27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
Наталія Юсупова
Літвіненко Єдуард, військовий.
******и читайте
МИША, ИДИ НА#УЙ!
Бывший мой однокашник, российский полковник запаса Миша, во время июньского ракетного обстрела Киева написал мне в Telegram: «Я ОЧЕНЬ НАДЕЮСЬ, ЧТО С ТОБОЙ И ТВОИМИ РОДНЫМИ ВСЁ В ПОРЯДКЕ». Стошнило. Молча послал. Сейчас хочу ответить.
МИША, ИДИ НА#УЙ!
Со мной и моими родными НЕ ВСЕ В ПОРЯДКЕ!
Мои родные – это и мои родители, и родственники на Полтавщине, мои побратимы и сослуживцы по АТО, вся моя любимая и родная Украина.
С НАМИ НЕ ВСЁ В ПОРЯДКЕ.
Мы люто возненавидели вас и ваше враньё. Ненависть вызревала как рана, для многих начиная с 2014-го, с Крыма.
Ты с умным видом гундосил про «Крым – это россия». Миф про российский Крым. Его фанаты – это охуевшие от счастья крымские военные пенсионеры и их семьи и семьи их детей. Под пенсию дослужить на ЧФ-е в Крыму вместо Балтики, ТОФ-а или Серверного флота была их мечта. Дослужить и навеки поселиться. Это охотники на отпускников, сдающие вчетыредорога койкоместо сорящим рублями россиянам. Это рукожопые алкаши и маргиналы, люто ненавидящие работящих крымских татар, ворованные дома которых вы сделали своими ещё в далеком сорок четвертом. Крым российский? Ну-ну! А как же простые «русские» названия населенных пунктов и мест – Бахчисарай, Джанкой, Кызылташ, Карасубазар (вы сделали его Белогорском), Гаспра, Еди Къую (Ленино), Ислям Терек (Кировское), Къурман (Красногвардейское), Гурзуф… Крымскую весну вы принесли на штыках своих трусливых ихтамнетов, без погон, опознавательных знаков и офицерской чести. Не нужно иметь высшее военное образование и звание полковника, чтобы найти в ютубе видео захвата зелеными у@бками крымского парламента и воинских частей. Тебе было так удобно молчать, Миша!
Ты гундосил про русский Донбасс, про ущемления русскоговорящих. А я тебе говорил – любой гражданин Украины от Чопа и до Горловки обязан знать или хотя бы начать изучать язык страны, в которой волею судьбы он соизволил проживать. 30 лет назад этот путь проделали страны Балтии. Цивилизованно и спокойно. Вы вооружили маргинальный и убыточный Донбасс лозунгом «Мы кормим Украину», абсолютно не имея понятия о том, что 17% населения Донеччины или сидело в тюряге, или имело сидевших родственников. Основная статья – разбой (сразу вспоминается «шапкокрад» Янукович). Добавить к этому 11% Луганского ареала (основная статья – *******), и становится более-менее понятным, почему безработные шахтеры не хотели переучиваться или переквалифицироваться в строителей и инженеров, водителей и солдат. Почему с соплями встречали кодлу Гиркина. Алкогольное желание вечной шары и бабла стало той почвой для маргинальной части Востока Украины (я абсолютно не говорю за ВЕСЬ Донбасс), на которую полился ваш дождь 3,14-здежа про «один народ» и «русский мир».
В двадцать первом веке, государство, считающее себя великим, претензии решает путем дипломатической переписки и международных институтов, а не при помощи забитых бурятов, пьяных добровольцев и частных военных кампаний.
Ты сопливил, Миша, что нас поссорили политики. Когда я просил назвать пофамильно украинских политиков, которые меня с тобой поссорили, ты мычал, бекал и сопел носом, как в давние курсантские годы, когда преподы ****али тебя у доски.
Ты пел мне про курсантское братство. Но для меня, курсантское братство – это когда мой однокашник-волжанин Саша уже во вторую неделю «крымской весны» предложил доставить мне через Балтику и Польшу несколько бронежилетов для украинских морпехов, а питерец Антон настойчиво предлагал помочь благотворительными денежными переводами.
Курсантское братство – это не воспоминания в питерском ресторане в годовщину встречи выпускников, какие мы были молодые и какие красивые были девочки-лимитчицы в общагах на Лиговке.
Курсантское братство – когда вы уважаете меня, мою семью и мой народ. И не идете на него войной. А тем, кто хочет это сделать или даже об этом подумает – ломаете челюсть и позвоночник.
Вы @бнутые рукожопые твари с другой планеты, очкующие заглянуть в интернет, чтобы убедиться в своей звериности и ужасности.
Вы – мировой вонючий бомж, вонь которого чувствуется за километр. Бомж, который @****ив полупустую недопитую бутылку пива со столика в кафе, считает себя счастливийшим из живущих.
Вы пришли нас денацифицировать? И, ***, почти за полгода войны не избавились он «кучки ******ов и бандеровцев»? Может с «******ами» что-то не так, если вас #уячат как худую свинью, невзирая на всё ваше летающее и ездящее аналоговнетное ******. И что-то я не слышал ни от ООН, ни от одной мало-мальски уважающей себя международной организации про разгул нацизма в моей стране… Посмотри под ноги, только в вашем лаптестане пять лет назад было 53 (!) ******ских организации.
Вы пришли нас демилитаризировать? Это как? Оставить нас против таких ******ков, как вы с копьем и казацкой шашкой? Ну вот хер вам!
Вы пришли сменить украинскую власть, возглавляемую еврейским ******ом наркоманом? Ну ни хера себе! А вы ее выбирали? Мы – да! Мы – выбирали, голосовали, кто «за», а кто «против». И нам её снимать как Януковича или переизбирать как Порошенко. Но не вам! Это наша страна, наше правительство, наш парламент. ****@нутый, но наш! Вы же, у@бки, с 1999-го года не знаете, что такое демократия. У вас уже поколение выросло, закончило ПТУ пошло воевать и сдохло в Украине как собака, поколение, выросшее при царении плешивого старика Кабаева!
Вы же, еще на Майдане, два великих и святых для каждого нетупого жителя двадцать первого века слова – «независимость» и «сознательнось» превратили в антиукраинские оскорбления – «незалєжные» и «свидомиты». Да, свобода – это не ваше и не вам!
Просирая войну, на последнем издыхании вы уже залупились, что Крыма и Донбасса вам мало, всю мою страну вам подавай! А как же великая освободительная ***дская ваша спецоперация? Планы поменялись? Ну мы их вам тоже подправим, подкорректируем, подрихтуем. Скоро.
Ваше вытьё по поводу «****яцких инсценировок» в Буче, Ирпене, Харькове, Марике, Виннице, Николаеве успокаивает только ещё не окочурившихся алкашей в Усть-Залупинске. Чистенькая и всегда умытая Европа ужаснулась русским насильникам и убийцам. И чтобы защититься от вас, убогих, стала давать нам палку и камни, чтобы мы могли отбиваться от бешенной русской собаки.
За проституирующим словом «спеоперация» вы прячете ****** и войну на тотальное уничтожение украинцев. Уничтожение меня, моей семьи. Моей мамы и папы. Моих внучек и еще не родившихся внуков.
Вам *****, что, спасаясь от вашей азиатской орды, мою страну покинуло больше 6,7 миллиона украинцев (3 миллиона уже вернулись). Данные меняются, ведь война не окончена.
Вам *****, что вы разбили своими аналоговнетными ракетами 591 детский сад, всего – больше 2020 школ, институтов, университетов, из них 216 – до фундамента. Сжигая на оккупированных территориях украинские книги.
«Богопочитаемая и богоносная» ****а, уничтожила 108 церквей, умудрившись бить ,в том числе, по церквям московского патриархата. Все три православные Лавры Украины сейчас принадлежат лаптестанскому патриархату, и вы, уй@бки, умудрились расхерачить Святогорскую Лавру в Донецкой области, которую проклятые укры восемь лет берегли от войны.
Семимильно шагая по моей земле, вы, ****сты, уничтожили 12 гражданских аэропортов, 574 больницы и поликлиники.
Более 760 населенных пунктов на сегодня без света после ваших обстрелов (600 000 людей), 244 000 хозяйств – без газа.
Харррроший русский мир вы нам предлагаете, в котором 80% лаптеногих из лаптестана ходят в сортир в дырочку!
******ы вывозили в рейх землю и зерно.
Вы следуете по их стопам.
Спиз#или и пытаетесь торгануть за рубеж более 400 000 тонн украинского зерна.
Гундося про освобождение, вы вывозите в лаптестан золото скифов и музейные экспонаты, картины Куинджи и Айвазовского.
Вы, страна тьмы, курочите и пиз#ите самую большую солнечную электростанцию в Украине площадью сто гектар. Воруете и вывозите в Чечню к Рамзанчику, чей хер у вас давно вместо позвоночника, комбайны «Джон Дир», которые, имея GPS, почему-то не работают в оккупации.
******ы вывозили в немецкую неволю людей. Украинцев.
Вы такие же у#@бки.
Вы уже вывезли в ****у 1 600 000 украинцев. Моих. Больше 20 000 детей (в том числе из детдомов) похищено и вывезено в страну трехсотлетних нужников. По международным законам - это этнический геноцид. Но вы - страна беззакония.
Уничтожая военные объекты, вы стреляете так, что почему-то гражданская инфраструктура моей страны в 18 (восемнадцать!!!!) раз получает больше прилетов, чем военная – 17314 ударов на сегодня против чуть больше 300 по военным.
Аналоговнеты сраные!
Но самое страшное. Это убитые и изнасилованные мирные. Которые не могли сопротивляться. Не могли в последнем рывке воткнуть вам, подонкам, вилку в глаз.
Это на сегодня - больше 350 убитых деток. И раненых деток больше 650.
За это не будет вам прощения и помилования. Пиз#@ц вам. Скоро!
Так что – ИДИ НА#УЙ, МИША!
Позывной Don.
Наталія Юсупова
Літвіненко Єдуард, військовий.
******и читайте
МИША, ИДИ НА#УЙ!
Бывший мой однокашник, российский полковник запаса Миша, во время июньского ракетного обстрела Киева написал мне в Telegram: «Я ОЧЕНЬ НАДЕЮСЬ, ЧТО С ТОБОЙ И ТВОИМИ РОДНЫМИ ВСЁ В ПОРЯДКЕ». Стошнило. Молча послал. Сейчас хочу ответить.
МИША, ИДИ НА#УЙ!
Со мной и моими родными НЕ ВСЕ В ПОРЯДКЕ!
Мои родные – это и мои родители, и родственники на Полтавщине, мои побратимы и сослуживцы по АТО, вся моя любимая и родная Украина.
С НАМИ НЕ ВСЁ В ПОРЯДКЕ.
Мы люто возненавидели вас и ваше враньё. Ненависть вызревала как рана, для многих начиная с 2014-го, с Крыма.
Ты с умным видом гундосил про «Крым – это россия». Миф про российский Крым. Его фанаты – это охуевшие от счастья крымские военные пенсионеры и их семьи и семьи их детей. Под пенсию дослужить на ЧФ-е в Крыму вместо Балтики, ТОФ-а или Серверного флота была их мечта. Дослужить и навеки поселиться. Это охотники на отпускников, сдающие вчетыредорога койкоместо сорящим рублями россиянам. Это рукожопые алкаши и маргиналы, люто ненавидящие работящих крымских татар, ворованные дома которых вы сделали своими ещё в далеком сорок четвертом. Крым российский? Ну-ну! А как же простые «русские» названия населенных пунктов и мест – Бахчисарай, Джанкой, Кызылташ, Карасубазар (вы сделали его Белогорском), Гаспра, Еди Къую (Ленино), Ислям Терек (Кировское), Къурман (Красногвардейское), Гурзуф… Крымскую весну вы принесли на штыках своих трусливых ихтамнетов, без погон, опознавательных знаков и офицерской чести. Не нужно иметь высшее военное образование и звание полковника, чтобы найти в ютубе видео захвата зелеными у@бками крымского парламента и воинских частей. Тебе было так удобно молчать, Миша!
Ты гундосил про русский Донбасс, про ущемления русскоговорящих. А я тебе говорил – любой гражданин Украины от Чопа и до Горловки обязан знать или хотя бы начать изучать язык страны, в которой волею судьбы он соизволил проживать. 30 лет назад этот путь проделали страны Балтии. Цивилизованно и спокойно. Вы вооружили маргинальный и убыточный Донбасс лозунгом «Мы кормим Украину», абсолютно не имея понятия о том, что 17% населения Донеччины или сидело в тюряге, или имело сидевших родственников. Основная статья – разбой (сразу вспоминается «шапкокрад» Янукович). Добавить к этому 11% Луганского ареала (основная статья – *******), и становится более-менее понятным, почему безработные шахтеры не хотели переучиваться или переквалифицироваться в строителей и инженеров, водителей и солдат. Почему с соплями встречали кодлу Гиркина. Алкогольное желание вечной шары и бабла стало той почвой для маргинальной части Востока Украины (я абсолютно не говорю за ВЕСЬ Донбасс), на которую полился ваш дождь 3,14-здежа про «один народ» и «русский мир».
В двадцать первом веке, государство, считающее себя великим, претензии решает путем дипломатической переписки и международных институтов, а не при помощи забитых бурятов, пьяных добровольцев и частных военных кампаний.
Ты сопливил, Миша, что нас поссорили политики. Когда я просил назвать пофамильно украинских политиков, которые меня с тобой поссорили, ты мычал, бекал и сопел носом, как в давние курсантские годы, когда преподы ****али тебя у доски.
Ты пел мне про курсантское братство. Но для меня, курсантское братство – это когда мой однокашник-волжанин Саша уже во вторую неделю «крымской весны» предложил доставить мне через Балтику и Польшу несколько бронежилетов для украинских морпехов, а питерец Антон настойчиво предлагал помочь благотворительными денежными переводами.
Курсантское братство – это не воспоминания в питерском ресторане в годовщину встречи выпускников, какие мы были молодые и какие красивые были девочки-лимитчицы в общагах на Лиговке.
Курсантское братство – когда вы уважаете меня, мою семью и мой народ. И не идете на него войной. А тем, кто хочет это сделать или даже об этом подумает – ломаете челюсть и позвоночник.
Вы @бнутые рукожопые твари с другой планеты, очкующие заглянуть в интернет, чтобы убедиться в своей звериности и ужасности.
Вы – мировой вонючий бомж, вонь которого чувствуется за километр. Бомж, который @****ив полупустую недопитую бутылку пива со столика в кафе, считает себя счастливийшим из живущих.
Вы пришли нас денацифицировать? И, ***, почти за полгода войны не избавились он «кучки ******ов и бандеровцев»? Может с «******ами» что-то не так, если вас #уячат как худую свинью, невзирая на всё ваше летающее и ездящее аналоговнетное ******. И что-то я не слышал ни от ООН, ни от одной мало-мальски уважающей себя международной организации про разгул нацизма в моей стране… Посмотри под ноги, только в вашем лаптестане пять лет назад было 53 (!) ******ских организации.
Вы пришли нас демилитаризировать? Это как? Оставить нас против таких ******ков, как вы с копьем и казацкой шашкой? Ну вот хер вам!
Вы пришли сменить украинскую власть, возглавляемую еврейским ******ом наркоманом? Ну ни хера себе! А вы ее выбирали? Мы – да! Мы – выбирали, голосовали, кто «за», а кто «против». И нам её снимать как Януковича или переизбирать как Порошенко. Но не вам! Это наша страна, наше правительство, наш парламент. ****@нутый, но наш! Вы же, у@бки, с 1999-го года не знаете, что такое демократия. У вас уже поколение выросло, закончило ПТУ пошло воевать и сдохло в Украине как собака, поколение, выросшее при царении плешивого старика Кабаева!
Вы же, еще на Майдане, два великих и святых для каждого нетупого жителя двадцать первого века слова – «независимость» и «сознательнось» превратили в антиукраинские оскорбления – «незалєжные» и «свидомиты». Да, свобода – это не ваше и не вам!
Просирая войну, на последнем издыхании вы уже залупились, что Крыма и Донбасса вам мало, всю мою страну вам подавай! А как же великая освободительная ***дская ваша спецоперация? Планы поменялись? Ну мы их вам тоже подправим, подкорректируем, подрихтуем. Скоро.
Ваше вытьё по поводу «****яцких инсценировок» в Буче, Ирпене, Харькове, Марике, Виннице, Николаеве успокаивает только ещё не окочурившихся алкашей в Усть-Залупинске. Чистенькая и всегда умытая Европа ужаснулась русским насильникам и убийцам. И чтобы защититься от вас, убогих, стала давать нам палку и камни, чтобы мы могли отбиваться от бешенной русской собаки.
За проституирующим словом «спеоперация» вы прячете ****** и войну на тотальное уничтожение украинцев. Уничтожение меня, моей семьи. Моей мамы и папы. Моих внучек и еще не родившихся внуков.
Вам *****, что, спасаясь от вашей азиатской орды, мою страну покинуло больше 6,7 миллиона украинцев (3 миллиона уже вернулись). Данные меняются, ведь война не окончена.
Вам *****, что вы разбили своими аналоговнетными ракетами 591 детский сад, всего – больше 2020 школ, институтов, университетов, из них 216 – до фундамента. Сжигая на оккупированных территориях украинские книги.
«Богопочитаемая и богоносная» ****а, уничтожила 108 церквей, умудрившись бить ,в том числе, по церквям московского патриархата. Все три православные Лавры Украины сейчас принадлежат лаптестанскому патриархату, и вы, уй@бки, умудрились расхерачить Святогорскую Лавру в Донецкой области, которую проклятые укры восемь лет берегли от войны.
Семимильно шагая по моей земле, вы, ****сты, уничтожили 12 гражданских аэропортов, 574 больницы и поликлиники.
Более 760 населенных пунктов на сегодня без света после ваших обстрелов (600 000 людей), 244 000 хозяйств – без газа.
Харррроший русский мир вы нам предлагаете, в котором 80% лаптеногих из лаптестана ходят в сортир в дырочку!
******ы вывозили в рейх землю и зерно.
Вы следуете по их стопам.
Спиз#или и пытаетесь торгануть за рубеж более 400 000 тонн украинского зерна.
Гундося про освобождение, вы вывозите в лаптестан золото скифов и музейные экспонаты, картины Куинджи и Айвазовского.
Вы, страна тьмы, курочите и пиз#ите самую большую солнечную электростанцию в Украине площадью сто гектар. Воруете и вывозите в Чечню к Рамзанчику, чей хер у вас давно вместо позвоночника, комбайны «Джон Дир», которые, имея GPS, почему-то не работают в оккупации.
******ы вывозили в немецкую неволю людей. Украинцев.
Вы такие же у#@бки.
Вы уже вывезли в ****у 1 600 000 украинцев. Моих. Больше 20 000 детей (в том числе из детдомов) похищено и вывезено в страну трехсотлетних нужников. По международным законам - это этнический геноцид. Но вы - страна беззакония.
Уничтожая военные объекты, вы стреляете так, что почему-то гражданская инфраструктура моей страны в 18 (восемнадцать!!!!) раз получает больше прилетов, чем военная – 17314 ударов на сегодня против чуть больше 300 по военным.
Аналоговнеты сраные!
Но самое страшное. Это убитые и изнасилованные мирные. Которые не могли сопротивляться. Не могли в последнем рывке воткнуть вам, подонкам, вилку в глаз.
Это на сегодня - больше 350 убитых деток. И раненых деток больше 650.
За это не будет вам прощения и помилования. Пиз#@ц вам. Скоро!
Так что – ИДИ НА#УЙ, МИША!
Позывной Don.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 04.06.2008
Повідом.: 599
Реєстрація: 04.06.2008
Повідом.: 599
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
Re: 27.08.14 вторжение войск РФ
Держава-zомбі. Коротко про суть російського імперіалізму
Автор: Максим Віхров
Чому сучасна росія поводиться, як живий мрець з трешових кінофільмів
З-поміж усього бестіарію, породженого сучасною поп-культурою, заледве можна знайти більш відразливу почвару, ніж зомбі. Гаїтянський прообраз, який перекочував у західну літературу та кіно наприкінці 1920-х, був зловісним, але помірно. Це були всього-навсього мерці, яких могутні чаклуни піднімали з могил, щоб ті працювали на плантаціях цукрової тростини. Але Голівуд постарався на славу. Що може бути бридкіше, ніж натовп бездумних трупів, які роздирають на клапті живих, щоб затамувати свій невгамовний голод?
Наприкінці 1960-х кіноіндустрія породила цілий жанр зомбі-горорів, але тема нашестя живих мерців залишає зовсім небагато сюжетного простору. Герої, які завзято трощать гнилі макітри, набридають глядачеві раніше, ніж він встигає запам’ятати їхні імена. Втім, культурні архетипи існують незалежно від касових зборів і оцінок кінокритиків. Вважається, що образ зомбі втілює наші різноманітні страхи: перед масовим суспільством, колективними психозами, епідеміями і, зрештою, перед самою можливістю втратити людську подобу.
Сьогодні цей образ здобув нове, політичне прочитання. Коли 2013 року Макс Форстер випускав на екрани свій зомбі-бойовик «Світова війна Z», він і гадки не мав, що за неповне десятиліття ми справді опинимось за крок від світової війни, і що розпізнавальним знаком агресора слугуватиме саме літера «Z». Співпадіння випадкове, проте символічне. Але називаючи окупантів «zомбі», ми навіть не здогадуємось, наскільки глибоко цей архетип поп-культури описує те, з чим нам довелось зіткнутись. Так, росія — це держава-зомбі, в анатомії котрого ми спробуємо розібратись.
***
Світ був вражений звірствами російських військ в Україні, а також самим бажанням Москви провадити міжнародну політику «методами ХІХ століття». Не дивно, що це породило безліч теорій щодо ментального здоров’я Владіміра Путіна. Ну справді, хіба може лідер сучасної держави при здоровому глузді розв’язати війну, під час якої його армія стиратиме з лиця землі цілі міста, чинитиме геноцид — і все це під акомпанемент погроз ядерною війною? Але теорії про навіженця у Кремлі — така ж нісенітниця, що й міф про безумство Івана Грозного. Оповита похмурими легендами опричнина не була витвором хворого розуму царя-садиста. Навпаки, це була продумана, раціональна акція по знищенню прошарку землевласників Московії, які опирались остаточному встановленню деспотії. Те саме стосується і попередніх, і наступних російських тиранів: те, що могло видаватися безумством, насправді було продиктоване логікою, ключ до розуміння котрої слід шукати у внутрішній архітектурі російської державності.
В чому ж вона полягає? Від самого початку свого існування Московське князівство перейняло від монголів хижацьку логіку завойовників: виробляти блага не обов’язково — їх можна просто привласнювати. «*******, щоб жити» — це, власне, і є ота «російська ідея», котра завжди лежала на видноті. Таке існування визначало й політичну архітектуру цієї держави. Європейський феодалізм був складною системою обопільних зобов’язань, учасниками котрих з часом ставали все ширші верстви населення. На ранньому етапі запобіжником від узурпації була майновита аристократія — достатньо сильна і незалежна, аби присікати спроби встановити деспотичне правління. Натомість у Московії навіть родовитий і заможний боярин був лише рабом, життя котрого цілком залежало від милості государя. Тому коли указом 1702 року «реформатор» Пьотр І встановив, щоб в усіх челобитних адресати вживали самоназву «нижайший раб», це було відображенням нормального — для *******тів — стану речей.
Повноцінний інститут власності, який уможливлював би певну автономію аристократії (а потім — і ширших верств), у Росії так ніколи і не сформувався. Це завжди було умовне володіння, яке могло бути скасоване в будь-який момент. Через це росія досить легко сприйняла комуносоціалізм: для народу, який не мав міцної традиції власності, більшовицький колективізм виявився не таким вже революційним винаходом. Зміни, що сталися після розпаду СРСР, не зачепили глибинних основ російської державності. Період так званої «єльцинської демократії» був наслідком тимчасового розбалансуванням системи, і оговтавшись, вона породила режим Путіна, який вже цілком відтворював її хижацьку логіку. Путін справді виграв битву з олігархами, але його мета полягала винятково в тому, щоб підготувати Росію до подальшої експансії, яка потребує концентрації влади і власності в руках одного угруповання. Тому й сподіватись, що роздратовані санкціями фрідмани і дєріпаскі вплинуть на Путіна, було марно, адже вони лише «гаманці» режиму, які добре розуміють своє справжнє місце у харчовому ланцюжку.
Повернення Росії до експансіоністської стратегії було лише питанням часу. Держава-хижак запрограмована на загарбання і існувати в інший спосіб просто не здатна. Експансіонізм завжди йде поруч з війною, терором і геноцидом. В теорії, росія могла б змагатись за лідерство в регіоні, ставши високорозвиненою, демократичною і заможною країною, партнерство із якою буде привабливим і бажаним для сусідів. Але такий варіант для Росії був апріорі недоступний. Адже перша умова для успішного інтенсивного розвитку — відмова від експансії назовні і концентрації влади та власності всередині, але така докорінна «перестройка» означала б демонтаж самих основ російської державності з невідомим кінцевим результатом. Не спроможна здобути конкурентні переваги, росія зробила ставку на прості та брутальні методи: підкуп іноземних еліт, економічний шантаж, силові провокації і зрештою — на війну.
Геноцид, який росія вже вдруге влаштувала на українських теренах — це не безумство, а послідовність. Сталінський геноцид — Голодомор — був потрібен, щоб зламати масовий низовий опір українського селянства, яке чинило спротив навіть після того, як Україна програла визвольні змагання. Це була садистська процедура підготовки народу до його остаточного вбудовування у харчовий ланцюжок держави-хижака — в якості безправної експлуатованої маси, якій належало слугувати ресурсом для подальших загарбань. Путінський геноцид переслідує ту ж саму мету: поставити українську націю перед вибором між смертю і капітуляцією. У недалекому минулому Москва намагалася реколонізувати Україну менш ризикованими та витратними способами: через газовий шантаж, спробу встановити тут васальний режим Януковича, через провокацію сепаратизму. По мірі того, як ці сценарії зривалися, перспектива повномасштабної війни ставала все більш очевидною. Адже зомбі, якого жене вперед вічний голод, не може зупинитись.
У читача може виникнути питання, до чого тут власне зомбі, адже все описане вище пасує і звичайному хижакові. Що ж, до певного часу аналогія з живим мерцем справді могла вважатись надлишковою. Російська імперія була державою-хижаком, яка мусила загинути одночасно з рештою імперій. Власне, 1917 року так і сталося. Але її труп повернули до життя більшовики, явивши світові ще більш потворне чудовисько — Радянський Союз. Щоправда, гальванічного заряду вистачило порівняно ненадовго: за якихось 70 років монстр Франкенштейна (даруйте — Лєніна і Сталіна) став розпадатись. Власне, сучасна росія — це зомбі у фінальній стадії розпаду, який втратив здатність навіть імітувати життя.
Аби в цьому переконатись, достатньо поглянути на сучасний російський експансіонізм. Російське домінування ніколи не призводило до розквіту упокорених земель, але тепер ця тенденція набула вже зовсім гротескних обрисів. Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, анексований Крим, «народні республіки» на окупованому Донбасі — деградація цих теренів настільки стрімка, що мимоволі зароджуються підозри: а може в цьому і полягає план Москви? Навесні 2014 року донецькі сепаратисти мріяли, що «республіки» стануть вітриною «русского мира». У певному сенсі, їхні сподівання справдились. Заковика в тому, що імперія-зомбі не здатна продемонструвати світові нічого, окрім розмаїття занепаду і розрухи. Власне, страх, смерть і деградація — це головні статті експорту РФ, окрім нафти і газу. Причому останніми двома, як виявилось, Москва готова пожертвувати. Але заради чого?
Насправді, ключова мета путінської експансії полягає вже не у загарбаннях як таких — теперішня росія не здатна впоратись навіть із наявними ресурсами, не кажучи вже про новоприєднані терени. Мета Росії — нав’язати себе світові, який все виразніше — і цілком заслужено — ставить до неї, як до прикрого атавізму, до держави-бензоколонки, не здатної запропонувати людству нічого, окрім вуглеводнів. Експортуючи страх і руїну від Вугледару до Солсбері, Москва вже давно не прагне реалізувати якісь далекосяжні геополітичні проєкти, її наміри набагато скромніші. Цей нахабний мрець хоче змусити живих вдавати, що вони сприймають за живого і його. І саме тому головною жертвою російської атаки стала Україна. Справа, звісно, не в НАТО, не в «американських біолабораторіях» і не у «народних республіках» Донбасу. Істинна причина жорстокої навали полягає в тому, що Україна — це той самий хлопчик, який вигукнув, що король не просто голий, а мертвий. І все, що розпочалось вранці 24 лютого — це спроба заткнути нам рота. Але вже пізно.
Далі буде.
Держава-zомбі. Коротко про суть російського імперіалізму
Автор: Максим Віхров
Чому сучасна росія поводиться, як живий мрець з трешових кінофільмів
З-поміж усього бестіарію, породженого сучасною поп-культурою, заледве можна знайти більш відразливу почвару, ніж зомбі. Гаїтянський прообраз, який перекочував у західну літературу та кіно наприкінці 1920-х, був зловісним, але помірно. Це були всього-навсього мерці, яких могутні чаклуни піднімали з могил, щоб ті працювали на плантаціях цукрової тростини. Але Голівуд постарався на славу. Що може бути бридкіше, ніж натовп бездумних трупів, які роздирають на клапті живих, щоб затамувати свій невгамовний голод?
Наприкінці 1960-х кіноіндустрія породила цілий жанр зомбі-горорів, але тема нашестя живих мерців залишає зовсім небагато сюжетного простору. Герої, які завзято трощать гнилі макітри, набридають глядачеві раніше, ніж він встигає запам’ятати їхні імена. Втім, культурні архетипи існують незалежно від касових зборів і оцінок кінокритиків. Вважається, що образ зомбі втілює наші різноманітні страхи: перед масовим суспільством, колективними психозами, епідеміями і, зрештою, перед самою можливістю втратити людську подобу.
Сьогодні цей образ здобув нове, політичне прочитання. Коли 2013 року Макс Форстер випускав на екрани свій зомбі-бойовик «Світова війна Z», він і гадки не мав, що за неповне десятиліття ми справді опинимось за крок від світової війни, і що розпізнавальним знаком агресора слугуватиме саме літера «Z». Співпадіння випадкове, проте символічне. Але називаючи окупантів «zомбі», ми навіть не здогадуємось, наскільки глибоко цей архетип поп-культури описує те, з чим нам довелось зіткнутись. Так, росія — це держава-зомбі, в анатомії котрого ми спробуємо розібратись.
***
Світ був вражений звірствами російських військ в Україні, а також самим бажанням Москви провадити міжнародну політику «методами ХІХ століття». Не дивно, що це породило безліч теорій щодо ментального здоров’я Владіміра Путіна. Ну справді, хіба може лідер сучасної держави при здоровому глузді розв’язати війну, під час якої його армія стиратиме з лиця землі цілі міста, чинитиме геноцид — і все це під акомпанемент погроз ядерною війною? Але теорії про навіженця у Кремлі — така ж нісенітниця, що й міф про безумство Івана Грозного. Оповита похмурими легендами опричнина не була витвором хворого розуму царя-садиста. Навпаки, це була продумана, раціональна акція по знищенню прошарку землевласників Московії, які опирались остаточному встановленню деспотії. Те саме стосується і попередніх, і наступних російських тиранів: те, що могло видаватися безумством, насправді було продиктоване логікою, ключ до розуміння котрої слід шукати у внутрішній архітектурі російської державності.
В чому ж вона полягає? Від самого початку свого існування Московське князівство перейняло від монголів хижацьку логіку завойовників: виробляти блага не обов’язково — їх можна просто привласнювати. «*******, щоб жити» — це, власне, і є ота «російська ідея», котра завжди лежала на видноті. Таке існування визначало й політичну архітектуру цієї держави. Європейський феодалізм був складною системою обопільних зобов’язань, учасниками котрих з часом ставали все ширші верстви населення. На ранньому етапі запобіжником від узурпації була майновита аристократія — достатньо сильна і незалежна, аби присікати спроби встановити деспотичне правління. Натомість у Московії навіть родовитий і заможний боярин був лише рабом, життя котрого цілком залежало від милості государя. Тому коли указом 1702 року «реформатор» Пьотр І встановив, щоб в усіх челобитних адресати вживали самоназву «нижайший раб», це було відображенням нормального — для *******тів — стану речей.
Повноцінний інститут власності, який уможливлював би певну автономію аристократії (а потім — і ширших верств), у Росії так ніколи і не сформувався. Це завжди було умовне володіння, яке могло бути скасоване в будь-який момент. Через це росія досить легко сприйняла комуносоціалізм: для народу, який не мав міцної традиції власності, більшовицький колективізм виявився не таким вже революційним винаходом. Зміни, що сталися після розпаду СРСР, не зачепили глибинних основ російської державності. Період так званої «єльцинської демократії» був наслідком тимчасового розбалансуванням системи, і оговтавшись, вона породила режим Путіна, який вже цілком відтворював її хижацьку логіку. Путін справді виграв битву з олігархами, але його мета полягала винятково в тому, щоб підготувати Росію до подальшої експансії, яка потребує концентрації влади і власності в руках одного угруповання. Тому й сподіватись, що роздратовані санкціями фрідмани і дєріпаскі вплинуть на Путіна, було марно, адже вони лише «гаманці» режиму, які добре розуміють своє справжнє місце у харчовому ланцюжку.
Повернення Росії до експансіоністської стратегії було лише питанням часу. Держава-хижак запрограмована на загарбання і існувати в інший спосіб просто не здатна. Експансіонізм завжди йде поруч з війною, терором і геноцидом. В теорії, росія могла б змагатись за лідерство в регіоні, ставши високорозвиненою, демократичною і заможною країною, партнерство із якою буде привабливим і бажаним для сусідів. Але такий варіант для Росії був апріорі недоступний. Адже перша умова для успішного інтенсивного розвитку — відмова від експансії назовні і концентрації влади та власності всередині, але така докорінна «перестройка» означала б демонтаж самих основ російської державності з невідомим кінцевим результатом. Не спроможна здобути конкурентні переваги, росія зробила ставку на прості та брутальні методи: підкуп іноземних еліт, економічний шантаж, силові провокації і зрештою — на війну.
Геноцид, який росія вже вдруге влаштувала на українських теренах — це не безумство, а послідовність. Сталінський геноцид — Голодомор — був потрібен, щоб зламати масовий низовий опір українського селянства, яке чинило спротив навіть після того, як Україна програла визвольні змагання. Це була садистська процедура підготовки народу до його остаточного вбудовування у харчовий ланцюжок держави-хижака — в якості безправної експлуатованої маси, якій належало слугувати ресурсом для подальших загарбань. Путінський геноцид переслідує ту ж саму мету: поставити українську націю перед вибором між смертю і капітуляцією. У недалекому минулому Москва намагалася реколонізувати Україну менш ризикованими та витратними способами: через газовий шантаж, спробу встановити тут васальний режим Януковича, через провокацію сепаратизму. По мірі того, як ці сценарії зривалися, перспектива повномасштабної війни ставала все більш очевидною. Адже зомбі, якого жене вперед вічний голод, не може зупинитись.
У читача може виникнути питання, до чого тут власне зомбі, адже все описане вище пасує і звичайному хижакові. Що ж, до певного часу аналогія з живим мерцем справді могла вважатись надлишковою. Російська імперія була державою-хижаком, яка мусила загинути одночасно з рештою імперій. Власне, 1917 року так і сталося. Але її труп повернули до життя більшовики, явивши світові ще більш потворне чудовисько — Радянський Союз. Щоправда, гальванічного заряду вистачило порівняно ненадовго: за якихось 70 років монстр Франкенштейна (даруйте — Лєніна і Сталіна) став розпадатись. Власне, сучасна росія — це зомбі у фінальній стадії розпаду, який втратив здатність навіть імітувати життя.
Аби в цьому переконатись, достатньо поглянути на сучасний російський експансіонізм. Російське домінування ніколи не призводило до розквіту упокорених земель, але тепер ця тенденція набула вже зовсім гротескних обрисів. Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, анексований Крим, «народні республіки» на окупованому Донбасі — деградація цих теренів настільки стрімка, що мимоволі зароджуються підозри: а може в цьому і полягає план Москви? Навесні 2014 року донецькі сепаратисти мріяли, що «республіки» стануть вітриною «русского мира». У певному сенсі, їхні сподівання справдились. Заковика в тому, що імперія-зомбі не здатна продемонструвати світові нічого, окрім розмаїття занепаду і розрухи. Власне, страх, смерть і деградація — це головні статті експорту РФ, окрім нафти і газу. Причому останніми двома, як виявилось, Москва готова пожертвувати. Але заради чого?
Насправді, ключова мета путінської експансії полягає вже не у загарбаннях як таких — теперішня росія не здатна впоратись навіть із наявними ресурсами, не кажучи вже про новоприєднані терени. Мета Росії — нав’язати себе світові, який все виразніше — і цілком заслужено — ставить до неї, як до прикрого атавізму, до держави-бензоколонки, не здатної запропонувати людству нічого, окрім вуглеводнів. Експортуючи страх і руїну від Вугледару до Солсбері, Москва вже давно не прагне реалізувати якісь далекосяжні геополітичні проєкти, її наміри набагато скромніші. Цей нахабний мрець хоче змусити живих вдавати, що вони сприймають за живого і його. І саме тому головною жертвою російської атаки стала Україна. Справа, звісно, не в НАТО, не в «американських біолабораторіях» і не у «народних республіках» Донбасу. Істинна причина жорстокої навали полягає в тому, що Україна — це той самий хлопчик, який вигукнув, що король не просто голий, а мертвий. І все, що розпочалось вранці 24 лютого — це спроба заткнути нам рота. Але вже пізно.
Далі буде.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.