраці найбільші технологічні компанії, до прикладу, Microsoft, Meta, Apple, Amazon, Google, IBM та не лише скористатись їх рішеннями для розбудови та покращення цифрової інфраструктури України, але й спонукати ці компанії інвестувати в Україну, до прикладу, через відкриття представництв, R&D-відділів та дата-центрів.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Назад
Зверху Знизу